“Українська літературна газета”, ч. 2 (382), лютий 2026
Продовження. Початок див.: https://litgazeta.com.ua/poetry/volodymyr-bazylevskyj-vibratsii-i-filosofemy/
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
* * *
Позбавляє час права власності,
не до вас мені.
Не повернеться
золотий запас,
мені не до вас.
Западаю в тьму,
навіть Спас не спас,
не до вас.
21.06.2025
* * *
Всепланетарні зсуви,
а в нього свій розлам.
Незграбно балансує
між смертю і життям.
Нещастя діють потай,
жирують досхочу.
Букет болячок плоті
як він, я волочу.
Недовго волочити –
підказують вони.
Триває день-мучитель,
мучитель без вини.
12.07.2025
* * *
У чорноту подій обернений
велінням долі в час лихий,
їй-право, я не зовсім впевнений
чи ще живий.
Птах з глибу ночі, як скалічений,
надсадно плаче щось своє.
Нагадує, немов засвічує,
що ти не сам, тож ніби є.
Однак не збутись відчуття того –
живі окремо, ти один
в подобі на хресті розп’ятого,
що фарисеям не годив.
30-31.07.2025
НІ КРАПЛІ
Ловлю себе на безпорадності,
дарма що світлом дорожу.
Коли і як позбувся радості,
не пригадаю, не скажу.
Мов стався збій в надземнім мелосі,
чудовній грі, що відбула.
Ні краплі від тії веселості,
яка піднесено несла.
Немовби доля чорним вишила
лихий вердикт на полотні.
І безпритульного полишила
на безпритульні чорні дні.
26.07.2025
* * *
Така крута печаль – аж весело,
така із бід біда, що сміх
плачем народжений, з переситу
потрапив до набутку втіх
досад і прикрощів твоїх,
негаданих, як в червні сніг.
Такий вертеп, що ні сусідові,
ні приятелю не повідати
сум’ять своїх і заморок.
Лишається самоспалитися,
постати з попелу, змиритися:
підтяти може й рідна кров.
ЩОСЬ ТУТ НЕ ТАК
Щось тут не так,
щось не так.
Жодних впізнаваних
позитивних ознак.
Лихе побачив,
бридке почув.
Усеземний зсув!
Шукаю своїх,
знаходжу чужих.
Планетарний звих!
Нерви, мов клоччя,
не в поміч бром.
Всюди орудує
антидобро.
Усе його,
усе не моє.
По живому ріже,
по серцю б’є.
Незмога витримати
його атак.
Ні, щось тут не так,
щось не так.
17.07.2025
НЕПОБОРНА СИЛА
Якби ти не пішов туди,
куди ти пішов,
не сталося би того,
що сталося.
Якби ти не вчинив так,
як ти вчинив,
все було би інакше.
Якби ти не написав
того, що написав,
не мав би тих прикрощів,
які маєш.
Але в тім-то й річ,
що ти не міг не піти
туди, куди пішов.
Але в тім-то й річ,
що ти не міг
не вчинити так,
як вчинив.
Не міг не написати
того, що написав.
Є непоборна сила,
якої не побороти.
Тому ти й пішов туди,
куди пішов.
Тому ти й вчинив так,
як вчинив.
Тому й написав те,
що мав написати.
Непоборна сило,
неподоланна сило,
хто ти?
«Я твій фатум,
твоя планида
неуникненна,
непереможна…» –
Каже істота
схожа на мене
і розводить руками.
29.07.2025
* * *
Незрозуміло, що відбувається,
ум спотикається, все забувається.
Легкості не вистачає тілесності,
тягне до тихості, до безшелесності.
До проминулого, патріархального,
хочеться доброго, сентиментального.
Незрозуміло, що відбувається?
Не фарисействуй!
Просто вмирається…
06.06.2025
* * *
Сталося оте, що сталося,
терпеливі, як воли,
дотягнули ми до старості,
хоч як дивно, дожили.
Медитуєм, втіх цураємось
і така обом печаль,
що майбутнього сахаємось,
а минулого не жаль.
Близькість осені не радує,
й павучка сріблястий плід
все частіше нам нагадує
про пташиний переліт.
30.07.2025
ЗА ЦАРЯ ГОРОХА
Блима лампа, ніч минає,
вже й світанок загляда.
Хлопчик «Овода» читає,
але з «Оводом» біда,
його вб’ють він умирає…
Хлопчик в розпачі, тужба!
Він над книжкою ридає…
Мати грима, мати лає,
книжку ледь не вириває
з рук дитячих, в злидні грає
невпокорена нужда.
За порогом валить сніг,
страшно стати за поріг.
Там свавільний, несходимий,
небезпечний, нелюдимий,
затаївшись, хижий степ
шир провладну розпростер.
Скільки літ з тих пір минуло,
скільки бід озвалось гулом,
хаосом прощань і стріч,
втрат, надбань сумнівних значень…
Сивий хлопчик ледь не плаче,
ту пригадуючи ніч.
31.07.2025
1944
А в надвечір’я дошкуляв мороз,
і хоч страшна війна подаленіла,
село окупував туберкульоз,
нещадний пожирач худого тіла.
Ох, був туберкульоз той вельми лют,
обличчя воском шпаклював настира.
Тваринним жиром лікувався люд,
тварин не стало і не стало жиру.
Померли цей і той, померла й та,
яка дізнавшись про загибель тата,
зітхала щиросердо: сирота,
таке нещастя, ой, така утрата.
Пригадую, як в ті злиденні дні
напучувала берегти сорочку.
Як в бур’яні, сховавшись від рідні,
вмивалися слізьми мої п’ять рочків…
25.09.2025
ДІДОВА ВІЧНІСТЬ
Зубило, ножівка, рубанок, фуганок –
освоював дід їх, як міг, самоуком.
Це дідова власність, це дідів надбанок
лишився у спадок міському онуку.
Онук наловчився читать есемески,
долать оцифровану мудрість нещадну.
Він шлюбний союз молотка і стамески
не годен явити майстерно нащадку.
Здавалось би внуку
воно й ні до чого –
дідівського гарту знання архаїчне.
Але з’ясувалось, що досі ще човга,
хоча і в пасиві, уміння безвічне.
Не зАмком, замкОм володіє у місті
онук до ремесел байдужий ще змалу.
ЗамОк той релікт, йому років аж двісті,
засвідчує дата: метал по металу.
Дарма покладався на вічну ямбічність
онук, що був певен своєї удачі.
Забув римувальник, що дідова вічність
в чудовому стані у нього на дачі.
14-15.09.2025
ЛЮДИ СЕЛЯНСЬКОГО КОРЕНЯ
Михайлові Сидоржевському,
автору книги про рідне село
Усе тут домежно просто:
не схильні до упокорення
вільнолюбні діти
вільнолюбного простору,
люди селянського кореня.
Нікому не зобов’язані,
звичаєвих скарбів хранителі,
одним ланцюгом пов’язані
з фауною і флорою,
усе ще живі, незборені
люди селянського кореня.
Видимі, Україно,
твої потрясіння,
у всіх куточках планети
чути твої голосіння.
Та немунуча вендета –
певні твої поети,
поети селянського кореня.
Грядуть незворотні зміни,
здолаєш зайд неодмінно
і постанеш одухотворена,
країно селянського кореня.
Вірю!
01.07.2025
ГАЛЯ МАЗУРЕНКО
Як тяжко в світі жити без душі,
Коли ім’я душі тій Україна.
Г.М.
Жила-була за бугром,
а точніше в туманному Альбіоні
птаха без оперення,
щиросерда
Галя Мазуренко.
Санскритом захоплювалась,
модерно малювала,
загадкові вірші писала:
«Чи треба декому померти, і тоді
Очищений і добрий дух
Із помилок воскресне на суді?
Чи треба декому померти,
Щоб гнів його померкнув і пропав,
Завішений завісою неправд?
Чи треба декому померти, щоби геть
Все зайве забрала з собою смерть
І музику почув його оглухлий слух?»
Озовіться до Галі Мазуренко
добрим словом,
прихильним словом.
Болісно їй у чужій землі
під чужим небом
не почути жодного
втішного слова про себе
з любої її серцю України.
Не поскупіться і вам воздасться.
02.08.2025
КОПАЙ!
Звертавсь за поміччю до Феба:
Дай докопатися до себе,
до правд моїх, прозріння дай!
Почув у відповідь:
Копай.
Копав, вглибав у час і простір
на штих чи два і в дев’яносто.
Благав:
Сфальшивити не дай!
Почув:
Ти не проси, копай.
17-18.06.2025
* * *
Зализали віршника, зализали
лизуни від сервісу, не сказали
щиросердо – не геніальний
він насправді, а тривіальний.
Зацькували віршника не хулою,
зацькували віршника похвалою.
Привселюдно віршника закопали,
без докору совісті поховали.
15.06.2025
ЩЕ ОДНОГО ІЗ МОГІКАН НЕ СТАЛО
Ще одного із могікан не стало,
із тих, які впирались силі зла
дражливим словом, діяли зухвало,
аби та сила тріщину дала.
Плоди його від інших відрізнялись,
були вони незвичні і чудні
для багатьох, то потім з’ясувалось –
чесноти їхні в міру похідні.
Не рівня їм безликі одноденки,
хоч бард і був залежний попервах.
Брав ноту він уславленого лемка,
щоб власною завершити свій шлях.
29-30.06.2025
* * *
Ця карнавальність кольорів
у їх нестримному мажорі,
де суверенний солоспів
в самозабутнім тоне хорі.
Яка з цих барв переважа
з наскоку не збагнуть рапсоду.
Блука просвітлена душа
серед рослинного народу.
Киває вітру і траві
і забува про справи ратні:
ще, слава Богу, ми живі
і навіть дивуватись здатні.
21.06.2025
НЕМИСЛИМО
Так поспіхом збирались до вокзалу,
що про шедевр забули на стіні.
А повернулись – довго впізнавали,
дивА та й годі, ніби він і ні.
Немовби той, чий образ на портреті,
так люто натерпівся, що ожив
в безмов’ї стін й на роковини треті
забаг явити те, що пережив.
Ті ж риси і не ті, та ж втома рання
в примружених очах, але й не та.
Вдивлялись пильно: містика? наслання?
Себе переписала самота!
24.06.2025
У НЕВЛОВНІ МИТІ ПЕРЕХОДУ
Вмовкли ті, що убивать охочі,
напувати крівцею ґрунти.
Сутінки виборсувались з ночі,
щоб до світла вранці дорости.
У невловні миті переходу
в стан, коли безсила темнота,
приверзлось якомусь гріховоду:
він також до світла дороста.
Навіть найпечальнішим печальникам,
тим, що натерпілись від біди,
теж здалось – металу постачальники
вмовкли цього разу назавжди.
06.07.2025
* * *
Убієнного не вжалите,
йому скрізь гаразд ночується.
Закопаєте чи спалите –
те його вже не стосується.
Стане попелом чи спатиме
горілиць в облозі мороку,
він ніяк не заважатиме
криводушному і ворогу.
Заважатиме живизною,
що в рядках його лишилася.
Допікатиме Вітчизною,
що з ним разом боронилася.
02.07.2025
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.