Всеношна

178

(Фрагмент із поеми «На розп’ятті віків»)

 …Майдан біля
церкви. І ми босоніж

З батьками прийшли на всеношну.

Ступає нога на холодний спориш.

На серці врочисто й тривожно.

 

Бо я чи не вперше в чужому селі.

Тут люди кругом — незнайомі.

Стоять усі разом, старі і малі,

Як рідні, у Божому домі.

 

І повно дітей із навколишніх сіл,

Мов янголи, виснуть на хорах.

А дехто сидить, бо вже вибився з сил,

То, мабуть, голодні чи хворі.

 

І ось огласили, що з мертвих воскрес

Христос і здійнявся на небо.

І в думці майнуло: це ж — чудо з чудес.

Ожив той, хто вмер задля тебе.

 

І ніби в Ісуса, що он на хресті,

Обличчя всміхнулося жовте:

«А що найцінніше в твоєму житті?

Чи Бога в собі вже знайшов ти?».

 

І тут мимоволі я брата згадав,

Листа принесли нам учора.

Помилуй його, матір Божа, свята,

У шахтах глибоких Печори.

 

Він також за правду на муки пішов.

Голгофу обрав, а не зраду.

І вгору піднявся хоругвії шовк,

Неначе во здравіє брату.

 

І хор гармонійно з небес заспівав

Во славу Спасителя люду:

Хто смертію смерть за народ свій поправ,

Той вічно шанований буде!

 

А мати тим часом пробилась вперед,

Щоб свічку поставить по батьку.

Аж гульк — поруч мене з’явився завпед,

Його ми дражними Засядьком.

 

Бо де не сховаються хлопці: курить,

На ґудзики грати у карти —

Він виросте раптом і саме в ту мить,

А це вже було — не до жартів.

 

І зараз за лікоть мене тільки — хап,

Стояв він десь поруч на чатах.

«Попався в городині дядьковій цап?!

Набридло у школі навчатись?

 

Ти ж був поведінкою всім за взірець.

Ганьбу цю не змиєш ніколи.

Хіба що… Спиши ось на цей папірець

Усіх — хто тут з нашої школи».

 

На мить від образи я ніби закляк.

«Нічого писати не буду.

Ви хтіли, щоб я за паршивий срібляк

Своїх вам продав, як Іуда?»

 

Завпед мені в очі, як змій, засичав:

«Я — викину всіх вас із школи…

Тому, хто зганьбив заповіт Ілліча,

Не бачити вже комсомолу!

 

 

Крутитимеш вічно коровам хвости.

З села ти не вирвешся, звісно.

Ти, дурню, руйнуєш в майбутнє мости,

Бо Партія й Бог — несумісні!».

 

І зник несподівано в гущі людей,

Мов той Мефістофель, Засядько.

Носій смертоносних для людства ідей.

Сам чорт йому брат або дядько.

 

І ось на світанку хрещений весь мир

Надвір випливає із церкви.

Мене підхопило і кинуло в вир,

Як бистрий потік свою жертву.

 

Та дужий, високий на зріст чоловік

Підняв мене стрімко до неба.

Я погляд його не забуду повік,

Що ніжністю вабив до себе.

 

Здалося мені, що неначе колись

Я бачив цього чоловіка.

А, може, це той, що недавно наснивсь

Й мене до своїх усе кликав?

 

І вдруге співають: «Воскресє Христос!»,

І пахне надворі безсмертям.

Здається — півсвіту на ноги звелось.

«Воскресє!» — співають утретє.

 

На мене той дядько так пильно дививсь,

Неначе Христос із ікони.

Ми з ним піднімаємось разом увись…

І вдарили радісно дзвони.

 

Дивлюсь — недалечко і мати стоїть,

У кошику паски розкрила.

На вічній дорозі подій і століть

Розкинув рушник свої крила.

м. Житомир

 

Редакція УЛГ долучається до привітань, які надходять на адресу
Володимира Савченка з нагоди його 75-річчя. Хай здоровиться і пишеться,
шановний Володимире Захаровичу.

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!