Микола Боровко
«Вірував я, тому і заговорив»
Псалом 115. Пісні псалмів Царя Давида
Я б від себе пішов. Не пускає
Колотнеча суєтних прочан.
І просив, і молив, і кричав,
Але світ, наче Авелю Каїн.
Горло дня шкарубкими руками
Невдоволення душить капкан.
Я б від себе пішов. Не пускає
Колотнеча суєтних прочан.
«Кляті гроші…!», – волають лукаві
Голосами хмільних яничар.
І державності шкіру з плеча
Обдирають… Аж гріється сканер.
Я б від себе пішов. Не пускає.
***
«Покажи мені, Господи, стежку,
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
якою я ітиму до тебе,
бо до тебе підношу душу мою»
Псалом 142. Пісні псалмів Царя Давида
Суддю в собі плекаємо ретельно,
Немов на грядці знакове стебло.
Але ж як тільки болем одбуло –
В душі відразу робиться пустельно.
Вогні жалю і гостро, і пекельно
Печуть… – Що буде? Що б іще було…?
Суддю в собі плекаємо ретельно,
Немов на грядці знакове стебло.
Як поливати? – Навхрест? Паралельно?
Вкрива питальність ріллями чоло.
А недруг сажку підленько вколов
Зерну твоєму… І мабуть даремно:
Суддю в собі плекаємо ретельно.
***
«Коли судитимуть мене.
Я оправдаю словами твоїми,
якщо відкриєш мені їх»
Псалом 50. Пісні псалмів Царя Давида.
Печалі таїна. І слово у печалі.
Мовчать Голгофи. Щуляться хрести.
Живі прощають. А чи він простить,
Отой, до кого тіло наше чалить.
Вуста молитви зціленням мовчали,
Та біль на них – провини акростих.
Печалі таїна. І слово у печалі.
Мовчать Голгофи. Щуляться хрести.
Пілати злість не всю ще розкричали –
Гріха горлянку вирок замостив …
А судний день за зраду всім помстивсь
Зернятком світла. Виростуть начала…
Печалі таїна. І слово у печалі.
***
Її, немов човна у бурю,
З ланців зірвало й понесло.
А застереження весло
Зламалось об круту натуру.
Переписала партитуру,
Наклала грими на чоло.
Її, немов човна у бурю,
З ланців зірвало й понесло.
Прибилась…Віднайшовся гуру.
Але не той… І часослов
Бажань затоптано ослом…
Потому вже – в макулатуру
Її, немов човна у бурю.
***
Дитинства жайвір в гості завітав,
Струсив із крил пісні свої крилаті.
Подарував, як вибіленій хаті
Душі моєї, мрію – політать.
Захвилювалась сонячність октав,
Княгині зашарілися кирпаті.
Дитинства жайвір в гості завітав,
Струсив із крил пісні свої крилаті.
Заповенилась мить оця свята,
Розмились терикони перегатів.
І приспіви, й переспіви строкаті
У крижмо день уроче огорта:
Дитинства жайвір в гості завітав.
***
Шкільні перемололись драми –
Білетів шелест у руках…
Прощань цукерочка терпка
Гірчить – обгортку обідрали.
Зніяковіли прими й кралі –
Погублено цілунків скарб…
Шкільні перемололись драми –
Білетів шелест у руках…
Вокзалів звичні діорами:
Хтось кличе, хтось уже гука.
А в когось посмішка гірка –
Закрились вимріяні брами…
Шкільні перемололись драми.
***
Ми-кола, ми-жорна в Трипільському світі –
Найдосконаліша сонячна тінь.
Крапля, в яку упадає потік
Борошном днів в степовому зеніті.
Навіть крупинка туга у граніті
Й та, наче слід про орбіти круті…
Ми-кола, ми-жорна в Трипільському світі –
Найдосконаліша сонячна тінь.
Купол небес розписали графіті
В’яззю веселки, в сюжети прості.
Хтось прочитав. Хтось читать не схотів
Виспраглу суть у мережеві літер:
Ми-кола, ми-жорна в Трипільському світі…
***
Ранковий промінчик по шибці черкнув –
Лишив ієрогліф – (чи слово, чи дату)…
І прагнеться швидше його відгадати,
І кинутись з мосту у клопотів нурт.
Таємне манливе таки осягнуть.
Зустрічних думок ластів’ят привітати…
Ранковий промінчик по шибці черкнув –
Лишив ієрогліф – (чи слово, чи дату)…
Пергамент небес, як сувій розгорнувсь –
У ньому підказку спішу відшукати,
Що шлють звідтіля… Чи то батько, чи мати…
Та з нею напевне уже розминувсь
Ранковий промінчик. По шибці черкнув.
***
Твого погляду плаття шифонове
Одягає мене нареченою.
І красиву мелодію тче мені
Паничів буйноцвіт грамофонами.
Світ милується дивними формами:
Трішки ще – і я стану священною.
Твого погляду плаття шифонове
Одягає мене нареченою.
А на стеблах трави зашифрована
У краплинах роси заздрість чергами.
І нашіптує день – «Будь же чемною …»
Не від кого мене не приховує
Твого погляду плаття шифонове.
***
Дощ пройшов. І виснуть груші,
Мов зелені літа краплі
В царство срібла не потраплю –
Бриль гнізда лелека сушить.
Ластівки – в сум’ятті душі.
У прокритих вікнах – кралі.
Дощ пройшов. І виснуть груші,
Мов зелені літа краплі.
Сумнів аж за горло душить –
Вже пора б поставить крапку!
Віднайти провини краплю.
Дзвін веселки небайдужий:
Дощ пройшов. І виснуть груші.
***
Сизий кінь осіннього туману
В яблуках пасеться на вітрах.
Осідлати хочеться, аж страх,
Та ніяк вуздечки не дістану:
Тінь крила нічного каравану
Понесла до вирію. – Пора!
Сизий кінь осіннього туману
В яблуках пасеться на вітрах.
Ллю у відра любощі дурману –
Може огир надіп’є хоч раз,
І в сідло покличе дивна гра…
Та щоразу омина оману
Сизий кінь осіннього туману.
№20 (182) 14 жовтня 2016