ДИТИНСТВО
Духмяний хліб,
молочний дзбанок,
і горлиці у
горлі ранній ранок
полощуть у садку
біля вікна.
Акація пасе
своїх овечок,
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
хоч хмари
протинає хижий кречет.
Біжить ярами
молодий Йордан:
він пахне
коропами і зірками,
яких, неляканих,
торкаюся руками,
як Бог колись у
перші дні торкав.
І босі ноги у
рожевім рясті,
і степ нічний в
сріблястім алтабасі,
й спрацьована
бабусина рука… –
цей час душа
означила як щастя.
***
Місяць голий, як
Маргарита,
влетів у твоє
вікно.
Досить очима
ряхтіти –
неси дороге
вино!
Піддамся,
віддамся гіпнозу…
Беруть мене? не
беруть?
Водохреща. Від
морозу
аж в куприк
забігла ртуть.
Зустріла,
зігріла, згоріла
в обіймах
пожадливих рук,
і світяться
втомлені крила
у темряві наших
розлук.
ОСВІДЧЕННЯ
Ви – ніч, осяяна
грозою,
відлига в
розпалі зими,
магнітний поклад
під стопою,
ви мій святий
Єрусалим.
Я вас люблю. Я
вас боюся.
Боюсь прочинених
дверей.
Перепливу?
Пересміюся
озера крижаних
очей?
У них, глибоких,
піднебесних,
не тільки зорі
мерехтять,
але й чудовисько
лох-неське
полює молодих
дівчат.
***
На все й усьому
час дається Богом:
на пишний цвіт і
шкарубкі стручки.
Кому – вперед,
кому – навспак дорога.
У серці
пірсінгом – образ гаки й гачки.
Комусь чужі
поразки у пригоді.
Комусь держава
вгризлась в печінки.
Життя одне й при
будь-якій погоді
записується лиш
в чистовики.
В кредит чуже
життя, ім’я –
стежки до слави
–
беруть дівчатка
для своїх потреб,
та ні парфуми
Франції, ні дим сандалу
дух тліну й
старості вовік не переб’є.
АВТОТРЕНІНГ
Я подолаю чорну
смугу!
Я переможу
чорний смуток!
Я вирвуся із
чорних луток
втрат!
Моя душа уже не
плаче.
Моя рука іще
гаряча.
Про мене мріє
сивий мачо –
ґранд!
Ще буде сміх, ще
буде свято,
і дітлахи веселі
в хату
прийдуть мені колядувати.
Факт!
Загояться
глибокі рани.
Відкриються
Господні брами
й мене покличе
хтось: „Кохана!”
Так!
***
Зафарбувала
смуток і сивини,
вдяглась у модну
вишукану сукню
і, хоч надворі
осінь і багнюка,
я сонячна й
стрімка, мов балерина,
лечу у квітень,
у палкі обійми
омріяного в снах
моїх мужчини.
Долоню гріє
ключик золотий.
Та
провсяквипадок усе ж таки питаю:
ви хто: збирач
надій?
Ночей? Сердець
чи вражень?
Ловець? Купець?
Чи, може, цар?
А він
всміхається, пече мене очима
й шепоче ніжно:
антиквар.
НІЧ В КРИМУ
Тоненький німб,
заплетений у коси,
лукаві брови,
світлорадість віч…
Нетерпеливий
місяць – леґінь босий
по морю
навпрошки, мов за Христосом,
прибіг у Крим і
випередив ніч.
А ніч ясна,
коротка і духмяна.
Густе вино у
жилах, а не кров.
Поєднані
солодкими гріхами,
обпечені словами
і губами…
Чи виправдає Бог
нас за любов?
***
О мій Ромео, у
ночі холодній
чи згадуєш ти
полум’я, яке
так рвалося, так
сяяло із плоті,
не відаючи:
грішне чи святе?
Життя в сивини,
в зморщечки і зморшки
ввібгало наші
душі молоді:
всі пори віку
склалися в матрьошку.
Але у молодість
вертаються сліди.
У присмерку, як
рафінад у чаї,
розтану,
розчинюся, загублюсь…
Та криголамом
крізь роки й мовчання
мене наздоганя
твоє:
ЛЮБЛЮ!
***
Чорне небо у
битих пікселях,
та курсор літака
– до ЩАСТЯ.
Витри піт
марафонського ніколи,
загальмуй і
скажи ЙОМУ: здрастуй!
Відключи
телефони і раціо –
подивись на
життя третім оком.
Ти потрапила в
номінацію
„Найжаданіша
жінка року”!
Загадай під
куранти бажання.
Сивий мачо чекає
на згоду.
Але замість
щастя кохання
вона вибрала
щастя свободи.
м. Київ