Нащо мені Нью-Йорк, а чи
Гудзон
Борзна, моїх думок
Свята столиця,
Коли стомлюсь –
Не кидає у сон
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
«Борзна» – хтось скаже:
Всесвіт заіскриться.
***
Немов бальзам Борзенки холодок
Через віки
Перетікає в жили,
Де хмари посивіли
Від думок,
Де стерпли в полинах
Старі могили.
Яких іще тут світових столиць
Здолавши заборони
Й забобони
На перехресті
Смерті й блискавиць
Тут козаків з могил
Підводять дзвони.
ЧОРНОБИЛЬСЬКЕ
Жорстокі брехні прогинають вись.
Які прологи?
Тільки епілоги!
Я мрійник,
Та не вірю
(мов колись)
в показник
на чорнобильських дорогах.
Цей трепет неприхований зірниць…
А, що коли вони ізнов з омани?
Не журавлі схилились до криниць –
Дамокловим мечем висять тумани.
Немає піднебесся
для музик.
Як ниточка обірвана
біблійність.
Чорнобиль –
то іуди чорний сміх.
Не пустомельствуйте
хоча б
про благодійність.
Замовк навіки житній вітерець,
І віра в розум,
як було
не лине.
Людей — немає!
Є лиш біль сердець
В згорьованому
присмерку
калини.
ГОЛОС О. ДОВЖЕНКА
Одгуркотіли зливи, мов окови,
Лакузно після гри у тінь спливли.
Елегія скувала Душу й Слово,
Котурні дні важкі, немов воли.
Страшна пора, пора «тоді» і нині,
Але життя, як лантух, не зв’язать.
Не десь… колись…
у рідній Україні,
Добро добром
давно уже не звать.
Розбита у хвилини благовісні
Указами, так думать…
так писать…
Душа Митця, що сяяла, як пісня,
Озлобилась, стомилась
щоб згасать.
Коли таких синів,
Народе, губиш,
Уже весні в тобі
не зацвісти!
Ми не живем,
а чинимо облуду.
На ній і жебракуєм —
я і ти.
РОЗГАДАЛА Б МАМА
Не день, не два
По світу мандрував.
Усе чогось шукав
В туманній скруті.
А не збагнув,
Що небо і ріка
Найкращі в світі над Десною, в лузі.
Бував в великих селах
І містах,
І мріяв на Ельбрус,
Як Бог піднятись.
Та не знайшов
В дитинство інший шлях,
Мудріших слів не чув, ніж знала мати.
Усе життя у мандрах
Загубив,
Душа пізнала
Підлі бійки-драми.
Я за поради
Всім поклони бив,
Де все з півслова розгадала б мама.
м.Вишгород на Київщині