І НЕ ТРЕБА ПЕЧАЛІ
Житіє покоління – урок
поривань і моралі.
Ми помрем у відміряний строк,
і не треба печалі.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Ми поклажу епохи несли,
натрудились, пристали.
Ми зробили усе, що могли,
небагато й немало.
В досконаліші, кращі світи
задивлялися душі.
Не заносьтесь!
І хай вам щастить,
аби ви були дужі.
12.12.2020
БІЛЯ ПАМ`ЯТНИКА
Тягар письменства несучи
/тяжкий він, Божий дар/
присів на хвильку відпочить
у скверику Гончар.
Вмостивсь навпроти бомж…
– Ти хто? –
пита Гончар Олесь.
– Я бомж, мій вигляд і пальто –
це помста злу: я єсмь…
– Тут знову тридцять третій рік? –
пита Олесь Гончар.
– Ти, видно, зайшлий чоловік
і переплутав час.
Страмний двадцятий рік сплива
і ми спливаєм теж…
– А Україна ще жива?
– Ох, краще не бентеж…
Бо Україна, як і я,
в безхатьки подалась.
Така тут люта крутія
й болотна непролазь…
– А хто ж її занапастив?
– Занапастили ми.
А обернули на пустир
вже слуги князя тьми…
Але скажи мені – хто ти?
Печаль в твоїх очах,
так мовби в тяж себе нести…
– Гончар, – сказав Гончар.
Гули над сквериком вітри,
почавсь дрібний капіж.
Затьмив туман секрети гри
великих роздоріж.
12.12.2020
***
Я з газети дізнався
про його смерть.
ПересипАв зізнань його
ще свіжу дерть.
Вдову розпитував:
як і коли?
І чи насправді винні
ті, що не допомогли?
Кам`яніли в повітрі
тяжкі слова.
Ходила ходором
моя голова.
Тягнувсь я туди,
де він присмирнів.
І звідки не чути
від нього дзвінків.
Вдивлявся в неба
свинцевий змрок.
Небо зачинилося
на замок.
13.12.2020
П`ЯТА КОЛОНА
Ігіперборея
корінь і крона
п’ята колона
ІІглас нечестивий
блюзнірства з амвона
п’ята колона
ІІІвишкір озлоби
бич автохтона
п’ята колона
ІVзона бедламу
спустошення зона
п’ята колона
Vраковий монстр
державного лона
п’ята колона
VIзвих материзни
плач з Гелікона
п’ята колона
п’ята колона
розхитує Хату
VIIстадом на п’яти
скопом на мури
в мурах проломи
де ж оборона
п’ята колона
п’ята колона
30.09. – 01.10.2020
У БАТЬКІВЩИННІЙ ЧУЖИНІ
У Ганапольського чи в Шустера
в споживачах ви – все одно.
У кожного пролази шустрого
своє дворушницьке кіно.
Привносять дещицю блазенського
один і другий пілігрим.
Вони й тавруючи Зеленського,
у потайній супрязі з ним.
І той, і цей із ґанджем овочі
нам прагнуть збути на торгах.
Де ціни правлять рабиновичі,
імперії воскреслий прах.
Зітха душа: параліч нації.
За роком рік, за днями дні,
а ми ще й досі в імміграції,
у батьківщинній чужині.
Погода ринків підневільних
хитається туди-сюди.
Нащадки спритні трійць розстрільних
перегруповують ряди.
19.05.2020
ВІН І ВОНИ
Нотував: «Не країна – багва…»,
оперуючи фактами строго.
Та були їм чужі ті слова,
і цькували його, як чужого.
Натякали на вивих ума,
коли він продірявив, як шилом,
їх наїв: «України нема,
тільки шапка від неї лишилась».
Одного не сказав їм хроніст,
в герці з ними зірвавшись на форте:
хто ж хірург той, що вилучив зміст,
як апендикс, з чудової форми?
31.10.2020
***
Зауважиш без помочі Гойї:
ночі демон твій день зачиня.
Чорна барва країни нічної
стала звичною барвою дня.
Не проб`ються крізь товщу дігтярну
стебла світла з надземних мереж.
Домагаєшся істини – марно,
ступиш крок навмання – упадеш.
Порятунку від демонів ночі
не шукай, не було і нема.
В того, хто нас так тяжко зурочив,
цитаделлю туман і пітьма.
14.12.2020
ДО ПОРТРЕТА З…
То клеїть дурня, то впадає в раж,
апаша жести, сприт авантюриста.
Не муж державний – н е д о п е р с о н а ж
із серіалу карикатуриста.
15.10.2020
НЕСУМІСНІСТЬ
Неподалік ангар. І літаки
щодня здіймають гуркіт. Їх маневри
похилим дачникам тіпають нерви,
а надто тим, що порають грядки.
Згасають підневільні голоси,
заскочені осатанілим ревом.
І присідають молоді дерева,
і – хто куди – летять бродячі пси.
А янгол, що нотує в небесі
відхилення від нормативів руху,
мовчанням піль лікує гнів і скруху,
стійким самозаглибленням лісів.
04.09.2020
ЖАДА РЕГРЕСУ
Анафема тому прогресу,
чий шал, чиї сліпі колеса
із одержимістю дурка
несуть погибель звіру й птаху,
на трасі чавлять черепаху,
собаку, білку, їжака.
Немає виправдань прогресу,
якщо прогрес причина стресу,
тужби, дитячої сльози
над трупом зяблика зім’ятим,
на вітровому склі розп`ятим
ясної днини без грози.
Умри, згорнись, прогрес крамольний,
ти бич єства, твій хист розкольний
і смертоносний, як метан.
Хоч має вигляд монопольний
і – часто – запах алкогольний
необліковний твій метал.
03.10.2020
ОСІНЬ АВАРІЙНА
Ні, не змусить її ліпота
заковтнуть поетичну наживку
і пристать на шаблон – з о л о т а,
на сезонну піймавшись фальшивку.
За цим золотом криється крах,
надто в пору згрібання докупи.
За це золото ти на торгах
хіба дірку від бублика купиш.
Як гірчить його справжнє нутро
у вогню перебіжних обіймах!
Зупинись, легковажне перо,
за цим золотом – суть аварійна.
Мають схильність неточні слова
заступати осердя собою.
Той, хто золотом прах назива,
мав би й смерть називать золотою.
Дим осінніх багать – нещадим:
провокує дими спогадання,
що гірчать, бо не є золотим
календарний сезон умирання.
29.09.2020
ВНУТРІШНІ БУРІ
І дні безпритульні, і ночі понурі,
і відчай навальний, і біль без перерви.
Це грізні тайфуни, це внутрішні бурі
сваволять-неволять, розхитують нерви.
Орудує ними диявол за пультом,
спектакль його згубний трива без антракту.
Він внутрішні бурі завершить інсультом,
невидимі смерчі підтвердить інфарктом.
Тренованій оптиці чулої музи
не вперше у книгах облич помічати
на аркушах м’ятих сліди серцетрусу,
сліди крововиливу в мозок читати.
Не вперше вглибати у внутрішні бурі,
палючі самуми, вихрясті циклони.
Та надмір печалі в подібній лектурі,
від внутрішніх бурь не існує заслони.
06.10.2020
ТОЙ, ХТО ВМИРАВ
Той, хто вмирав, той знає
те, що й Сократ спізнав.
Він таке пам’ятає –
краще б не пам’ятав!
Замислиться, та не скаже,
як виповзав з імли.
Він пам’ять свою зав`яже
туго, на всі вузли.
Промимрить щось неохоче,
пославшись на благодать.
Він вдруге вмирать не хоче,
вдруге – не воскресать.
12.12.2020
ГОЛОС – 1
Я прагнув урівняти флейту й ліру
в правах, а не являти норов свій.
Як з Марсія, здирає з мене шкіру
у владній ролі Кіфареда світ.
Не дозволяє норов Аполлонів
фрігійським ладом висловить інтим.
Він прагне, щоб всім трепетом нейронів
служив йому й захоплювався ним.
Не ворогині флейта і кіфара,
а посестри, в обох шляхетний тон.
Несправедливо люта твоя кара,
ти забоявся, світе-Аполлон,
що в некастальську пору передзим`я
розтринькаєш свій золотий запас.
Й безсмертна, чию флейту підхопив я,
мені на поміч прийде в слушний час.
01.05.2020
ГОЛОС – 2
Я – з небуття. Я – із погаслих ер,
свідоцтво ретро – штемпель на конверті.
Я знаю достеменно, що помер,
хоча й не знаю точно дату смерті.
Що я живий – не вірю тим чуткам,
які хроніст нотує на папері.
Тут мій фантом, я залишився там,
де народився, у погаслій ері.
А мій фантом лиш ритуальний знак,
гра підконтрольна владної природи.
Щоб знали всі: цей час мені чужак,
якщо святині роду вийшли з моди.
Але я єсмь у небутті своїм,
гряде пора, коли я повернуся,
як блудний син вертає в отчий дім,
й не предком, а сучасником назвуся.
15.10.2020
МЕЛОДРАМА
І граф якийсь простакуватий,
і недруг ніби біснуватий,
і гра в невідання смішна,
і потопельниця-графиня
якимось чином, як гусиня,
живою з глибу вирина.
Але такі є славні лиця,
такий розкішний антураж,
циганські пристрасті й пейзаж,
така приваблива блудниця,
такий наїв, таке вбрання,
що серце розум обганя.
Випереджає серце розум,
напружується на загрози
і підступи, на сполох б`є,
нервується, переживає,
і розум знічений вмовкає,
і першість серця визнає.
28.12.2020
З ЛАБОРАТОРІЇ НЕДОВІДОМОГО
Метким – для щастя треба мало:
бабло, синиця в жмені, секс,
сивуха, хліб, до хліба сало
і грубе порно на десерт.
А тим обранцям, які страмом
низин гидують, скрадцем Феб,
немов стюард, дарує страви
із галактичного кафе.
Щоб заспокоїть їхні нерви,
полегшить їм ловитву снів
і вміння вивільнить шедеври
із оранки чорновиків.
05.09.2020
ТІЛЬКИ РІВНИЙ ПО СЕРЦЮ
Знаю сам достеменно:
моє слово трудне.
Тільки схожий на мене
привітає мене.
Не картай і не сердься
за присутність нещасть.
Тільки рівний по серцю
розумінням воздасть.
06.09.2020
***
А молодість нетерпима
до тих, хто в долі на схилах,
вона переконана щиро,
що на землі цій – знать.
І молоді медсестри
покрикують на похилих,
які прикуті до ліжка
і в неспромозі встать.
А молодість неуважна,
байдужа, а то й жорстока
до тих, які строк свій вичерпали
і вигасли до нещасть.
Та сила, що діє скрадцем,
чиї незупинні кроки,
їй обламає роги
і поміняє масть.
04.07.2020, реанімація
***
Нещастями загострена картина
у рамі лікарняного вікна,
де крупний план – розлаписта ялина,
бавовна неба й синь-голубизна.
І видається із палати – флора
уперлася у животи хмарин.
Приємно в ній прогулюватись зору,
який тяжких набачився картин.
Десь там вляглася далечінь розкуто
за крутосхилами зелених веж…
Помовч, помовч, моя тілесна скруто,
а то ти цю картину зіпсуєш…
10-11.07.2020, кардіологія
***
Наших жадань високість,
наших здобутків малість.
Що таке одинокість –
відає тільки старість.
В чай умоча сухарик,
чмока-жує беззубо.
Хукає в окуляри,
хусткою сушить губи.
Дивиться і не бачить
сонечка, що сідає.
Щось в ній незримо плаче,
що? – і сама не знає.
12.12.2020
***
Жива природо!
як на звук хоралу,
я під твої ісламські прапори
іду із пущі каменя й металу,
сліди металу й каменя зітри.
Я більше твій, як їхній…
коли тяжу
турбот земних не втрима плоть крихка,
у сховок свій, як всі, смиренно ляжу
доважком до твого материка.
А камінь і метал у скромній ролі
сторожових означать статус мій
для тих, хто залишається в неволі
на волі тимчасовій і трудній.
25.09.2020
НІ РАДОСТІ, НІ СМУТКУ, НІ ОПОРИ
Ні радості, ні смутку, ні опори,
що живлять дух, знесиленість тупа
плоть обертає на доважок флори,
яка від спеки люто потерпа.
Пожухли флокси, їх безкрилі строї
примножили сумний мартиролог.
І неприсутній поміж сухостою
вигадливий колись рослинний бог.
Він Фавн і він же Пан,
він з того краю,
що між світил продовжує свій рух.
Імення є, але його немає,
він, як і я, із флорою пожух.
20.08.2020
***
Укотре в самоті мовчальній
спостерігать осінню гру.
Вітрів тривоги, обшир дальній,
дерев окрадених журу.
Як виклик незабарній стужі,
жадати світла і тепла.
В дні одержимі, небайдужі
пройматись тремом ремесла.
І краєм ока помічати
тінь облетілого кленка.
Й панічний трепет біля хати
його останнього листка.
13.10.2020
***
Манливим сяєвом опалу
це ти, місцева Афродіта,
мене ловила й переймала
того язичницького літа.
Ревнивий бог кохання втрутивсь,
тебе леліяв, як весталку.
І я боявся доторкнутись,
щоб не розбилась ти на скалки.
А ти пішла й не повернулась,
чому? куди? – пітьма-запона.
Ропою моря захлинулась
душа в облозі Ланжерона.
Вона звихнулася на мислі:
тебе твоя здолала сила,
чи сила та, яка зловмисно
опал життя твого розбила?
16.12.2020
ЖІНКА НЕБЕСНА
Живить крону коріння,
рівноправність в цілому.
Та небесне тяжіння
не тотожне земному.
І не вернеш сторінки
з книги світлого крою.
Лик небесної жінки
у подобі земної.
Що на землю для тебе
ніби ангел спустилась.
Повернулася в небо,
рам`ям хмар затулилась.
Від земних заморочень
у шуканні опори
в небо тягнуться очі,
вперто тягнуться вгору…
24-25.02.2020
***
Голубок, що плаче,
сойки виск котячий,
виноград, що гронами
погляд зупиня.
Маки, пес терплячий,
ну, і я на дачі,
все довкола мене –
це моя рідня.
Хмелю і малинника
дика захараща,
рута та пожежники,
шавлії нестрим, –
жить між ними краще,
помирати – важче.
Як мені без них т а м?
Як їм тут самим?
08.09.2020
***
Є відчуття неясної вини
у тім, що сняться божевільні сни,
яких ні зрозуміть, ні розповісти,
і марно ум дошукується змісту
у видиві, що рветься й відплива
в невидиме, не втілившись в слова.
13.12.2020
“Українська літературна газета”, ч. 3 (295), 12.02.2021
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.