Я б від себе пішов…

196

 
Микола Боровко
 

«Вірував я, тому і заговорив»

Псалом 115. Пісні псалмів Царя Давида

Я б від себе пішов. Не пускає
Колотнеча суєтних прочан.
І просив, і молив, і кричав,
Але світ, наче Авелю Каїн.
Горло дня шкарубкими руками
Невдоволення душить капкан.
Я б від себе пішов. Не пускає
Колотнеча суєтних прочан.
«Кляті гроші…!»,  – волають лукаві
Голосами хмільних яничар.
І державності шкіру з плеча
Обдирають… Аж гріється сканер.
Я б від себе пішов. Не пускає.
 
***

        «Покажи мені, Господи, стежку,

якою я ітиму до тебе,

                                   бо до тебе підношу душу мою»

Псалом 142. Пісні псалмів Царя Давида

Суддю в собі плекаємо ретельно,
Немов   на грядці знакове стебло.
Але ж як тільки болем одбуло –
В душі відразу робиться пустельно.
Вогні жалю і гостро, і пекельно
Печуть… – Що буде? Що б іще було…?
Суддю в собі плекаємо ретельно,
Немов   на грядці знакове стебло.
Як поливати? – Навхрест? Паралельно?
Вкрива питальність ріллями чоло.
А недруг сажку підленько вколов
Зерну твоєму… І мабуть даремно:
Суддю в собі плекаємо ретельно.
 
***

«Коли судитимуть мене.

Я оправдаю словами твоїми,

                        якщо відкриєш мені їх»

                                                                    Псалом 50. Пісні псалмів  Царя Давида.

Печалі таїна. І слово у печалі.
Мовчать Голгофи. Щуляться хрести.
Живі прощають. А чи він простить,
Отой, до кого тіло наше чалить.
Вуста молитви зціленням мовчали,
Та біль на них  – провини акростих.
Печалі таїна. І слово у печалі.
Мовчать Голгофи. Щуляться хрести.
Пілати злість не всю ще розкричали –
Гріха горлянку вирок замостив …
А судний день за зраду всім помстивсь
Зернятком світла. Виростуть начала…
Печалі таїна. І слово у печалі.
 
***
Її, немов човна у бурю,
З ланців зірвало й понесло.
А застереження весло
Зламалось об круту натуру.
Переписала партитуру,
Наклала грими на чоло.
Її, немов човна у бурю,
З ланців зірвало й понесло.
Прибилась…Віднайшовся гуру.
Але не той… І часослов
Бажань затоптано ослом…
Потому  вже – в макулатуру
Її, немов човна у бурю.
 
***
Дитинства жайвір в гості завітав,
Струсив із крил пісні свої крилаті.
Подарував, як вибіленій хаті
Душі моєї, мрію  –  політать.
Захвилювалась сонячність октав,
Княгині зашарілися кирпаті.
Дитинства жайвір в гості завітав,
Струсив із крил пісні свої крилаті.
Заповенилась мить оця свята,
Розмились терикони перегатів.
І приспіви, й переспіви строкаті
У крижмо день уроче огорта:
Дитинства жайвір в гості завітав.
 
***
Шкільні перемололись драми –
Білетів шелест у руках…
Прощань цукерочка терпка
Гірчить –  обгортку обідрали.
Зніяковіли прими й кралі –
Погублено цілунків скарб…
Шкільні перемололись драми –
Білетів шелест у руках…
Вокзалів звичні діорами:
Хтось кличе, хтось уже гука.
А в когось посмішка гірка –
Закрились вимріяні брами…
Шкільні перемололись драми.
 
***
Ми-кола, ми-жорна в Трипільському світі –
Найдосконаліша сонячна тінь.
Крапля, в яку упадає потік
Борошном днів в степовому зеніті.
Навіть крупинка туга у граніті
Й та, наче слід про орбіти круті…
Ми-кола, ми-жорна в Трипільському світі –
Найдосконаліша сонячна тінь.
Купол небес розписали графіті
В’яззю веселки, в сюжети прості.
Хтось прочитав. Хтось читать не схотів
Виспраглу суть у мережеві літер:
Ми-кола, ми-жорна в Трипільському світі…
 
***
Ранковий промінчик по шибці черкнув –
Лишив ієрогліф – (чи слово, чи дату)…
І прагнеться  швидше його відгадати,
І кинутись з мосту у клопотів нурт.
Таємне манливе таки осягнуть.
Зустрічних думок ластів’ят привітати…
Ранковий промінчик по шибці черкнув –
Лишив ієрогліф – (чи слово, чи дату)…
Пергамент небес, як сувій розгорнувсь –
У ньому підказку спішу відшукати,
Що шлють звідтіля… Чи то батько, чи мати…
Та з нею напевне уже розминувсь
Ранковий промінчик. По шибці черкнув.
 
***
Твого погляду плаття шифонове
Одягає мене нареченою.
І красиву мелодію тче мені
Паничів буйноцвіт грамофонами.
Світ милується дивними формами:
Трішки ще – і я стану священною.
Твого погляду плаття шифонове
Одягає мене нареченою.
А на стеблах трави зашифрована
У  краплинах роси заздрість чергами.
І нашіптує день – «Будь же чемною …»
Не від кого мене не приховує
Твого погляду плаття шифонове.
 
***
Дощ пройшов. І виснуть груші,
Мов зелені літа краплі
В царство срібла не потраплю –
Бриль гнізда лелека сушить.
Ластівки – в сум’ятті  душі.
У прокритих вікнах – кралі.
Дощ пройшов. І виснуть груші,
Мов зелені літа краплі.
Сумнів аж за горло душить –
Вже пора б поставить крапку!
Віднайти провини краплю.
Дзвін веселки небайдужий:
Дощ пройшов. І виснуть груші.
 
***
Сизий кінь осіннього туману
В яблуках пасеться на вітрах.
Осідлати хочеться, аж страх,
Та ніяк вуздечки не дістану:
Тінь крила нічного каравану
Понесла до вирію. – Пора!
Сизий кінь осіннього туману
В яблуках пасеться на вітрах.
Ллю у відра любощі дурману –
Може огир надіп’є хоч раз,
І в сідло покличе дивна гра…
Та щоразу омина оману
Сизий кінь осіннього туману.
 

№20 (182) 14 жовтня 2016

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!