Володимир Базилевський. «Весна озброєна»

202

У ЗОНІ СМЕРТІ

Якщо скажу, що я тебе люблю,

у зоні смерті прозвучить це дико.

Тому мовчу й твій світлий лик ловлю,

щоби мовчання не зайшлося криком.

 

Тепер, коли недовідомість доль

вдень і вночі під снайперським прицілом,

безслівно серцю висловить дозволь

любов, яку висловлював невміло.

 

Пробач мені шаленство інвектив,

слова тяжкі, мов камені із пращі.

Я так чинив, бо я тебе любив,

бо знав і знаю – можеш бути краща.

 

І зараз, коли Господа молю

допомогти тобі в цій круговерті,

ти маєш знати: я тебе люблю,

любов – це оберіг у зоні смерті.

30.03.2022

 

ПРОЩАЙ, НЕМИТА!

Прощай, немытая Россия…

                                                                                              Лермонтов

                                                           Умом Россию не понять…

                                                                                              Тютчев

Безжив`я згарищ. Трупи незариті,

бронемашин розплющений метал.

У вирвах закатовані і вбиті,

гримаси пекла, смерті капітал.

 

Це «русский мир». Це він тут злобно сіяв

начиння згуб – азійський кат і тать.

Це  б р а т н і й  дар немитої Росії,

умом, яку і справді «не понять».

 

Прощай, немита!

Час. Нема прощення

твоїм безумним і сліпим синам.

Гряде пора! І ангел відомщення

розгорне стос твоїх майбутніх драм.

17.04.2022

 

КИЇВ  ДЕННИЙ

Осліпли в місті світлофори,

дань мілітарності небес.

Там, де колись були затори,

безрадісність асфальтних плес.

 

Ані душі. Блок-пост. Машини.

На перехресті «їжаки».

Вздовж вулиці громаддям – шини,

загатами – з піском мішки.

 

Де стадіон, як зайдам докір,

на весь розгонистий квартал

бетонні здибилися блоки,

щоб подавився їхній танк.

 

Думки й чуття мої урозкид,

я сам себе не впізнаю.

Жую повітря хліб нервозний,

солодкий хміль надії п`ю.

 

І відчуваю: ясним ликом

весни підпільно виграє

моє мале, моє велике

випробуванням житіє.

08.03.2022

 

КИІВ  НІЧНИЙ

Київ у строї чорнильному

в безрух вроста.

Та й в напівсні замогильному

залпи горта.

 

Зайшлих не чути могильників,

сутінь, хоча

ґудзі окремих світильників

тьмяно блищать.

 

Жахом околиць прихвачений

сон сум`ятний.

Сущий. Німий. Наїжачений

Київ нічний.

06.03.2022

 

ВЕСНА  ОЗБРОЄНА

Не деінде – в стольному війна,

те, у що не вірилося, сталось.

Вкотре прилипає до вікна,

ризик поневажуючи, старість.

 

Старосте, яка ж невчасна ти

тут, де гра в ракети й автомати.

А тобі свій ґандж не обійти,

хоч його ти й прагнеш подолати.

 

До вокзалу квапиться юрма,

мерехтять наплічники й валізи.

Доки знову паузу трима

свист оскаженілого заліза.

 

Доки птах з масиву – первина –

співом слух напружений лоскоче.

Молодіє серце – це ж весна,

це її провісник – дрізд співочий!

 

Мов звістує: в цій затятій грі

їм у нас не виграти ніколи.

І як доказ – переможний грім

оборонців київських околиць…

03-04.03.2022

 

*   *   *

Випробування темною добою

на світло, що було і є з тобою.

Вело тебе крізь чужинецький стан,

як в катакомбах перших християн.

 

В тунелях відчаю і катакомбах ночі

воно твої вигострювало очі

на виходи з безвиході печер.

І ти лише тому не впав й не збочив,

що світлий вісник з потаємних сфер

всякчас тримав свічу перед тобою

і рухався незримою ходою.

17.02.2022

 

*   *    *

Шугає смерть, ординщину збира,

здригаються від вибухів квартали.

Над містом вовна диму, як мара,

в повітрі їдь, орудують вандали.

 

Здіймається зажерливий вогонь,

сирени запізніле голосіння.

Висотка впала там, де Оболонь,

у Дарниці розплавилось каміння.

 

Травмовані Лук`янівка й Поділ,

немов додаток до офортів Гойї.

Ракетна вись. В напрузі суходіл.

Біснується кремлівський параноїк…

16.03.2022

 

ПРОМЕНАД

Грім вибухів, панічний крик ворон,

на оболоках світлому екрані

відбився шалик зграї, на газон

метнувши тіні хаотичні й рвані.

 

Весна і розмир – несумісність ця

нагадує: пора би припинити

криваву гру кривавого гравця,

і повернуть живому право жити.

 

За кроком крок. Цирк. Площа. Знов гримить.

В підвал? в квартиру? – запитальна й строга

мисль промельком. Озброєна блакить.

Тарасів день. Повітряна тривога.

09.03.2022

 

*   *   *

Місто вибухами зранене,

небо в кіптяві димів.

Вилітають вікна з рамами

у районі Позняків.

 

Надвечір`я: все ще грається

в бомби й залпи підла рать.

Попаданнями втішається,

язичищами багать.

 

За скаліченим, за страченим

побивається душа.

Ошелешена побаченим,

сподівань не полиша.

 

Неможливо їй скоритися,

хміль терпкої віри п’є.

Їй до неба притулитись би,

але небо з дронів б`є.

18.03.2022

 

СИРЕНИ

Сирени не тільки виють,

а й стогнуть до сліз, до млості.

Так стогнуть, що тяжко ниють

навіть у мертвих кості.

 

Сирени наполягають:

немає альтернативи.

Вони достеменно знають:

субтильне життя, вразливе.

 

І кожен, хто поспішає,

квапиться до підвалу,

чує, як наростає

моторош їх вокалу.

06.03.2022

 

*   *   *

Хотят ли русские войны?

Євтушенко

Залізом крешуть низь і вись,

земля моя в огні.

Поету вірив я колись,

тепер не вірю, ні.

 

Моєї в тім нема вини,

гірке моє знаття.

«Хотят ли русские войны?»

«Хотят, – кажу, – хотят!»

17.04.2022

 

НАДТО

Надто багато крові,

відповідь їм проста.

Владу – каральній мові,

мова каральна – мста.

 

Надто страждань багато,

вражених міст і сіл,

щоб їх за людей вважати,

оскаженілих псів.

 

Надто недобрі гості,

надто страшні  б р а т и.

Надто багато злості,

щоб їх не перемогти.

04.03.2022

 

*   *   *

Не спектакль, не жахливий сон,

а реальність стовпотворінь,

а справдешній Армагеддон:

Маріуполь, Херсон, Ірпінь.

 

Здоганяє недобра вість:

пруть на Харків і Васильків.

В капілярах нуртує злість,

у нейронах яріє кров.

 

Обернися їм жахом, мста,

за спустошені ці міста,

за страждання, золу безхать.

 

У горлянки всади їм сталь,

у серця їх – по рукоять!

17.03.2022

 

*   *   *

Залежне від воєнного закону,

що комендантський час передбача,

перо моє тримає оборону,

як може, право жити захища.

 

Для нього ця повинність не обуза,

екзамен за безтямних штурмівщин.

Ординському нашестю чинить муза

посильний опір, муза не мовчить.

 

І доки мир і розмир в перестрілці,

в напрузі в бомбосховищі добро, –

перебувають в непорушній спілці

озброєна Евтерпа і перо.

16.03.2022

 

*   *   *

Заняття не з найперших – на війні

під вибухи снарядів римувати.

Та в слова є свої воєнні дні,

коли воно і кулі, і гармати.

 

Прицільно дума і прицільно б`є,

карта себе за ґандж, якщо промаже.

Снаряди йому муза подає

і справно носить кулі в патронташі.

18.03.2022

 

*   *   *

Це теж війна, її лиха ознака,

це наслідок ракетних блискавиць:

напризволяще кинутий собака

поміж громаддя мертвих кам`яниць.

 

Ще вчора в господині на дивані,

чекаючи на звичні призові,

втішався він: ось-ось ласкава пані

скуйовдить ніжно шерсть на голові.

 

Біжить сліпма нажахана істота,

куди біжить – того вона не зна.

І жах її за ближнім поворотом

фатальна невідомість поглина.

14.03.2022

 

*   *   *

Учусь засинать під вибухи,

не кидаюсь в укриття.

Не ганю отих, що вибули,

надто крихке життя.

 

Звикаю, фактаж гортаючи,

сприймати жорстку яву

без ремства й надсади, знаючи –

цей безум переживу.

 

Погинуть залізні беркути,

завершиться крутія.

Але припускаю: в дзеркалі

себе не впізнаю я.

16.03.2022

 

*    *   *

Знов натиснула смерть на курок:

до братів приєдналась сестра.

Телефонний нервовий дзвінок

у повітрі лункім завмира.

 

Час-весляр незворушно гребе

в гавань тиші, в пітьму й холоди.

Жаль братів. Жаль сестри. Жаль себе

молодого, між них, молодих.

 

Де нас хвиля несла вітрова,

де щасливим було незнаття,

розкошує мовчальна трава,

миротворна трава забуття.

14.03.2022

 

ПАМ`ЯТІ  СУЧАСНИКА

Опустили в землю чи спалили –

досі ще загал про те не зна.

Здибивсь час. І до його могили

заступила напрямки війна.

 

Він помер до вибухів і залпів,

автоматних черг, виття сирен.

Не дізнавшись, що почнеться завтра

відлік, кров`ю писаних письмен.

 

Мир йому!

Він пережив загрози

двох епох, злу опиравсь, як міг.

Ангел пожалів шляхетний розум,

від знаття найтяжчого вберіг.

05.03.2022

 

ЧИ ДОВГО?

Металом харка небозвід,

вандали рвуться до столиці.

І потерпає індивід

вдень і вночі від громовиці.

 

В підвал тікає від погуб,

гада, як в шанцях десь окопник:

коли ж пощезне душогуб?

клоп світу? петербурзький гопник?

 

Чи довго тяж сум`ять нести

і довіряти златоустам?

І тільки й мови, що клясти

недосконалий світоустрій?

29-30.03.2022

 

КУМ  ДИЯВОЛА

Запроданець, чужак, ловець вигоди,

він вибився в підступні верховоди.

І сіяв тайкома, як тамплієр,

насіння смути, ворожнечі й шкоди,

лукавий зайда, рвач і мародер.

 

Коли диявол з білокам’яної

наслав ординську рать, удавсь до зброї,

намисливши сусіда взяти в бран,

він, кум, у маскувальнім однострої

чкурнуть волів, та втрапив у капкан.

 

Либонь, і для диявола обуза

кум-арештант, з яким у тяжбі муза.

Прискіпливо гортаючи архів,

вона вписала мученика Стуса

ім`я в реєстр тяжких його гріхів.

15.04.2022

 

БІЖЕНЕЦЬ

Життя, що зрушилося з місця,

не тільки місце те втрача.

Втрачає небо благовісне,

землі йому не вистача.

 

Змирилось. Жителі привітні

в благополучній стороні.

А небо, ластівки в повітрі

усе ж не ті на чужині.

 

І щось тремтить в душі на денці,

і не збагнуть тремтить чому.

Сирітська роль переселенця

дається з муками йому.

 

Нудьгує, подумки до себе

верта, в полишені поля.

Туди, де нині злобне небо

і замінована земля.

 

Де навіть зорі – інші зорі,

рідніші, ближчі все-таки.

Де докором на косогорі

покинуті ним могилки.

25.03.2022

 

КОМЕНДАНТСЬКА  ГОДИНА

Мова зброї крута,

ще не час підсумовувать втрати.

Написав би листа,

та не знаю я з чого почати.

 

Напишу я тобі:

пре на Київ потуга гадюча.

У тяжкій боротьбі

знемагають Гостомель і Буча.

 

Знов непроханий гість

намагався прорвать оборону.

У полях передмість

обстріляли цивільних колону.

 

Є і в нас урожай:

з їхніх танків – підбита третина…

Лист сумбурний, прощай.

Київ. Ніч. Комендантська година.

24.03.2022

 

*   *   *

Коли накульгує відвага

й твоє перо уже не шпага,

лицАрський вигасає хміль,

а за порогом заметіль,

пруть воріженьки звідусіль –

згадай сосну,…

ту, корабельну,

яка над урвищем росте.

Росте! Виконує ретельно

своє призначення просте.

 

Не поведися безнадійно,

життя над урвищем постійно,

довірся досвіду предтеч.

Повстань і будь. Зведися рвійно.

Перо – то шпага. Щит і меч.

16-17.02.2022

 

НЕМОЖЛИВО

Треба би завершити цю тему,

але «тема» з «ураганів» б`є.

Явно натяка на роль окрему

і себе забути не дає.

 

Неможливо мешканцеві міста

зрозуміти логіку чумних.

Марно він дошукується змісту,

скрізь і всюди бачить тільки звих.

 

Злочину безтямного заручник,

вчиться розрізнять, де «смерч», де «град».

Припускає, куди може влучить

в першу чергу бомба чи снаряд.

 

Страшно на загрозу напоротись,

але все ж безмовно спогляда:

Київ в сутінь ночі, як в колодязь,

увірвавши світло, запада.

23.03.2022

 

*   *   *

Три пані мені дістались,

від біса нагородні.

Війна. Пандемія. Старість.

Посестри виснажні.

 

Ракетами небо крають,

дихати не дають.

Пильнують. Підстерігають.

Ждуть.

 

Глухі до страждань, відверті,

непрохані, хай їм грець.

Всі три із обслуги смерті…

 

Дозвольте, я ще не мрець –

кажу їм, та слів не чую,

ракета перебива…

Дарма ви, я вірю в чудо,

і віра моя жива.

Я встигну ще їх сказати –

слова, що понад гармати,

прицільні, жорсткі слова…

25.03.2022

 

ЧИ НЕ ТОМУ?

Старі ми стали і негарні,

немов знесилені воли.

Чи в’язні з тих, що в буцегарні

належні строки відбули.

 

З усіх чеснот хіба що голос

лишився, голос-суверен.

Так хвацько виліпив нас Хронос –

позаздрив би йому й Роден.

 

Явив негожими загалу,

позбавив радості й снаги.

Чи не тому, щоб не впізнали

на тому світі вороги?

13.02.2022

 

І НАСТАНЕ ТОЙ ДЕНЬ

І настане той день, коли вісник-горніст

затрубить над покрівлями строщених міст

і сплюндрованих сіл, і замре ворожда,

і здригнеться штабіст, і сахнеться танкіст,

і посуне назад ненависна орда.

 

Запечатає тиша горлянки гармат,

відіспляться нарешті офіцер і солдат,

ворухнеться трава в глиноземі траншей.

І в якійсь лісосмузі, де строчив автомат,

озоветься соліст, менестрель-соловей.

06.03.2022

 

НЕДОНАШІ

Коли війні нарешті скрутять роги,

поляже окаянний супостат,

боюся я, що після перемоги

верх візьме недонаший гетьманат.

 

Боюся змін фатальних у пейзажі

туманному, якщо заможе зло,

і ошукавши наших, недонаші

утиснуть наших так, як вже було.

 

А, не дай Бог, здолають сили вражі

й намислять в спілці з ними самосуд, –

то прямо в табір гуннів недонаші

смиренно скальпи наших принесуть.

09-10.03.2022

 

ПО ВСЬОМУ

Запам`ятати хто є хто і з ким

у спілці був, допити жахів брагу.

І пом`янути мертвих. І живим

воздать хвалу за стійкість і відвагу.

 

І повернути зору, що осліп

від залпів та від інших аномалій

його о цій порі насущний хліб:

втішання рястом й цнотою конвалій.

 

Перегорнувши кров`ю вмиті дні

і засудивши винних ярість згубну,

вклонитися озброєній весні

й весну коронувати миролюбну.

24.03.2022, місячник війни

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!