Володимир Базилевський. З книги «Обміняймося світлом»

767

ГОЛОС  ЗВІДТИ

Хто помер, каятись буде…

З народного

Я помер, але я не каюсь.

Сонце у вас світить, та не гріє.

Плоди ваших зусиль червиві.

Меди роду

впереміш з дьогтем.

 

Ті, що прийшли, не ті,

кого волів би я бачити,

до кого волів би прислухАтися,

кому волів би коритися.

 

Чолові їхні

Юдиного коліна,

гасла їхні фальшиві,

будови їхні без підмурків,

мости їхні аварійні,

дороги їхні – до пекла.

 

З трутизною

марципани їх обіцянок,

погибельна манливість їхніх дарунків.

 

Холодно у вас, незатишно,

ні, не каюсь я,

воскреснути – вчинити самогубство,

воскреснути – померти вдруге.

15.11.2021

 

ЕГОЇЗМ  ПОКОЛІНЬ

Кожне нове покоління

щиро переконане в тому,

що воно пуп землі.

Що тільки йому належить

істина в останній інстанції.

Що тільки від нього залежить

майбутнє людства.

 

Та кожне нове покоління

стає старим поколінням.

І приходить нове покоління,

щиро переконане в тому,

що воно пуп землі.

Що тільки йому належить

істина в останній інстанції.

Що тільки від нього залежить

майбутнє людства.

27.10.2021

 

ПОТОПТУВАЧІ  ТРАДИЦІЙ

Вони поневажують

формулу Малера:

традиція – це передача вогню,

а не поклоніння попелу.

 

Вони твердять:

традиція – гальмо прогресу,

архаїка, пережиток…

 

Але вживають при цьому

традиційні слова,

жують традиційні хліб і сало,

смакують традиційний борщ,

користуються традиційною ложкою,

дихають традиційним повітрям

під традиційним небом

на традиційній землі.

27.10.2021

 

ВЧОРАШНІЙ  ДЕНЬ

Ти кажеш – я день вчорашній,

і я погоджуюсь – так, вчорашній.

Але без мене вчорашнього

не було би тебе сьогоднішнього.

Ти сьогоднішній тільки тому,

що я вчорашній,

цебто був сьогоднішнім вчора.

Тому мав би мені подякувати

за своє існування.

Віддати мені належне,

доки я ще живий.

Доки ти сам не став ще

днем вчорашнім.

Доки тобі не скаже

той, хто ще не народився,

що ти вчорашній день.

15.11.2021

 

ТРАВНИК  І  СМЕРТЬ

Йому було під сорок,

у нього була любляча дружина,

у нього був розумний син

і лагідна такса «Рона».

Він знався на травах

і дуже пишався з того,

бо мав професію травника

за найшляхетнішу із професій.

І переймався тихою радістю,

що йому випала доля

допомагати ближнім.

 

Йому було під сорок,

точніше тридцять дев`ять і сім місяців,

і він почувався щасливим.

Але вже народилася його смерть,

зіп`ялася на кволі ніжки

і стала нарощувати м`язи.

І коли їй виповнилося п’ятнадцять,

сіла за кермо дорогої

татової машини,

розігнала її до двохсот км,

вилетіла на пішохід

і розмазала тіло щасливця

по бетонній стіні гаража…

 

Дивна річ,

смерть ту назвали мажором,

чому мажором –

розумінню не надається,

скидається на святотатство,

адже смерть –

то завжди катастрофа.

30.10.2021

 

ГРЕЦЬКА  СТАТУЯ

/ Віслава  Шимборська/

З допомогою людей і різних стихій

над нею добре попрацював час.

Спочатку позбавив носа, потім геніталій,

згодом пальців рук і ніг,

з роками одного і другого плеча,

стегна правого і стегна лівого,

спини, голови і сідниць,

а те, що відпало, перетворив на скалки,

на щебінь, гравій, пісок.

 

Коли таким робом помирають живі,

кожен удар завершується великою кров`ю.

 

Але мармур гине безкровно

і не завжди до кінця.

ід статуї, про яку мова,

лишився лише торс,

увесь ніби стримуване зусиллям дихання,

позаяк повинен тепер

взяти на себе

гідність і красу решти втраченого.

 

Це йому вдається,

поки що вдається,

вдається і захоплює,

захоплює і триває –

 

Час також заслуговує на добре слово,

бо припинив роботу,

відклав дещо на потім.

 

ТОРБА  ЖИТТЯ

Котилася торба

з високого горба.

Фольклор

У кожного своя торба,

а в торбі своє начиння.

Моя торба набита віршами,

нічого в ній окрім віршів.

 

Розв`язав би торбу,

випустив би вірші на волю,

почав би життя спочатку,

та початок з ознаками кінця.

 

І навіть, якби це було інак,

я не впевнений,

що зумів би напакувати торбу

чимось кращим,

чимось великодушнішим

ніж хореї, ямби, верлібри…

03.11.2021

 

СМЕРТЬ  КРИТИКИ

Я написав статтю

про смерть поезії.

А мав би спершу написати

про смерть критики.

Роздаючи компліменти

направо й наліво,

пошкодила вона критичні зуби

і почала тяжко хворіти.

І коли від зловживання солодким

випав у неї останній зуб,

коли, заплющивши очі,

прошамотіла вона

величальну графоману,

факт її затяжної смерті

підтвердили симптоми

смерті поезії.

 

У неспокійному морі словесності

уподібнилася вона вітрильнику

без керма і вітрил,

втратила орієнтацію й шарм,

що, до слова, засвідчує

і цей пісний верлібр

про смерть критики.

27.10.2021

 

Я  СКАЗАВ  ДЗЕРКАЛУ…

Записи без дат

 

*   *   *

До падіння

російської імперії

світ здавався

великим і недосяжним.

Тепер, після її краху,

 

він здається

малим і приступним.

*   *   *

Лейтмотив живого –

чіпляння за життя.

Напружся слухом і почуєш:

«Не зламатися!

Не всохнути!

Не впасти!»

 

*   *   *

Коли б я мав шанс дожити

до можливості

поселення на Марсі,

то перше, що вчинив би

на червоній планеті –

видихнув би смиренно:

«Тепер я достеменно знаю,

що Ти є, Господи,

позаяк без Твоєї волі

я би сюди не потрапив…»

 

*   *   *

Ліс, який вслухався у мої кроки,

бачив мій смуток,

леліяв мою задуму,

розраював мій розпач, –

уже дорубують браконьєри

разом з моїм смутком,

моєю задумою

і моїм розпачем.

 

*   *    *

Я сказав дзеркалу:

«Всупереч шаблону,

що ти не здатне на фальш,

ти брешеш.

Цей сивоголовий

з жорстким поглядом

і мішками під очима –

не я, а лишень моя,

пошкоджена часом упаковка.

Справжній – я невидимий…»

 

*   *   *

Ти – поруч.

Але далі від мене

ніж північний полюс.

Тому відстані до тебе

мені не подолати.

 

*   *   *

Голова моя

так забита віршами,

яких я не написав,

що мені бракує часу

на телефонний дзвінок до тебе.

Тому я маю їх написати

хоча би тому,

щоб не урвався зв’язок з тобою.

 

*   *   *

Той батько,

який першим викотив

з пересохлого горла

фразу-камінь:

і  в   д і т я х

н е м а є   п р а в д и,

привалив тим каменем віру

в існування джерела тепла,

яке до того гріло

сирітські душі старих батьків…

 

*   *   *

– Поезію не купують, –

нервується вона, –

поезії не читають…

– Льодовиковий час, –

пояснює він, –

зависокий льодовиковий щит,

надто глибоко промерзли серця…

 

*   *   *

– Алло! Ти мене чуєш, Україно?

Україно! Ти мене чуєш?!

Алло!

Алло!

Алло!

– Абонент поза зоною досяжності…

 

ЧЕМНІСТЬ  СЛІПИХ

/Віслава  Шимборська/

Поет читає вірші сліпим.

Йому й на думку не спадало,

що це так важко.

Тремтить його голос.

Тремтять руки.

 

Він розуміє, що кожна його фраза

піддається випробуванню пітьмою

і має давати собі раду сама,

без світла і барв.

 

Небезпечна пригода

для зірок у його віршах,

для веселки, місяця, хмар, неону,

для риби,що досі сріблилася під водою,

і тихого яструба у високості.

 

Він читає – бо не читати вже не можна –

про хлопчика в жовтій куртці на зеленій галяві,

про досяжні для лічби червоні дахи в долині,

про миготіння номерів на майках гравців

і голу незнайомку у привідчинених дверях.

 

Він волів би замовчати – але ж те неможливо –

святих і блаженних під склепінням собору,

прощальний жест із вікна вагона,

скельце мікроскопа і промінчик у перстні,

і екрани і люстерка і альбоми з обличчями.

 

Але велика чемність сліпих,

великі поблажливість і великодушність.

Слухають, усміхаються і аплодують.

 

Хтось із них навіть підходить з книжкою,

розгорнутою задом наперед,

і просить поставить автограф.

 

ЩОСЬ  ТУТ  НЕ  ТАК

Щось тут не так,

щось не так.

Гине те,

що мало би зростати.

Зростає те,

що мало би гинути.

Світло обертається на темряву,

зло самоназвалося добром,

сліпі прикидаються зрячими,

фарисеї і книжники

видають себе за праведників.

І навіть смерть

приєдналася до хору

і запевняє,

що вона не вмерла…

 

Ні, щось тут не так,

щось не так…

24.08.2021

 

 

 

 

у травні випав раптом сніг…

Ірина РОДЧЕНКО

 

КВІТКА ПОЛЬОВА

Земля…

Я – часточка твоя.

Я – насінинка.

Я – квітка польова.

Твоя.

Я – літо.

Я – жива.

Моя кохана і прекрасна

Земле,

Живи у мирі.

У добрі.

Любов’ю квітни!

…Я – квітка польова.

 

 

ЗНАК ЗЕМЛІ

Енергія долі – у паростку жита.

Енергія – в промінчику блискучому.

Енергія – у крапельках дощу весняно-ніжного.

Енергія – в літах стрімких,

смугасто-пружних,

блискавично-струнних…

Енергія – в осінньо-сніжній прохолоді днів.

Енергія моя,

моєї долі,

мого життя – моя земля!

 

Я – знак Землі.

Її снага і сила мене трима.

Я – часточка енергії її.

 

 

В ОБІЙМАХ НЕБА

…Моя рука в твоїй руці тримає долі плин.

Моя душа в твоїй душі зомліла і замовкла.

Моє життя з твоїм життям

триматись доки світу.

Бо що б моя рука в твоїй

робила без любові?

 

 

НА СТОЮ НА ВЕРШИНІ ГОВЕРЛИ

Я стою на вершині гори.

Вітер ніжно волосся лоскоче.

Хмарки купчаться полотном білотканим.

Стережуть спокій неба…

Бережуть рай душі…

 

Я стою і милуюсь красою згори.

Яке щастя все бачити і відчувати…

Боже милий, спасибі Тобі

за зорю мою в небі,

за любов Твою,

за щедроти землі.

 

Я…

стою…

на…

вершині…

гори…

 

Я милуюсь

красою

Землі!

 

ДО СВІТЛА…

Іду дорогою, яка веде до світла.

Іду дорогою, що в росах сяє.

До світла йду!

До світла йду, до світла

До світла вічного

Молитви «Отче наш!»

 

 

ЕНЕРГІЯ ЛЮБОВІ

Енергія любові – у очах.

Енергія любові – в поцілунку.

Енергія любові – у обіймах.

Енергія любові – в подиху твоєму.

Один-єдиний погляд – подих –

І ти – живеш!

 

 

Я ТАНЦЮЮ ДЛЯ ТЕБЕ

Доленосне звучання весни

огорнуло в цвіт вишні квітучої душу.

Заметіль пелюсткового вальсу

запросила у сольний танок.

Я танцюю сама!

В сяйві сонця блискучо-сліпучого.

Я танцюю для тебе –

подих рухів моїх міцно тримай.

Ти мене відчуваєш!

Я знаю.

У танку своїх снів я літаю –

Як літає вогонь почуття.

 

 

ЛЮБОВ

Любов. Любов. Любов.

Як спалах полум’я. Як вулканічна злива.

 

Любов. Любов. Любов.

Як матіоли цвіт. Як солов’їний спів.

Як висота пташиних хороводів.

 

Любов. Любов. Любов.

Як подих вітру. Як мова квітів.

Як сила гір високих, недоступних.

 

Любов. Любов. Любов.

Як генокод.

Як сенс життя.

 

Любов моя!

Любов!

Любов!

Моя!

Де ж ти?!

 

 

МРІЯ

Виміряю долю свою кроками.

Висвітлю вранішнім променем її.

Щастя вимолю у неба синього.

Вимрію Любов…

Вимолю Любов…

Вогонь свого життя…

 

 

СМАК ВІТРУ

Смак вітру навесні –

в ароматах майбутніх солодких плодів.

Смак вітру влітку –

у налитих життям золотих колосках.

Смак вітру восени –

у щедротах садів життєдайних.

Смак вітру взимку –

у хрумких огірках на столі,

у квашених яблуках в хаті,

спечених пиріжках

і напою з калиною…

Смак вітру – у чеканні весни:

старті нового життя на землі.

 

 

ПІД КОДОМ ВИШИВАНКИ

Душа моя – життя під кодом вишиванки,

що оберегом є, святинею, закляттям…

Душа співає співом солов’я.

Душа енергією вітру диха.

І ластівкою простір огортає.

Любов’ю гріє зранені серця.

Душа…

Моя душа…

Душа…

Із ген козацьких,

з коду вишиванки

моя

вкраїнська,

любляча

душа…

Як і твоя!

 

 

НАПРУГА

В повітрі – напруга.

Неспокій – в душі.

На серці – тривога.

В думках – буревій:

Ілюзія жінки?

Ти мій?

Так ти мій?

Чи… плід моїх мрій?

 

 

ВІЗЬМИ МЕНЕ, ЯК ДАР ЖИТТЯ!

Візьми мене в полон своїх думок.

Візьми мене в обійми свого серця.

Зігрій мовчанням, зацілуй очима.

Затримай подих і до рук своїх

візьми мене, як дар життя, – навіки!

 

 

ПОДІЛЮСЬ

Поділюся таємницями своїми.

Розділю обійм смарагдових бажань.

Із краплинок росяних світанків

Нанижу намиста зоряний розмай.

Будь зі мною, милий!

Не зникай.

Ти – моя любов і небокрай.

Будь зі мною ніжністю октав…

Ти для мене серцем мрії став.

 

Будь зі мною, будь…

Заклинання віри не забудь:

Будь щасливим.

Будь здоровим.

Будь…

 

 

 

МОЯ МОЛИТВА

Хвилі моєї душі –  океану глибини.

Звуки моєї душі – співанки весни.

Тиша моєї душі – молитва до Неба,

щоб у Любові – цвісти…

 

 

ЧАС МОЛИТВИ

Розперезана душа від вітру.

Серце стомлене щемить від болю,

калатає.

Думки кубляться, засніжені,

тривожаться.

Час… зневіри…

Болю час…

Хвороби спалах…

Час стихії,

пандемії,

коронавірусу…

Час забруднення людей,

країни,

Всесвіту.

 

Лихоманить світ, світ рятується,

ізолюється,

світ тривожиться,

зупиняється…

Прибирання час!

 

Час тривожний…

невмолимий…

незворотній час…

вирішальний…

цінний для кожного…

 

Час очищення думки,

серця, душі, тіла…

…лікування час…

Час молитви!

Я З ТОБОЮ

Я з тобою – береги річки стрімкої.

Я з тобою – два крила в житті однім.

Я з тобою – дві зорі у небі синім.

Я з тобою – слова три святі:

Я З ТОБОЮ…

 

 

СПАСИ…

Біжу у ліс сховатися від світу,

в якому гнів, агресія і заздрість.

 

Біжу до річки, щоб роздивитися

в гнучкому молодому очереті

гніздо очеретянок…

 

Біжу містком веселки, щоб просити Небо… захистити нас.

 

Біжу.

Лечу.

Кричу.

Благаю.

 

Почуй, Всевишній Боже!

Я прошу.

Почуй мене!

Почуй!

Спаси. Помилуй нас.

 

 

ЯСНІЄ ДЕНЬ

Ясніє день. Зоріє ніч.

Я сяю променем ясним.

Для тебе він – спасіння ключ.

Для мене ж – подих озоріння.

 

…Ти – промінь мій.

І не посмій згасати!

 

Ясніє день.

Ще Бог дав вік,

аби тебе кохати!

 

 

А САД ЦВІТЕ

У травні випав раптом сніг.

Ти сад спасав… Про це я знаю.

Моя душа в крижинах вся,

Як врятувать тебе? – питаю.

 

Усе тепло візьми собі

І зорепад візьми перлистий.

Ти сад для мене, щедрий сад.

Мій пізній сад, любов пречиста.

 

“Українська літературна газета”, ч. 1 (319), 14.01.2022

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

                                                                                                     

 

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!