Володимир Цибулько. «Коли ти народився…»

883

ВОДИЛИ КОЗУ

Фар твоїх язики пооблизують місто

Вуха твоїх дзеркал зроблять зримими рими

Нас тут триста як скло грам по двіста

Отаку то козу поводили ми

Що згорнулись килими

 

Із покришених арф підкилимних

ми визбируєм попіл арфістів

і бредем до братів киримли покиримлим

покиримлимо грамів по двіста

солісти совІсти чи сОвісти спиті солісти

 

брати киримли снігурів напекли

сумної під чарку хотіли завести

але з двістаграмістів хтось спромігся на клич

на клич «Смерть ворогам!» у обробці Миколи Колесси

і прокинулись вкотре невольники чести

бо коротший тоста був той спіч

 

був коротшим тоста але довшим за зойк

цей перцевий бойок в шоколаднім затворі

і в могилі крутнувсь поліцмейстер Мазох

і миттєво здоров’я вернуло на Кульпаркові вОронам

і так легко на місце сталося свІту всім сторонам

 

ми заходим в імлу нас виводять з імли

рвем сорочку на грудях щоб лише не на людях

і дірки нам на грудях зашивають сумні киримли

ми все спишем на зиму, чи лишень на лютий

нам ці Кути уже не минути

 

не закутити Кути по оглухлих кутах

незаколити кола колісним обіддям

хто прокинувсь не так  в кожнім слові «ну нах»

в кожній фразі підніжки і грязь ну й ще сміття

і досвітні вогні крізь нестале досвіття

наче лампи в тортурні  ув очі нам світять

 

Коли з світла виходиш у світло й вертаєш

Переможець війни про яку ще ніхто не підозрює

затихає у кожному  свій зачаєний ДАЕШ

і весна підкилимна по крапці по ложечці

так мімозно сніги розміможує

 

 

ПТАШОК

Пташок вилетить із гнізда

Залишиться в гнізді звізда

А раз є у гнізді звізда

А довкола гнізда вода

Значить вилетить з нього ще пташок –два

А вже потім щоби не вмерло гніздо

Поселиться в ньому нота До

І щоб монотонно не тріснула голова

Поселяться в ньому якісь слова

 

Якісь слова будуть жити без люду

Студитимуть на студену воду

Підозріватимуть в Христі Іуду

Й смоктатимуть замість цукру шматочки льоду

 

Той пташок єден на кілька сот душ

Гніздо не полишить того пташка дух

Золотого ретязя не розірве дуб

Гніздо боронитиме шипшини кущ

А пташок зірве гортанний куш

 

Бо рідна земля раптом стане нерідною

Бо стане річка раптом водою водопровідною

Лиш пісня у горлі лишиться народною

І рідна земля могилкою нагородною

 

Пташок пташок крилатий ховрашок

Поміж вуйків і нанашок

Білий крилато інакший

Іванець-киванець посеред неваляшок

Іванець-киданець розкидач неваляшок

Збирач скла із розтрощених пляшок

В наших стрихах дріма калькулятор Калашникова

Пам’ять Холмщини і Підляшшя

 

Бо не ті то кордони що на мапі кордони

Бо не ті то брати що на інгліш кондоми

Нам дозволено все крім утоми

Хай поставлено крапку але не розставлені коми

 

Такі коми щоб потім нікому нікому

Не хотілось ні титли тії  ані коми

Щоб співалося пташку малому

Щоб хотілось крізь сніг і утому

Повернутись додому в свою незникому

В незнищенну свою Павлокому

 

 

ЧАС

Коли кельти хапаються за кольти

Котрі досі ховали під кільти

Дістаєш з морозильника пляшку

Відкриваєш в томаті кільки

на питання «шо по чому?» і «скільки за скільки?»

перспектива повиснути на стовбурі вільхи

навряд чи кого влаштує

тому обзиватися голосно пенісом

ну тобтоби носоклюєм

свого потенційного кривдника

навряд чи тут застосуєш

 

Час – це пауза між кривдою й помстою,

між злочином й карою

поміж ще людиною і вже примарою

якою б вона не була непростою, чи то непрОстою

 

час сам себе клонує

сам перед собою колінкує

сам бачиш клони часу

оточують всіх нас

доводячи до сказу

клятьбою я є справжній

в зачаруванні вражень

доходить кожен з нас

чи ти жив в часі клоні

чи то був справжній час

 

коли ти народився

всі твердили що то час не для віршів

коли вчився

також твердили що то час не для віршів

і навіть коли тебе поховають то також буде час не для віршів

але невдовзі тебе прочитають і впевнено скажуть

він жив у найкращий час для писання віршів

 

 

ЦИГАНИ

Доки вершник скакав повз циганські табОри

В нього вкрали коня, вкрали чоботи й шпори

 

Але вершник скакав вже на власному прутні

Отакі наші дні не прості й многотрудні

 

За ним мчали жінки перли бейбі-візки

Поперек його шляху в’язали віжки

 

Соціальних мереж й свого горя без меж

бо не трапивсь їм вчасно лихвар , той що Серж

 

з паралельних світів їм безпечно світив

той хто їхніх дітей комусь іншим святив

 

той хто їхніх дітей комусь іншим зачав

і усі їхні файли із мізків скачав

 

і тепер от цигани з вокзалів країни

стежі іхніх долонь не на жарт парафінять

 

в’ялі звивини мізків оргазм організмів

випрозорють світ наче бульбашки в клізмі

 

що не так – все не так знав би це доктор попель

старий циган летить у міжряддях конопель

 

старий циган і космос братели навік

бо на це ціолковський усіх нас прирік

 

ну а ще Кондратюк, розум наш розумовще

у цей ряд дописати міг би хтось та когось би ще

 

але в космос летить лише дух а не тлін

лише запах бульйону, а не крадений кінь

 

мої вірші якісь однозначно сумні

ті слова що втонули не згорять у вогні

 

кінь украдений , з’їдений, може й не кінь

вершник ще не довершений, бо де кінь, а де кіт

 

але перед тим як тут заливатися солов’ями

ще розібратися треба

хто кому роми тут

і хто кому тут слов’яни

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!