Вона вибрала щастя свободи

143

ДИТИНСТВО

Духмяний хліб,
молочний дзбанок,

і горлиці у
горлі ранній ранок

полощуть у садку
біля вікна.

Акація пасе
своїх овечок,

хоч хмари
протинає хижий кречет.

Біжить ярами
молодий Йордан:

він пахне
коропами і зірками,

яких, неляканих,
торкаюся руками,

як Бог колись у
перші дні торкав.

І босі ноги у
рожевім рясті,

і степ нічний в
сріблястім алтабасі,

й спрацьована
бабусина рука… –

цей час душа
означила як щастя.

 

***

Місяць голий, як
Маргарита,

влетів у твоє
вікно.

Досить очима
ряхтіти –

неси дороге
вино!

Піддамся,
віддамся гіпнозу…

Беруть мене? не
беруть?

Водохреща. Від
морозу

аж в куприк
забігла ртуть.

Зустріла,
зігріла, згоріла

в обіймах
пожадливих рук,

і світяться
втомлені крила

у темряві наших
розлук.

 

ОСВІДЧЕННЯ

Ви – ніч, осяяна
грозою,

відлига в
розпалі зими,

магнітний поклад
під стопою,

ви мій святий
Єрусалим.

Я вас люблю. Я
вас боюся.

Боюсь прочинених
дверей.

Перепливу?
Пересміюся

озера крижаних
очей?

У них, глибоких,
піднебесних,

не тільки зорі
мерехтять,

але й чудовисько
лох-неське

полює молодих
дівчат.

 

***

На все й усьому
час дається Богом:

на пишний цвіт і
шкарубкі стручки.

Кому – вперед,
кому – навспак дорога.

У серці
пірсінгом – образ гаки й гачки.

Комусь чужі
поразки у пригоді.

Комусь держава
вгризлась в печінки.

Життя одне й при
будь-якій погоді

записується лиш
в чистовики.

В кредит чуже
життя, ім’я –

стежки до слави

беруть дівчатка
для своїх потреб,

та ні парфуми
Франції, ні дим сандалу

дух тліну й
старості вовік не переб’є.

 

АВТОТРЕНІНГ

Я подолаю чорну
смугу!

Я переможу
чорний смуток!

Я вирвуся із
чорних луток

втрат!

Моя душа уже не
плаче.

Моя рука іще
гаряча.

Про мене мріє
сивий мачо –

ґранд! 

Ще буде сміх, ще
буде свято,

і дітлахи веселі
в хату

прийдуть мені колядувати.

Факт!

Загояться
глибокі рани.

Відкриються
Господні брами

й мене покличе
хтось: „Кохана!”

Так!

 

***

Зафарбувала
смуток  і сивини,

вдяглась у модну
вишукану сукню

і, хоч надворі
осінь і багнюка,

я сонячна й
стрімка, мов балерина,

лечу у квітень,
у палкі обійми

омріяного в снах
моїх мужчини.

Долоню гріє
ключик золотий.

Та
провсяквипадок усе ж таки питаю:

ви хто: збирач
надій?

Ночей? Сердець
чи вражень?

Ловець? Купець?
Чи, може, цар?

А він
всміхається, пече мене очима

й шепоче ніжно:
антиквар.

 

НІЧ В КРИМУ

Тоненький німб,
заплетений у коси,

лукаві брови,
світлорадість віч…

Нетерпеливий
місяць – леґінь босий

по морю
навпрошки, мов за Христосом,

прибіг у Крим і
випередив ніч.

А ніч ясна,
коротка і духмяна.

Густе вино у
жилах, а не кров.

Поєднані
солодкими гріхами,

обпечені словами
і губами…

Чи виправдає Бог
нас за любов?

 

***

О мій Ромео, у
ночі холодній

чи згадуєш ти
полум’я, яке

так рвалося, так
сяяло із плоті,

не відаючи:
грішне чи святе?

Життя в сивини,
в зморщечки і зморшки

ввібгало наші
душі молоді:

всі пори віку
склалися в матрьошку.

Але у молодість
вертаються сліди.

У присмерку, як
рафінад у чаї,

розтану,
розчинюся, загублюсь…

Та криголамом
крізь роки й мовчання

мене наздоганя
твоє:

ЛЮБЛЮ!

 

***

Чорне небо у
битих пікселях,

та курсор літака
– до ЩАСТЯ.

Витри піт
марафонського ніколи,

загальмуй і
скажи ЙОМУ: здрастуй!

Відключи
телефони і раціо –

подивись на
життя третім оком.

Ти потрапила в
номінацію

„Найжаданіша
жінка року”!

Загадай під
куранти бажання.

Сивий мачо чекає
на згоду. 

Але замість
щастя кохання

вона вибрала
щастя свободи.

м. Київ

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!