Випий із сонця золото. Сіль твою рани з'їли

163

У міста – стара забаганка:

чути свою присутність.

Безвість безперестанку

робить нас

самобутніми.

Випий із сонця золото.

Сіль твою рани з’їли.

Самість чиясь розколота

попід вікном квилить.

 

Вимити з себе радість.

Стерти із неба терпкість.

Де ми тоді купались –

більше не місце нересту.

Де ми тоді блукали –

вчора дуріли постріли.

Місто плює пелюстками

надто веселої

осені.

 

***

Затоплене місто

дерев і дощу.

Я йду по дзеркалах,

я вже не самотня.

Я − човен,

і очі мої –

повноводдя.

Плечей моїх 
плачу

ніхто

не

почув…

 

Із чорного древа,

із реву смоли

молитва зривається

Богу в долоні.

І долі

злетілись

розкудлані коні

до тіла нагої

трави.

 

Я човгала

Лісом,

я стріла Своїх,

зі стрілами

й лірами,

не сагайдаками.

…А луки розпахлися,

луки заплакали…

Заплатимо землям

за кров і за сміх.

 

Сім хвиль накотило

і змило сім днів.

І милі не вдома,

усе їм блукається.

І хтось дістає

з-поза спини

палицю,

і пише «люблю» на

обличчі пісків.

 

А шрами – не мужні,

коли

свої.

Личини готуються

до позачасся.

Брехливо сичить

звідусіль

щастя

з

обличчям старої

змії.

 

***

Його долоні пахли кропивою,

яка знає більше

ніж просто

рости над собою.

Кропивою, що

пахне долонями,

яким боляче

чи

лячно

від того,

що дощ −

не до завтра,

травень −

не до зими,

а ми −

не довіку.

Кувікає

пам’ять,

і хочеться

вирвати їй

оберемок

щастя зеленого…

 

Тільки руки тепер

знають,

що не виростуть над собою,

не посіються руки

й не зійдуть…

А ми

сходимося

й розходимося,

і руки наші пахнуть

кропивою.

 

Лиш вона собі

пахне

чиїмись

не нашими

руками.

 

 

***

І навіть сон сьогодні проти нас…

Тебе за вуха тягне він додому…

І сурогат зі смаком рому

з’їдає простір мій і час…

 

Так темно стало травам у мені!..

І став поперек горла місяць білий,

і зорі сходять на черствому – цвіллю,

і падають у прірву вороні…

 

Я зажбурнула час за восьмий вал…

Потойбіч-бо дев’ятого – немає…

Ти вистоїш, останній білий майя

із міткою тривоги у бровах…

 

І стане день на вухо супокою…

І серед бруку розростеться ліс…

Я передам усе до слова Ною…

Дощі із якорів знялись…

 

***

Ніщо не вихід.

Ніхто не вихід.

За муром –

безвість…

І − повен сміху −

вечір тихий

за мною стежить…

 

…піду наліво,

на левів, тигрів,

на крики

розперезані…

Тарзан не вийшов…

Ми йшли до Крішни?

Кришу себе –

для Цезаря…

Чи хай тобі…

який ти Цезар?

Електроколо − ввімкнене.

 

Ніхто – не вихід…

Спи і дихай…

А я до ранку −

з вікнами…

Про п’ятий поверх,

про дощі…

Тебе люблю…

Кого ж іще?…

Вставай і мури розтрощи…

А чи –

назад −

на торжище…

 

 

***

Так падає запах

з твоєї руки.

Так падає в небо

повний місяць.

Так сон не знаходить

собі місця,

коли ти виходиш

з моєї ріки…

 

Коли ти виходиш

і йдеш − не зелений,

ідеш – невидимкою,

б’є тебе дим…

…І місяць − із ночі –

з очима лева…

І зліва – потойбіч –

усе ще ти…

 

…усе обростає

щетиною сміху…

І радість сповзає  −

на сонці погрітися…

І небо солоними хвилями

міниться…

І міни розкладені

на склади…

 

…на сонному шельфі −

нічне купання…

Медузі − у морі 

забракло води…

Ти був моїм першим і

останнім.

Але − коли вийшов −

іди.

 

***

Немає нічого глибшого

за криницю…

Немає нікого більшого

за слона…

Мрії – ниці,

без вина.

Завтра встане

з лівої ранок,

навісний.

Ми – тирани.

Виють рани,

будять сни.

 

…Ти наливаєш по вінця

квартиру,

я стала рибою,

стала сумирна,

ми напекли одне одному

спини…

Сонце носитиме

наше ім’я.

 

…Зім’яв

плаття і плач мій

і скинув із древа

нашого роду…

Блаженний лик…

 

Ти – не герой,

ти не вийшов із лева…

З тебе не вийшов

Чоловік…

 

Віко дверей

перелякано мружиться…

Не затуляй мої крики

мовчанням!

Завтра ти вип’єш мене −

з чаєм…

Завтра розтане

під нами

день…

 

Мляво викочує ранок

світло…

Тільки з тобою так любо вити…

…Випало око Землі з орбіти…

Роботи буднів заблудли

в імлі…

 

Морем у спину мені плесни!

Час задрімав на північній зміні…

…Немає нічого, щоб глибше, ніж

сни.

Немає нікого, щоб більше

від тіні.

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!