Я скучив за собою. Чужиною
Для мене став мій рідний край і дім.
Успішні люди дикою юрбою
Шматують Батьківщину. А герої
У всьому потурають мовчки їм.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Я скучив за собою. Дивиною
І честь, і чесність – вищі із чеснот.
Ошуканий шахрайською добою,
Укотре вже кепкую над собою:
– Я хто – електорат, а чи народ?
Я скучив за собою. Над рікою
Щербатий місяць шаблею звиса.
І рідна пісня бавиться сльозою,
І б’ється перепілкою з грозою.
А в пісні тій і сила, і краса.
НЕБО КАШПЕРІВСЬКЕ
Небо кашперівське не таке, як скрізь…
Тут до Бога близько із усіх узвиш.
Тут до себе близько із усіх низин.
Тут ніколи серцем я не був один.
Захват мій дитячий, жменьку світлих мрій
В небеса здіймає паперовий змій.
І біжу за ним я сонячним селом,
Що у сивий космос вишнями вросло.
…У краях далеких, у чужих світах
День і ніч кружляє паперовий птах.
Як забракне духу, недуга зігне –
Він у рідне небо занесе мене.
ХРЕСТИНИ
Розкішного ранку на радість і втіху
Навіяли віхоли світлого снігу.
По самі серця – ми вітри ними грієм.
Молитви ж не знаєм, хреститись не вмієм.
А церква стоїть, мов космічна ракета.
У німбах-скафандрах святі перед злетом.
І сонячний хрестик осяює доньку.
І зірка, мов янгол, сіда на долоньку.
Іванка, охрещена вже Іоанна
На небо аж крикнула діду Івану:
«В твій день народилась і в честь твою звуся.
За мене там чарочку випий, дідусю…».
Сніжинки, чистіші від чистої правди,
Встеляли нам шлях до батьківської хати.
А слідом Різдво хлопчаки та дівчатка
Несли у щедрівках своїх і колядках.
Не дай мені, Боже, у дні ці святкові
Спіткнутись на мислі недобрій чи слові,
Щоб в лютих снігах безпросвітно сивіти.
Не дай мені, Боже, дочку не любити.
ЗИМНО І ТЕМНО
Зимно і темно.
Кого виглядаю-чекаю?
Так, ніби друг найдавніший
десь тут недалечко блукає.
Йде через поле
з вогнями села за спиною.
Так, ніби воїн,
що вийшов ледь-ледь із двобою.
(З кожної хати
крізь сутінки – співи і сварки,
так, ніби тільки й життя,
що від чарки й до чарки).
Друг йде в нікуди,
байдужий до слави й неслави.
Так, ніби доля всміхнулась –
та усміх лукавий.
Кроки стихають –
розмірено, впевнено, чинно.
Так, ніби нишком
до бійки хтось рве штахетину…
Зимно і темно.
ДИВО
Біла Церква. Білі лебеді
Очманіли в танці білому.
Біла феє, розкажи мені,
Непутящому, невмілому,
Де згубив я мрію-дівчину,
Ніжну, щиру і довірливу,
Яка в чорних снах розхристаних
Пропливає в танці білому?
Віддаляється у марево
Моє диво неціловане.
Ловлю погляд, смутку сповнений,
І німію, зачарований.
Біла феє, білі лебеді…
Серед міста – біла вишенька,
Під якою в цвіті білому
Виглядає літо дівчинка.
САМОТА
Безладні дні, безликі ночі
І глек торішнього вина…
Мені здавалося, я хочу
Свій смуток випити до дна.
І там на денці, як у жменці,
Вмоститись чемним пташеням
І відчинити мрій віконця
У простір сонячного дня.
…Але не п’ється проти ночі.
Та й у вина немає дна.
І лиш здивований горобчик
Застиг у просвітку вікна.
В ОБНІМКУ З ДЕРЕВАМИ
Як тільки вечір мій безсило
у дім зайде, німий невдаха, –
дерева вирівняють крила
над місячним просторим шляхом
і – полетять…
Безодня сиза,
де причаїлися
громи,
де Бог без німба
піп без ризи
і грішний в’язень
без тюрми.
Дерева з гніздами на плечах
мій дім статечно обійшли,
готуючи у Вічність втечу
в притінку пізньої бджоли.
Вони – летять…
Примар долина,
де владарюють
світлячки,
де німфи
вздовж стежок
гостинно
розносять
яблука й свічки.
Із мандрів повернувшись знову,
ввійдуть дерева у весну.
Повиростають – хто на дрова,
хто на колиску чи труну…
І – полетять…
Сокиру сонця
повісив ранок на
сучку.
І заглядає у
віконце,
і будить птахів
у садку.
м.Тетіїв на Київщині