Як рано нині мальви посивіли

81

… ВОНА  – 

викладач  астрономії.

Знала  небо, 
як  власну  долоню:

Полюбляла  блукати  

Чумацького   шляху

                                      лоном,

годувати

                            гончих

                                           
з   Сузір’я  Псів,

пригощати

                           птахів           

                                     з   прихистку  
Оріона.

Могла  пояснити

                                    затемнення  Місяця

і 
ніяк  –

                                   Країни  затемнення…

Не 
стирала  космічного  пилу –

                           криптограми  читала,

                                                          
як  книгу,

й 
виглядала  від  НЬОГО 

                                          
листів…

 

 

Коли   стало  
чекати 

                                           
несила   –                      

кинула   все!

І 
за  НИМ  полетіла,                                     

та 

зустріла  ЇЇ…

                           світлина.

Та 
сама,

                         де  крім 
НИХ  обох                                                  

лише  небо!  

                          І  вечір 
синій.

 

 

…Не  боїться

                          давно  нічого.

Ну 
хіба  що…

                          неба  нічного!

Замість  купелю  
зорепаду 

грона   чорно-їдкого 
«граду»,

у  
сузір’ї   Стрільця – 

                                     мінопад…

Небокраєм 

                         не 
вкритись  нізащо!  

 

…Замість   того,

                        щоб  взяти 

                                       
шлюб, 

ВОНИ  брали 

Щастя…

 

***                         
       

Печерських  мальв 

                                 у  Києві 
все  менше.

Їх 
не  зустріти  і 
в  селі  

                                     
допевне…

Вони                                  

біжать  босоніж                           

навпрошки,

на 
Схід,

до 
ХЛОПЦІВ,

їм 
на  запомогу,

щитом –

                       живим

                                   і  кревним.

Рожеві  квіти 

донорами  служать, 

а  
білі  – 

                            сестрами…

А 
чорні  мальви

                                 тужать,

ридаючи 

                           вкраїнською 

                                               
світам!..

 

 

Над  кожним 
сином

їх 
всечуле  серце

вмліває  диким 

породільним   болем

згорьованих

відчайних                     

МАЛЬВО-МАМ…

 

       …Як  
рано   нині   мальви  
посивіли.

                                      
Одеревіли, 

                                                    
стерпли, 

                                                                
відцвіли…

 

***

Бійцям, 
що  загинули  в 
Іловайську.

… Іх,

розкиданих  в 
руті-м’яті,

УПІЗНАЛА  лише 

                              трава!                                  

І 
вона                  

не 
годна  здійнятись… 

Не 
тому,

що 
важкі  тіла.

Не 
тому,

що 
не  вміє прощати,

не 
тому,  що  душа 
слабка.

А 
трава 

не 
може  піднятись

через  те,

                         що  червиві 
слова..

Через  орну

                         болісну  зраду

чорнохресна  ЇЇ 
голова!                       

…І  не  так  із 

                             густого  болю,

як 
тому,

що 
роса  із  кров’ю…

Не 
тому,

що 
та  кров  важка…. 

Просто 

надто

БАГАТО  КРОВІ…

 

***                       

– 
Бабцю,  куди   діваються 
люди, 

коли  помирають?

                        – 
Люди  не  вмирають. 

                                                          
Вони  стають  соняхами…

 

…Бреду 

                проз   століття  
степів.

 
Віків  протяги… 

                А   навкіл 
–  ні   людей,

                                                   ні  шляхів.

 Лише 
соняхи.

                               СОНЯХИ!..

                                                  
СОНЯХИ!..

 

БЕЗСОННЯ…

 І 
ліжко  зручне  –

крокодиловою  шкірою

обтягнуте…

Подушка  –

                    всуціль  із  
пір’я 

                                         
лебединого…

Ковдра     –   
гусинова…

Ніч  

                        пресиня.

 

Вечоріє   осоння…

 

 БЕЗ-

             СОН-

                          НЯ !..

 

…А   як 
солодко  спиться     

                      у  мами!

Як   у  
дитинстві, 

                     в   батьківській   хаті 

на   канапі…

Подушина   – 

                     із   різнотрав’я, 

Лиш  пригорнеш   
–              

                   а  вже 
в  напів’яві…     

Ковдра   

                  полинова  – 

не-

           ва-

                     го-

                                ма.

Чебрецевий    дух –

                                 як    пух!

Вечір –

             кошеням

                              на    підвіконня…

…Лиш  

              годинник  

                              і     слабував

 на   безсоння… 

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!