Єлена Ференчук
Щоразу, коли хочеться писати
Й здається, що на слово- не бідняк,
Тихесенько проходять мимо хати
Єсенін, Маяковський, Пастернак…
Й не так слова лягають на папері.
Сирітські спроби – написати вірш…
Література виставля за двері
І не впускає більше на поріг
В поезії святій, багатомовній
Я лиш личинка, тіні від пера.
Я для Костенко й Пушкіна – антонім!
В житті я є. В поезії – нема.
***
Зорі падають в сни
колисанками криг,
Прокидаючись нічкою темною
Обіцянками хмар до
світанків ясних,
Листопадо-зорею богемною…
Легкокрилим вітрам
не пропущу слова
Через листя до пісні осінньої…
Не повірте очам:
я сьогодні сама
Народилась з вечірніми
тінями…
І пригадує тиша нічних солов’їв
У вишневих садах вечорницями…
Я учора для них веретенцями слів
Пересипала зорі зірницями…
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал