Володимир Пащенко. «раша приречена»

253

Просвітлень душ, теренів прагну, Боже;

набудусь  тим  –  і  вигоюся, може.

 

Спротив вандалам ХХІ сторіччя. Живих чи мертвих, українці спровадять криваво-нищівних заброд агресора зі своєї землі. Жахливий тисячами жертв і срамний розгромним провалом кремлівський бліцкріг уже ввійшов в історію як ганьба конаючої імперії; потворна пляма брудного честолюбства великоросів, які пихато звали себе старшими братами тих, кого прийшли по-бандитському вбивати, геноцидно нищити;; фіаско божевільних, нелюдських прагнень і міжнародних злочинів їхнього куцого убогого розумом фюрера. Світове позорище самозвеличеної в імперських скрепах раші показує справжнє місце в сучасному світі цієї країни з народом-зомбі – місце новітнього варвара й вандала. Скверна, від якої Земля очиститься прозрінням і жахом усіх людяних і цивілізовано мислячих.

Іде весна, і людина мимоволі відволікається від найстрашнішого. Українська весна вже настала: незламністю в душах наших патріотичних людей, які стоять і стоятимуть до Перемоги. Це бачать в усьому світі, захоплюються українцями і сприяють нам, як можуть. Близькі й далекі заокеанські європейці, навіть зовсім далекі азіати збагнули: українці рятують не тільки себе, свою незалежність, а й благополучних їх від сучасних варварів-вандалів, – і всіляко нам допомагають. Їх полонила сувора і трагічна краса мужності й героїки непереможних.

Стрімголовно-прірвенна війна рашистських недоумків-нездар проти вільної незалежної України має стати російській імперії жирною фінальною крапкою.

Імперські шнурівки, бікфорди

зриваєм з одінням, до врод.

Спровадивши збройних заброд,

вкраїнці здійсняться акордом:

утвердиться нація горда,

утвердиться й титул, народ.

 

Із поеми «Козачка»

Вступ

 

У пам’яті є тиха даль,

колись трагічна, тим яскрава;

притлумлена її печаль,

а відсвіти – густа заграва,

а блискавки – черлена сталь.

 

Прийшов сусідисько й побив,

спалив містечко* і покинув.

Тріщали ще і ще лоби,

плоти розп’яту Україну

несли у вічність… Без ганьби.

—————-

  • Батурин, 1708 рік.

 

Бо не покинули сини

Вкраїну славну й недоріку;

бо матерям, жінкам вони

були  опорою  довіку;

бо гідним снились вільні сни.

 

Але й здешевлених ковбас

наснили наші пребагато;

чужинством марять Крим, Донбас;

знайдеться всюди скраю хата

і ще таке, що ганить нас.

 

Чи самоїдство й похвальба,

чи майбуттю достойне віно?

А чи розпачлива мольба? –

Молитва. Слава Україні!

Не меншоварта нам судьба!

 

Чи росіян і москалів

усі уміють розрізняти?

Третина вміє на Землі:

москалики – імперський натовп,

коли Вкраїні добре, злі.

(За путлера їх – ніби тлі.)

 

А добре в Україні як!

Яка м’яка ласкава мова,

який води чудесний смак,

яка трава росте шовкова,

на чесних людях – добрий знак.

 

Вкраїна гойна ще людьми

хоча в біді була, в руїні;

вона з лелечими крильми,

але піснями – солов’їна;

вона, яка не є, – то ми.

 

ІХ. 1997 – Х. 2008 – V. 2022,

Київ – Мала Дівиця – Горня Бирца

 

 

* * *

 

Як нас із вами не було,

а прадіди в колисках спали,

чумацтво з Криму з сіллю йшло,

та ідучи, порозсипало.

 

З тих пір блищить Чумацький Шлях;

дощі його не розмивають;

стемніє у степах-полях –

і манить блиск, і зазиває:

 

із космосу чумацьких снів,

із космосу земних любовей,

де поцілунок пломенів

ласкавим котиком вербовим,

 

де млосним лоскотом сія

дурман Волосся Вероніки…

Шкода, розсипав сіль не я

і дорозсипати вже ніким.

 

Та спіднє в дьогті від чуми,

імперської, – цінуєм ми!

 

VІІ. 1990, Київ –

ХІІ. 2016, Маджарі

 

 

* * *

 

Розумний хлопець, в КПІ сам поступив,

та в’їлась математичка – і з’їла.

Покинув. Не гуляв, не скис, не пив.

Але не взрів: імперськістю споїли

між «загадковості», котра «велика» русь.

І вже з-під Петербурга – Україні,

сестрі, братам: «Бандери! Не вернусь!

Фашисти, нацики сліпі  в кублі зміїнім!»

Калік зізнання та облуди їх – нетлінні?

 

  1. IV. 2022, Горня Бирца

 

 

Хрестики

 

Вкраїну, вишиту хрестом, –

червоним сонячним туманом

і чорним стриманим постом –

у красну байку знову манять.

 

У недалекій далині,

в дідівській молодості-юні,

роки – то згарища стерні,

а долі – нагло рвані струни.

 

Там кольору прийшлось нести

трагічну чорність і кривавість;

на рушниках дрібні хрести –

для тих, що й сліду не зосталось:

 

для забраних у вічну ніч,

для висипаних в яр зимовий,

для вивезених безвість, пріч,

для всіх, що згинули в обмові.

 

Світ білий ще й від полотна,

яке простелено білити.

Зарання люд про жертви знав,

зарання хрестики став шити.

 

Нашито наших рушників –

роками перепродавати;

очей не вистачить, років

хрести мільйонно рахувати.

 

За кожним – страчена душа,

і кожний хрестик – біль Вкраїни

із чорних і червоних шат,

із доль, заклятих на руїни.

 

Але в народу в глибині –

мережки, лиштви – гладь по льону,

блават – і біле в білизні…

То, може, виринем з прокльону?

 

…А путлер вдавсь до трагіфарсу,

нам – геноциду: горлоріз,

убогий змилок бога Марса,

руйнацій,крові нам приніс…

 

  1. V. 1996, Київ

ІV. 2022, Горня Бирца

 

Сусід

 

І не провалиться земля,

і магма не сполум’яніє

під тим, хто вкрав у нас ім’я,

літопис, – правда і не дніє.

 

Навоював чужих земель;

пишається: нагріб чужого;

ісконность – куца: пустомель;

пихи, гріхів-гординь – премного.

 

Великий, бач, як бомбовоз;

імперський – і своїм є зброя;

живе в натхненні від погроз,

від жертв і крові; чтить героїв,

 

бездумних на срамній війні –

нема в імперій інших воєн;

вождям – одчаєць каже ні,

а всі – в поклоні гнуться вдвоє.

 

Удавом тисне всіх «братів»,

а надра їх, багатства – доїть;

війна, – як хтось би не схотів;

розлить – дейтерієм-водою:

 

столиці власної не жаль,

чи пожаліє інородців?

Та час біжить, і ця печаль

імперська тріскає на кроці.

 

Хоч нагло сутність виявля,

мордує вкотре Україну, –

хай чує: глум, гуде земля!

Народ пізнав єство зміїне.

 

Задурених сумлінь багато,

та лопнула вже булька «брата».

Є правди шмат, де не було,

вже й дипломат сказав: пуйло!

 

VII. 2014 ІV. 2022,

Горня Бирца

 

* * *

Таки переступив межу

із нами недо«старшобратець».

Імперську скислу вже діжу

знов місить, прагне виробляти,

пекти – аж ґльоци перекислі.

Бо п’яні памороки мислі!

Той виріб – там і споживати

і, проклятими, виживати? –

До штучних квітів призволятиІ

Нелюдські, розтерзáнно злі,

на гріб собі лишіть землі,

з-під ніг як стане випливати!

 

Літо 2021   весна 2022, Горня Бирца

Боголюбці

 

Богобоязкі та  боголюбні –

із боліт мещерських «велелюдних».

 

З Андрія Боголюбського пішла

несита злість до Києва-предтечі,

бажання вкрасти найсвятіші речі,

а в залишку – руїни, тлін, зола.

 

Від батька Долгорукого не взяв

жаготи стіл у Києві посісти.

Горби, де Київ, ладен був би з’їсти!

Ростов  і Суздаль стверджував з уяв.

 

Князь вишгородський, – «гідно» завершив

нелюбе відбуття понаддніпровське:

ікону Вишгородську вкрав, розор лишив.

Церков назвів, а вбитий негеройськи –

 

пахолками своїми  в  болотах,

в палатах, між боліт котрі й пропали.

Модель та – у століттях, не в літах:

на Київ лють; побожності приспали, –

 

великорос! Лукаве все цвіло;

від Боголюбського – хижацьке люте зло

святому Києву, мов хрещень не було.

Чи не за те перед Ордою ниць упали?

 

Пуйло успадкувало все те зло:

єдина правда на кремлівському табло.

Вспадкуйте ще, пуйлівські яничари,

розправу з Боголюбським від боярів!

 

Літо 2021 – весна 2022, Горня Бирца

 

Курильські  острови

 

Вершитель доль,

могутній, як пан Коцький,

чи сам Єрмак на давній із парсун,

догнав народ

на березі охотськім,

забрав намисто

у гірських красунь.

 

Було воно

з камінчиків вогненних,

пекло у руки – крадене, авжеж;

у море кинули:

Охотське – зі студених;

а з нього встав

архіпелаг пожеж.

 

Вогнями надр

вулкани світять небу,

стікає лава, спалює ліси;

не знав той кадр:

чуже – то не для тебе;

горять підошви;

тут не до краси.

 

І треба ж, як назло, –

вони красиві,

ці острови з вулканами вогню!

Димляться-кýряться

в густих туманах сивих,

мангали надр,

у кожного – меню.

 

Є – припекти,

є – зовсім обсмалити,

є – на печеню смажиться вар’ят…

Віддай чуже! –

Японські текто-плити!

Бо з капцями –

й кінцівки погорять!

 

VII. 2014, Маджарі

 

 

 

 

Яничари

 

Найлихіші злонамірні чари

перевершить каліка-манкурт.

Із лютовань росли яничари,

легіон смертоносців, не гурт.

 

Прірви власних трагедій не знали

і не знали гризоти сумлінь.

До всесвітніх історій в аннали

вклякли жахом кривавих стремлінь.

 

Над синами слов’янських народів

оттоманці наругу вели.

Є імперська індустрія пройдів.

Найстрашніших із них  найняли.

 

Є між нами перекотиполя;

до снаги їм імперська узда.

Їх, убогих, зубожила доля:

яничар потенційна орда.

 

І в пуйла: розсоюзитись марить,

дич азійську тримає, отари;

теж двоногі, з бісівської хмари,

хворі вбивці, звірня, яничари.

 

І. 2010, Київ IV. 2022, Горня Бирца

 

 

«Старший» «брат»

 

Народженому після, кимсь і десь

навприсядки з болота, бо сволота! –

забаглося себе помнити старшим:

суцільні благодійності на марші,

до сплющених обіймами сердець.

 

Подібне добродійство вже було,

рясна вітрина вигід первородства

із юшкою за всеньке благородство,

бо шлунок саме голодом стягло:

«Буття»; Ісав і Яків, давнє тло.

 

Рахуба перебрехонь – вселюдська;

кого людина бачить меншим братом? –

від ящірки і птаха – до примата:

сама собі, розумна, потака.

Великоросу-дітовбивці – ґрати!

 

Хто вишкрябок,   найстарший;

найкращий,   в кого парші;

тупак  найрозумніший;

бордо  найзеленіше!

 

  1. 2000, Київ
  2. V. 2022, Горня Бирца

 

Інфекція

 

Поширювався б так якийсь талант:

заразно, фейерверково і творчо!

Крадійства: ймень-історій;  провіант,

краї, ресурси, – а месію корчать.

 

Крисячать, як приречені щурі:

пора з імперії тікати, бо вже тоне.

Вдають із найманцями: ще богатирі,

а з фунтів захвату – фонтанять  горя тонни.

 

Проникний вірус: розум – не заслон,

а людяністю – ніби й не щепили.

Обезсердечнює імперськості полон.

Інтелігентність зачали – й самі пропѝли.

 

Натомість карлик викохав мєчту

й посунув геноцидом в Україну.

Дніпра їм! – Мають «вєтер-с» на посту.

А з кров’ю пустять, – кров їх і затліне.

 

Х. 2021, Мала Дівиця

ІV. 2022, Горня Бирца

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!