ЦИКЛ «КОХАННЯ — НЕ
МИТЬ»
***
Від наших таємних зворушень,
Вітрець лоскотав наші душі…
Хай вітер у небо — летить.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Купайтеся в миті, бо сонця не вмить!
***
Чого брехав? Від мене взнати правду?
Спіткнулась. Впала. Правди не люблю!
Ти так, як я? І так не просто зрадить…
Скажи, як є! Бо — жінка. Бо — киплю!
***
Взяла тебе з відтінків слів,
Які тобі не притаманні.
Де — ніч, там — зойк косу заплів.
Щоб цілуватися в омані.
***
Я плачу, чи сміюсь? Душа бринить.
Болить душа, про що і не розкажеш…
Невже так сталось, що, кохання — мить?!
…А мить уже, немов, не важить…
***
Спіткнулась об твою любов. Сухий бур’ян.
А ночі в серпні аж сюрчать. Стійкий туман.
За серпнем вересень прямий: іду в обгін.
Летять качки. Стріляє він!
***
Моя ти правда. І неправда — теж.
Нема межі. Самі вітри не сила.
Де цілувались, там іще любила.
Не цілувались, там — бездоння меж.
***
Те, що одну мене кохав, я, вірю — правда.
Те, що від мене ти втікав… (Не ти, а барви!).
Люблю барвисті вечори. Від них і зрада.
Те, що сама до тебе йшла.
Неправда.
***
Де справжність, віддзеркалення дзеркал.
А дзеркала — з туманів, душі — щемом.
Таке в нас завтра, з
точністю лекал.
Яка в нас суть, такі й проблеми.
***
Кипіла і мовчала. До останку.
Ти з іншою. Лаштунки. Сцена. Бій!
І в п’єсі не візьму я роль коханки.
Ти ж не актор?
Якщо актор?.. Не мій.
***
Чи люблю? Розлюбила? Неначе застуда.
Бути поруч. Удвох, не інакше. Та буду.
Звідки ж брати ті сили, як підрізані крила!
Розлюбила тебе?! Чи себе розлюбила?
***
Сварилась не з тобою. Не з собою.
Сварилася з брехні, яку приніс.
Не вмерла. Хоч не
дихала. Любов’ю
Тримала я за двох Печерський міст.
***
Душа без мір — ніяка, просто — чесна.
Складає ніжно кутики губів.
Душа — пречиста, ніби перші весни.
А сльози чисті — у тумани слів…
***
На намистинці я сльозою не хрестилась,
Як зубожіє пам’ять, то й — щаслива!
Чи пам’ять — травам? Там впаде росинка.
Не треба слів. Я, мабуть,— сильна жінка.
***
Яка тобі ворожка, такі й карти.
Іти на спалах: очі не діймуть.
Та я іду. Іду, немов на страту.
Міняти ролі — загубити суть.
***
Куди брела? Нові ворота — поруч!
І не брела. Де гори, там — не горе!
До тебе йшла? Намріяла собі!
Висить одна сережка на вербі…
ЦИКЛ «ПАСТКА-2»
(присвячую колишньому чоловіку Коробку В.В.)
Хіба ти чоловік? Дешевий млин.
Боротись знов? Щоб з калача — родзинка?
Твоїм я поглядом підперла б чужий тин.
Твоїм би поглядом стріляти! Та я — жінка.
Для тебе, що – одна ікона я?
Із порожнечі дим й вогонь нуртує!
Обділений коханням, заревнуєш,
Куди б не кинув оком: а не я!
Де постріл,— розстріл! Непокірним — суть.
Ще хтось чужий дотягнеться до правди,
І знов мене чіпаєш буйним градом…
Щоб силою до себе повернуть?!
Де ревнощі, мов коні у вогні!..
Стежки розмиті, а дороги — биті.
І нелюдські молитви — в тому світі.
Невже для тебе, світ лишень в мені…
Ніщо тебе вже більше не спиня.
І все тобі чомусь все мало й мало…
Там — жито скошене і колеться стерня,
Там дзвониками
скручуються мальви.
І знов у спогади, чи треба, чи: було?
А, може, й не було! Очей облуда.
Сто років не виходили на люди.
(Чи гоїться обламане крило?)
Хай не болить! Не вимерзла вся кров!
Роки пройшли, навіщо нові страти?
Мабуть, у тебе мачуха, не мати,
Бо з молоком не донесла любов.
ІЗ ЦИКЛУ «НА СПАСА»
Я до тебе була нічийна.
Я до тебе була обережна.
Закохалась у тебе рвійно,
Забоялась: від себе щезну!
Закохалась в тебе, як вперше!
Віриш — ні? Святість нині і прісно!
Місяць мрію тремтливу довершив.
Дві душі, як дві зірки,— первісні.
***
Він прийшов, як приходять на Спаса.
Розперезаний мед — і край.
Я очей не відводжу: красень!
Красень — лячно… Невже — прощай?..
Я очей не відводжу, можу
Враз забути? І все на цім?
Та душа стугонить тривожно:
І на нього чекає мій дім…
Похитнувсь цілий світ: кохаю!
Рій гуде! Тільки він один…
Тільки він. Більш нічого не знаю…
Він. Єдиний, з усіх, лиш він!
***
Твоя дорога привела
до мене.
І яблуко спокусливе – твоє!
А навкруги і лист іще зелений…
Старий Дніпро із хвилі воду п’є.
А ми удвох такі необережні!
Минає літо. Грім не прогримів!
За нами серпень дуже пильно стежить,
Бо з яблука спокуси ллється спів…
***
В один серпневий день і вересневу ніч
Я зрадила себе — одразу закохалась!
А янголи уже аж дихали до пліч…
Світає небокрай. Що сталося — те сталось…
Я дякувала дню, який в нас святкував,
Я дякувала дню, і роси впали перші…
Я дякувала дню, плела вінок із трав,
Де вересень — врожай. А на коні —
сам вершник!
ЗИМОВИЙ БЕРЕГ
Ніч, як узвар, загадкова.
Ліс, ближній берег, зима.
Кожне ловлю твоє слово,
Де навіть слова нема…
***
Шепіт. Гарячий шепіт. Шепіт такий, як коньяк.
Північ зривала стріху: на втіху, на втіху, отак!
Збурення лави і сили, що до небес піднесе!
Шепіт. Гарячий шепіт… Палахкотіло лице.
ПРАВДА
Із глибини вікна твоїх прощань і тиш.
Глибинна правда в світі лине!
Переч мені, ревнуй мене, облиш!..
В цілому, як у всіх. Мов на картині.
А світ він — справжній. Не живе без фарб.
Шукання істин там, де не закрито правду.
А правда, часом, мов заритий скарб.
Хоч і не знайдеш, та ніхто й не вкраде.
***
Я — не для спраги. Я, як — більшість.
Твоя душа — глуха, мов ніша.
Обабіч шляху вітер свище.
…Все відкривається у тиші.
м.Київ
Редакційний колектив УЛГ щиро вітає Лілію Золотоношу з ювілеєм! Світлих
радостей і вірних друзів, шановна Ліліє!