ЇМ НЕ МОЖНА ВМИРАТИ
Їм не можна вмирати,
кожен з них одинак,
діє так, не інак,
не інак, тільки так,
а за сумою всіх позитивних ознак
їх таких небагато…
їм не можна вмирати.
Їм не можна вмирати,
дарма, що простак
їх не бачить впритул,
що шельмує чужак,
бо без них аж ніяк,
спраглим праведних змін,
дерзновенним, затятим,
їм не можна вмирати.
Їм не можна вмирати,
щоб патриціат
не потрапив у сіть,
що плете супостат,
щоб калічний сенат,
помінявши формат,
не стояв на сторожі фальсифікату,
їм не можна вмирати.
Їм не можна вмирати,
продажних писак
вони збурюють тим,
що не просять відзнак,
трунок їхніх набутків
п`янкий мов первак,
стилос їх, як стилет,
непомильний їх смак,
їхнє слово – батіг для рвача й ренегата,
їм не можна вмирати.
Їм не можна вмирати,
з них кожен хроніст,
мораліст і стиліст,
їх напучувань зміст
передбачив і висловив євангеліст,
їх черстві тлумачі
розкладуть на цитати,
їм не можна вмирати.
Їм не можна вмирати:
поглине пітьма
уцілілі світлА,
воцариться зима,
на руїнах собору
постане тюрма,
наречеться народом
безлика юрма,
і погаснуть серця,
і обірветься сміх…
ЯКЩО ЇХ ЩЕ НЕМАЄ,
ТРЕБА ВИГАДАТЬ ЇХ,
БО НЕ СТАНЕ НІ ХАТИ,
НІ СЛІДУ ВІД ХАТИ,
ЇМ НЕ МОЖНА ВМИРАТИ.
04-05.06.2019
Я ЦЕ КАЖУ УСІМ НАДБАННЯМ БОЛЮ
Немов Назона – не карай вигнанням
мене за необачний мій нестрим.
Бо повернусь до тебе всім стражданням,
всіма гіркими полинами зим.
І ти у книзі болю прочитаєш
все те, чого уже не наверстаєш,
як не поправиш без вини вину
й дірки марнот моїх не залатаєш,
життя – то верховенство полину.
Я це кажу усім надбанням болю,
хоча твій спротив і не приневолю
на жах знання нічийної вини.
Але поглянь на дійство кольорове,
і зокрема на небо полинове,
й там ангели розводять полини.
17.07.2019
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
КРУТЯЧИ ПЕДАЛІ
Скільки металу на душу населення,
стільки ж можливостей для переселення
у задзеркальні світи.
В безрух грунтів, де панує еклектика,
тіснява й темінь, відсутня електрика,
надмір ваги й німоти.
Ровер мій тулиться до лісосмуги,
зменшую оберти й градус напруги,
траса свистить, як напалм.
Мчать «мерседеси», «ферарі», «тойоти»,
у копачів буде вдосталь роботи,
пре навіжений метал.
Я ще кручу старосвітські педалі,
добре б крутити їх і надалі,
хоч би, як зараз кручу.
Все-таки тут, на поверхні зручніше,
сонечко сяє, пишуться вірші,
марних надій досхочу.
22.07.2019
ТЕПЕР ЦЕ ТОЧНО ЗНАЄ ПРИБУЛЕЦЬ
О ті невмовкні пташині хори
нашого босоногого.
Оркестри жаб, ховрашині нори
повоєння убогого.
Ластівки перегукувались, як ангели,
прикрашали фронтон оселі
шедеврами рівня Мікеланджело
і божественного Рафаеля.
Калатали жайвори в сріберні дзвоники
між землею і небесами.
В полинах окопів сюрчали коники,
зманювали чудесами.
Гойдались на кронах сорокопуди,
вдосконалювались в майстерності.
А ми не знали, що все те – чудо
в сорочці літа, що чудо – всюди,
і воно не повернеться…
——————————-
Тепер це точно знає прибулець,
петляє між горами з пластика.
Блука бур`янами відсутніх вулиць,
де жодної хати й власника.
11.07.2019
ПОМИНАЛЬНІ ДНІ
Подзвонити б для полегкості
і повчитись в них розважності.
Та вони в своїй далекості
поза зоною досяжності.
Полетіти б на приховані
ними сльози усамітнення.
Але двері замуровані
в їх домівках без освітлення.
Вишнім промислом відторгнуті,
відробили, відлюбилися.
Просідають в безвість горбики,
під якими опинилися.
15.07.2019
ВОНИ ПРИЙШЛИ
Вони прийшли, вони прийшли
ті хижі й чорнороті,
що вас товкли і відтяли
вам глузд на повороті.
Це ви їх привели, це ви
їм відчинили брами.
І булаву без голови
пустили за вітрами.
Те й маєте, не жаль мені
нікого з вас, жаль неба,
що опинилося на дні
спадкового вертепу.
Лежить з сузір`ями всіма,
лежить з «Чумацьким Шляхом».
В нім переморгувань нема,
всі його лампи – прахом.
Кона, підтяте до основ
оточенням ворожим.
І хоче стати небом знов,
і звестися не може.
22.07.2019, після виборів
ДЕПРЕСІЯ
Давай забудемо про єзуїтство,
давай пошлюбимо своє сирітство.
Є небезпека упасти в крайність,
давай пригорнемо холодну зайвість.
Душа-підранок, як на засланні,
потрібна поміч в такому стані.
Аби не вмерти і вчасно втішитись,
що світ не вартий того, щоб вішатись.
10.07.2019
ЯКЩО…
Якщо не стали ми глухими,
якщо лишилися людьми,
над катастрофами чужими
здригнем душевними слізьми.
У тому слабкості немає,
слабка якраз душа глуха.
А є, що хата – ще не скраю,
не все у нас олжа й пиха.
Чужа біда діймає, наче
ми винні в тій біді-журі.
А гріх, що над собою плачем,
той гріх пробачиться вгорі.
06.01.2019
***
Проясни, якщо серце в зеніті,
врахувавши сакральне число,
як у цьому зимовому світі
роздобутись на віру й тепло?
Як не втратити те, що надбали
ми зусиллям чуттів та умів?
Подолати гірські перевали
одержавлених скверною днів?
Поклади мені руки на плечі,
духом віри й тепла огорни
під нічне завивання хуртечі,
коли хилить в засніжені сни.
08.01.2019
А ЯМБИ ПОМИРАЮТЬ БЕЗ ВІТЧИЗН
Скупий навар з Евтерпиних угідь,
навіть тоді, коли античний ямб
дзвенить немов легіонерська мідь
і оплески зрива при світлі рамп.
І не тому, що обганя верлібр,
він син доби, він воїн без щита.
Як не тому, що до сумнівних ігр
вдається новобранців многота.
Але тому, що на угіддях тих
зусиллями виробників трутизн
затруєний дух первнів родових,
а ямби помирають без вітчизн.
20.06.2019
ШОСТЕ ЧУТТЯ
/ З М. Гумільова/
Чудове в нас закохане вино.
І з печі власний хліб, що нам смакує.
І жінка з норовом, що все одно
Любов`ю нас своєю обдарує.
Та як нам бути з тим, що небесам
І чарам їх підвладне в змінах сущих,
Де тиша й спокій, що робити нам
Із таїнством поезій невмирущих?
Ні випити, ані поцілувать.
За миттю мить летить й нема їй стриму.
І жодної із них не наздогнать,
І відчай нас дійма, все мимо, мимо.
Як хлопчик, що забув про гру в футбол,
Дівочим приголомшений купанням,
Не знаючи нічого про любов,
Непояснимим повниться бажанням,
Як в пралісі, в незайманих хвощах
Ревіла, зрозумівши, що безсила,
Первісна твар, відчувши на плечах
Ще не народжені, іще не знані крила, –
Так вік за віком – це ж коли, Господь? –
Під скальпелем творящої спромоги
Вола наш дух і знемагає плоть,
Щоб мати орган для чуття нового.
ГУСЕНИЦЯ
Їде в стольний Київ із Глевахи,
хоч про те сама вона не зна.
Відчуває гусеничним страхом:
те, що з нею сталось – первина.
Випала з букетика півоній,
що на дачі зрізала рука.
Опинилась в душному вагоні,
де нема ні квітки, ні листка.
Борсається, кільчиться, зміїться,
шарпається, чеше навпростець.
І не розуміє, що боїться,
і не усвідомлює – кінець.
Зеленастій, як рухома прошва,
їй би десь там повзать по гіллю.
Але вже занесена підошва,
що її розтопче без жалю.
Я миттєву смерть її побачу
між десятків ніг і тісноти.
І собі поблажливо пробачу,
що не намагавсь допомогти.
Як і нам ніхто не допоможе
у недовідому грізну мить,
коли сила, на вагон цей схожа,
на фатальну станцію домчить.
23.05.2019
ДО МОЄЇ ДРУКАРСЬКОЇ МАШИНКИ «ЕРІКА»
Ти знаєш всі мої сни,
знаєш тих снів плоди.
Знаєш мої полини,
знаєш мої льоди.
Вірю, що бережеш
кожен вдалий рядок.
Підозрюю – стережеш
крамолу моїх думок.
Коли, віднайшовши тон,
хвиля мене несе,
ти хвилю береш в полон,
ти знаєш про мене все.
Ти продукуєш текст,
текст – то наш спільний сад.
Ти знаєш про мене й те,
чого я не знаю сам.
Трудний Аполлонів лук,
ризик – його складник.
Якщо твій розкусять друк,
мені – гаплик.
Попруть проти мене всі,
кого дійняла стріла.
Псом накинеться світ
неубієнного зла.
На мене в тебе досьє,
на єресі зокрема.
Без тебе я є й не є,
ти воля моя й тюрма.
Лишишся одна колись –
подумай про привілей.
Архівом не спокусись,
а напросись в музей.
У смерті є пільги. Смерть
безсмерта, а не режим.
Умру я – все розсекреть,
умру я – все розкажи.
17.07.2019
ЛИСТ ДО НЕ ЗАГУБЛЕНОЇ АДРЕСАТКИ
Я вечір ваш прогаяв не
умисне, з небажання.
А щоб не бачили мене
ви в занепаднім стані.
Я прозеліт ваш і не сноб,
послухать вас кортіло.
Та впав у водокрут хвороб,
в маркітний розрух тіла.
Тепер я лук без тятиви,
можливо, в іншім часі
так само вчините і ви
в подібній іпостасі.
І не захочете прийти
колись на творчий вечір
того, кого б міг вра-зи-ти
ваш, леле, лик старечий.
Я вас відкрив, душа-Сиваш
хоч має сіль за тяжу,
та пам`ятає голос ваш,
шляхетне слово ваше.
Мені не збутися ураз,
вам жити в ритмі скерцо.
Я з вами бачивсь тільки раз,
але впустив до серця.
16.07.2019
ОПОНЕНТОВІ
В текст зухвалий вкралась правка,
щось стороннє і чуже.
А мені до серця правда,
що себе не береже.
А мені чиясь довіра,
як у спеку холодок.
А мені любіша ліра,
ум в якої за ціпок.
А мені достатньо слави
телефонного дзвінка,
що смакує нелукаво
молочай мого рядка.
15.05.2019
РЕПЛІКА
Не треба б так нерозважно
болінням моїм боліти.
Читайте мене уважно,
спробуйте зрозуміти.
Не бійтеся бути іншою,
і може моя химерика
поможе відкрить вам Індію,
хай навіть вона Америка.
17.07.2019
І ВСЕ Ж…
Мій сад зазнав утрат й спустошень
в добу румовищ і досад.
Вогням рекламних оголошень
не надається хворий сад.
Тривання флори під`яремне
й не завжди винен садівник
за злами, ялові дерева
чи за усохлий ягідник.
Та й за відсутності комфорту
живило вперте джерело
в саду плоди такого сорту,
якого в інших не було.
08.01.2019
***
Скупіше на дзвінки,
це звужується коло
до тиші, завдяки
якій на серці голо.
Померли ті і ті,
а той, що все ще пише,
в жорстокій самоті
ту ж наслухає тишу.
Ховається в рядки,
щоб тим не перейматись.
Чекає на дзвінки,
яких не дочекатись.
23.05.2019
ВЕСНА САЛАТНА
Дитинна флора юної весни
така тендітна, ніжна, бунтівлива,
що дотягнись, мізинчиком торкни
й підкаже дотик – та ж вона щаслива!
Вся поривання, вся нестрим-наїв,
вустами листя, як дитя лепече.
Об чім? про що її безхмарний спів?
Про радість бути й інші світлі речі.
Весна салатна!
Не зелена ще,
із глузду зводить навіть однокрилих.
І будить у старому серці щем,
з яким йому звладати не під силу.
29-30.04.2019
КІНЕЦЬ ТРАВНЯ
Уже іржею взявсь пахучий без,
це означає, що спливає травень.
Але цвіте бучний ясмин і без
ускладнень все ще розкошують трави.
В розповні сил півонія і мак
з трибком-осердям в пурпуровій чаші.
В ній джміль дзумить і длубається так
немовби там шука предмет пропажі.
В усміхненій печалі водозбір
химерними дзвіночками лоскоче
мій зачудований уважний зір,
мов гра в печаль й щось вивідати хоче.
Сичать шпаки, не чути солов`я,
лиш поміж яблунь іриси вухаті
хитрують простодушно, аби я
повірив, що вони простакуваті.
А я не вірю, прагну зрозуміть
держави квітів таємничу мову.
Дивлюсь і помічаю мимохіть
якусь в собі онову загадкову.
25.05.2019
ШОВКОВИЦЯ
Самосійна, верхівкою круглою,
пропонуючи ягоди – нате! –
дотягнулась до поверху другого,
до кватирки моєї кімнати.
Я знімаю плоди, мов коштовності,
я кумедно махаю руками
на шпаків, що кортить їм шовковиці,
хоч дружу з горобцями й шпаками.
Зачекайте, кажу їм, тут пастись ще
ранувато, вам ваше залишиться…
Тільки й втіхи – шовковиці ласощі
для поета, якому не пишеться.
17.06.2019
СУХА ГІЛКА ЧЕРЕШНІ
В черешні в травні всохла гілка
і стала мовби нічия.
Гризе її моя ножівка
в ім`я й во славу битія.
Коли не вистачить запасу
вітальних сил, наздожене
мене також ножівка часу,
і плоть, як гілку, відітне.
А дереву життя – буяти
/несмертне дерево життя/.
І без надриву забувати
приречених на забуття.
05.05.2019
ТІНЬ МАРЕВА
Поманила пальчиком і пішла
у блакить-вітровіння.
Мов по серцю черкнула уламком скла,
подалась, як видіння.
Я летів, мов розуму несповна,
за легкою ходою.
Обернулася на човен вона,
попливла за водою.
Опинивсь я з розпачем сам на сам,
ниті зносин урвались.
Я довірив розпач свій небесам,
та вони не озвались.
Зводить ноги судорга, я біжу
по воді і по суші.
А не можу ступити за ту межу,
де б змирилась ти, душе.
19.02.2019
ПРАВИЙ І ЛІВИЙ
День вигасає, день вечоріє,
вийшов господар й завмер біля ганку.
З правого берега чути: «Маріє!»
З лівого берега чути: «Іванку!»
Річка у зморшках, хитка переправа,
холодом тягне, на вичерпі літо.
«Чуєш? Пробач…», – озивається справа.
«Не сподівайся…», – відлунює зліва.
Видихне в сутінь той, що при ганку,
темні слова, посміхнувшись лукаво:
«Може, й пробачить Марія Іванку,
але не зійдуться лівий із правим».
22.05.2019
***
Пливеш молода
в обіймах води.
Течеш, як вода,
не знати куди.
Три ночі, три дні,
а витечеш вся,
лишиться на дні
лиш труп карася.
То я, той карась,
той радісний труп.
З ким ти обнялась,
хто був тобі люб.
Зневодніло дно,
де хвиля несла.
Мені все одно,
ти в мене була.
11.07.2019
***
Упала з небес, як болід,
але не згоріла.
Я мовив: ти в мулі боліт,
дарма прилетіла.
Ти сяяла вся перед тим,
як впасти на землю.
Не вміла себе берегти,
таку – не приємлю.
Ти краще у небі світись,
і я дотягнуся…
Сказала: а ти доторкнись –
і я засвічуся.
11.07.2019
***
Образ твій заполонив
твердь земну і небо.
Я собі заборонив
думати про тебе.
Я б зануривсь в океан,
я б покинув сушу.
Але ти на весь екран
вод руйнуєш душу.
Доруйнуєш – я помру,
не захоплюйсь грою.
Припини смертельну гру,
бо й тебе я заберу
на той світ з собою.
14.07.2019
***
Озирнулася на півдорозі,
помахала заклично крилом.
Птахо-діво, я більше не в змозі
за тобою нестись напролом.
Травмував я і душу і тіло
на тернових невдобах землі.
Я б догнав, але ти полетіла,
знак біди на моєму крилі.
Ти лети, я тебе розумію,
відчай мій тебе не здожене.
Та не клич, не мани, не зумію
подолати тяжіння земне.
14.07.2019
***
Наші випроби, наші хвороби,
теплим був світ, та прочах.
Сонце, як золото вищої проби,
чом же так темно в очах?
Літо горта малахітові шати,
звужує яструб круги.
Куца дорога, та й ту подолати
хисту бракує й снаги.
Вади породи, примхи погоди,
з норовом сяюча вись.
Перепочинь же, царю природи,
з рабським безсиллям змирись.
14.07.2019, електричка
***
Ти темінню вбить поривалась
світильник мій, що не згаса.
Ти дьогтем низин намагалась
затьмити мої небеса.
Я вирвався з пастки твоєї,
з намулу застійних боліт.
І дух мій ширя над землею,
як беркут, чий дивен політ.
Даремно погибель готує
мені твій недремний стрілець.
Та сила, що небо пильнує,
його перехопить свинець.
20.07.2019
«Українська літературна газета» №18 (258) 13 вересня 2019
На правах реклами. Пропонуємо ознайомитися з повним списком моделей машин марки Fiat http://italauto.ua/ua/fiat_pro/ Для кожної моделі автомобіля зазначено покоління, модифікація і період випуску. Крім того, за допомогою фотографій ви можете подивитися, як відрізняються моделі автомобілів Fiat.