“Українська літературна газета”, ч. 9 (377), вересень 2025
З РУКОПИСУ КНИГИ «ТЕРИТОРІЯ БОЛЮ»
ДНІ МІЛІТАРНІ
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Так багато убивств,
так багато страждань,
що й хоробрі слова принишкли.
Від смертей, безталань
пересохла гортань,
сенс втрачає класичний вишкіл.
Так багато каліцтв,
кровотеч, катастроф,
що свідомість ніяк не може
з’ясувати із ким
сатана, з ким Бог,
і чия переможе.
02.05.2024
ОПТИКА СЕРЦЯ
Герої не вмирають…
Сентенція ця кульгава,
наївні і ті зітхають:
зі смертю гра не забава,
герої, на жаль, вмирають.
І пам’ять – вона вразлива,
схильна до забування.
Та серцю хочеться дива
сталості, невмирання.
І серце солодко бреше,
аби вгамувати нерви.
З неправдою жити легше:
не вмирають, не вмерли…
17.04.2024
ЛЕМЕНТ НЕБЕСНИЙ
Небо вражене страхом,
небожителі в паніці:
«Якщо піде все прахом,
то і нам дістанеться.
Вись залізом загиджена,
пора з усіма манатками
тікати із місць насиджених
у сусідню галактику.
Дурним землянам все б гратися,
псувати з нами відносини.
Допоможи перебратися
без утрат, Господи!»
09.04.2024
ОПОВІЩЕННЯ
«Високий рівень небезпеки,
пройдіть в найближче укриття…»
До укриття від нас далеко,
рятуйсь молитвою, життя!
Вона твій щит, хоч перевізник
Харон тебе напевно жде.
Молися, і крилатий вісник
сліпе залізо відведе.
Готуйся словом животворним
його відзначити приліт.
«Хай білий день не стане чорним,
не почорніє білий світ.
Прошу я в тебе небагато,
знешкодь погибельний метал.
І покарай дегенерата,
який метал отой мета.
Аби душа земної тверді
гортала буйні письмена.
Вони живучі, ми уперті,
зверни увагу: в нас весна!»
09.05.2024
КРИХІТКА-ВІРА
Ширма то, словоблудство,
що знає свою провину.
Легко любити людство,
важко любить людину.
Щирість її натужна,
милість її підкупна.
Щедрість її дворушна,
хитрість її підступна.
Прагне за око – око
сила її погубна.
Надто вона жорстока,
надто користолюбна.
Плутавсь, прозрів нерано,
довго труївсь брехнею.
Ще кровоточать рани,
завдані мені нею.
Знаю, я й сам чи кращий,
в діях непослідовний.
Кожен мій день болящий,
хиб та упущень повний.
Та, хоча досвід в тяжу,
віра ще диха – може,
недосконалість нашу
воля приборка Божа.
05.04.2024
* * *
Ми почули це вперше тоді,
коли ті, що померли,
підвелися, як свідки в Суді:
«Ви самі себе зжерли.
Ви зреклись свого неба й землі,
не злічить ваших зречень…»
Ми мовчали… як діти малі,
не могли заперечить.
Долучались до наших мовчань
всі упущення й злами.
Мерехтіло в недвигах-очах
все, що втрачене нами.
І не знали ми, хто режисер
больової вистави.
Та вистава трива дотепер,
і не збутись неслави.
02-04.05.2024
* * *
…і не приїхав до тебе
у поминальну суботу.
Віддав тебе на поталу
амброзії та осоту.
Бузок твій припав іржею,
всохла твоя калина.
Барва оградки вилиняла,
стала полинна.
Розперезався ясмин твій,
тебе підім’яв під себе.
Маєш тепер потрійне
ти над собою небо.
Лежиш, сирота, безмовно
в глевахівській глушині.
Від Києва в стороні,
мовби на чужині.
Похилий я став, хирлявий,
та ти не хвилюйся дуже.
Дам собі якось раду,
упруся, одужаю.
На ровері допотопному
з’явлюся з-за повороту.
Винесу смертний вирок
амброзії та осоту.
Оградку перемалюю,
позбавлю її пилюки.
Укорочу ясмину
окупаційні руки.
А вже, як пирій, мамо,
і лободу поборемо,
наплачемось-набалакаємось,
про все і всіх поговоримо.
27.05.2024
* * *
Все менше отих, які розуміють,
які співчувають, гріхи пробачають.
Все менше отих, що лукавить не вміють,
як ти, їх одноліток, тихо минають.
Це чужості холод, це зсуви у часі,
це з каверзним тілом круті порахунки.
Це значить, що меншає сили в запасі
й пора з авансцени плестись за лаштунки.
Дарма упирається втомлений розум,
він жертва також календарного плину.
Рішуче не вірить, що чудо поможе,
хіба що повірить в останню хвилину.
29.04.-01.05.2024
* * *
Відсутність лжі, присутність неба,
утрат і травм навальний гніт –
впритул наблизилась до себе
душа на крутоспаді літ.
Їй все одно, що ворог скаже,
утне зоїл навперехрест.
Що пародист дурний нав’яже,
перебрехавши її текст.
У неї лиш одна турбота –
правдивість тону не втрачать.
Щоб та, що жде за поворотом,
все ще продовжувала ждать.
Піймавшись на гачок – що ж далі?–
косу б жбурнула в травостій.
Вглибала би в її печалі
й відстрочувала б намір свій.
01.05.2024
ЯКЩО
Яка ж прекрасна є людина,
якщо вона людина.
Менандр
Але якщо, якщо вона….
не схибив грек, знав: двоєдина.
Прекрасна? Так. Але й страшна
людина як антилюдина.
05.05.2024
ОСКАРЖЕННЯ АСТРОФІЗИКИ
Істина як химера,
сприйма душа за образу:
небо – лиш атмосфера,
скупчення плоті газу.
18.04.2024
РОЗЛАД
Відчай бере:
сталась біда.
Тіло старе,
душа молода.
Тілу погіршало,
жить не бажа.
Хоче за іншого
заміж душа.
Розгарячіло
смикає нить:
«Час тобі, тіло,
в хостелі нить.
Нити-тужити,
нянчить біду.
Згадувать душу
свою молоду».
09.05.2024
* * *
Страхи нічні,
сльози у сні,
досвітки сиві.
Ранки пісні,
дні метушливі.
Часу нестрим,
вік-нещадим,
сунеться вечір.
Що там за ним?
Ноче, ти з чим?
Гул порожнечі.
04.04.2024
Є ТАЙНА ТАЙН
Мене би теж, як Данта, наздогнати
міг шепіт переляканих: «то він,
отой, що вийшов з пекла…» – заповзято
хрестились флорентійцю навздогін.
Я в пеклі мордувався довго й тяжко,
ні страму не уникнув, ні потрав.
Дант споглядав, я ж гибів урозтяжку,
дні? тижні? місяць? – я того не знав.
Обвуглений вогнем його пекельним,
у лютих муках корчивсь до безтям.
Труївсь смолою, паром підземельним,
з тих пір ношу під горлом рваний шрам.
Є тайна тайн, цю тайну зрозуміти
дано лиш тим, під ким прогнулась твердь.
Мій смертний трепет вісник запримітив,
змахнув крилом і відступилась смерть.
06.04.2024
URBI ET ORBI
Не ворог мій, не в’їдливий зловмисник,
а дегустатор ямбів і октав
зронив, що я твій, місто, ненависник,
зронив публічно й тим подивував.
Не вір йому, ти бранець мого слова
й мій переможець, зверхник мій крутий.
Ти вічник, я ж істота тимчасова,
я той, хто завдяки тобі живий.
В собор твій кваплюсь, на богослужіння,
аби не повелась душа на гріх.
І дякую за чудо, за спасіння,
за голос мій з незглибних пущ твоїх.
01-02.03.2024
ЗА МОТИВОМ ГРИГОРА НАРЕКАЦІ
Не наближай годину смертну, Боже,
не квапся обірвать земний мій шлях.
Надією живий я, як і кожен
з живих, яких не полишає страх.
Побережи мене, не дай отруту
сліпого розпачу спожить мені.
Дай сили подолати втому й скруту,
не дай померти, Господи, у сні.
Не віддавай хворобам на поталу,
нехай уникне жалісна душа
провалу в ніч, у забуття провалу,
хай не підкосять ум зневіра й лжа.
Ще маю у приземній круговерті
гріховної позбутись тяготи.
Врятуй від несподіваної смерті,
від смерті без спокути захисти!
02.04.2024
* * *
Напрям руху – з пітьми у пітьму,
напрям долі – тривання в пітьмі.
Як усі, ту межу перетну,
де сліпі ми і глухонімі.
І даремно розгублений пес
мій шукатиме втрачений слід.
Не існує ні сил, ні чудес,
що змінили б матерії хід.
Ближні й дальні забудуть мене,
час новий заокруглить виток.
Промайну я і він промайне,
тимчасовий зі світом зв’язок.
09.04.2024
НІ, НЕ СОФІСТИКА
Ті, що зійшли з дистанції,
живі, хоча й мертві,
дістались тієї станції,
де є прихисток їх пожертві.
Ті, що зійшли з дистанції,
мертві, хоча й живі ще,
запевняють, що їм до станції
серед живих найближче.
Мені ж сумніву не позбутись,
позаяк невідомо
чи пощастить повернутись
по смерті живим додому.
06.04.2024
* * *
Знову магнолії у Ботанічнім
квітня розмотують сни.
Трепети світла на кожнім зустрічнім,
світлі мотиви весни.
Квапиться старість під сяючі шати
і забува про війну.
Скрадцем велить собі – досить вмирати,
може, рік-два протягну?
Жаль, що нема в Ботанічнім зозулі,
хай би підтвердила: так.
Небо розважливе, зло у відгулі,
світла печаль на дурняк.
07.04.2024
КОНВАЛІЇ
Весна не без аномалії,
лінива, дратує лінь її.
Та все ж зацвіли конвалії
напевно на шостій лінії.
Либонь, припускають дачники,
схиляються до опінії:
нездужають, мабуть, власники
конвалій на шостій лінії.
Ми ж зважуємо можливості
навідать свої конвалії
наперекір похилості,
що теж не без аномалії.
13.04.2024
* * *
Що жити тяжко
і вмирати тяжко,
не знають ні комаха, ні ромашка,
ні чистотіл, ні галаслива пташка.
Живуть, мов утішаються вони,
рожеві у рослин й пернатих сни.
А ті з істот,
що свідчення явили
легковмирання,
узяли в могилу
секрет тії полегші і звідтам
не розсекретять, що їх врятувало
від мордувань за гранню перевалу,
і не зарадять, не поможуть нам.
05.05.2024
ПОДЯЧНЕ СЛОВО ЧИТАЧЕВІ
Озвався ти, читачу дорогий,
і я, затятий в сумнівах, одужав.
Твоєю я підтримкою живий,
твоєю переконаністю дужий.
Трива твій день, а отже, й мій трива,
трима його не похвала дешева,
а зіркість, що засвічує слова,
піднесеність духовна і душевна.
Прихильні до поета небеса,
допоки він глашатай правди рвійний.
Допоки наш зв’язок не вигаса,
натхненнику, мені по серцю рівний.
07-08.05.2024
БОРИСОВІ БУНЧУКУ У ВІДДАРУНОК
Наважуся озватися на «ти»,
бо так поміж серцями відстань ближча.
В твоїх зізнаннях повно гіркоти,
як і в моїх, це почерк самоти,
яка також за «розуміння вища».
Я в Чернівцях не був, хоч змогу мав
приїхати, гадав, що не на часі
і забагато невідкладних справ.
«Поїдьмо!» – Вінграновський насідав
і посилався на дзвінок начальства.
Шкодую… екзотичний твій ландшафт
мені до серця, ти мов каліграф
так виписав міську його абетку,
що випити би нам на брудершафт,
якби не старість і її таблетки.
Звернувся ти до мене – «просто будь»,
поправлю – будьмо! – бо не все минає.
Хай згинуть окаянні меря й чудь,
ми є, ми вічні, хоч шиплять: немає –
оті, які збиваються у зграї.
18.05.2024
ТА ЖІНКА, ЩО ЖИВЕ ЗА ПОВОРОТОМ
Та жінка, що живе за поворотом,
нещадна, гострозора, хоч стара,
останнім уявляється оплотом
того, що і по смерті не вмира.
У власній замурована оселі,
вона живих усе ж не відпуска.
До неї я прикутий, мов до скелі,
до неї і її материка.
Осанна їй у виконанні хору
смішна мені, солодка, як халва.
У злагоді її гетьманський норов
і зброя персонального литва.
В зброярні жінки, що за поворотом,
мечі в пріоритеті, не щити.
«На ниві, поневоленій осотом,
удатних мало рятувать ґрунти,» –
казав я їй, хоча й не був на «ти».
06-11.05.2024
ПОКАРА
Я скривдив тебе,
пожбурив зле слово, мов камінь.
А влучив і в себе,
лежу, потерпаю, не сплю.
Несила змиритись,
не в змозі уникнути кари.
Стоїть в узголів’ї безсоння,
терза без жалю.
Караюсь і знаю,
що й ти за стіною кімнати
не спиш, затаївши образу,
ледь стримуєш плач.
Мені б схаменутись,
гордині стіну подолати,
постукати в двері
і видихнуть: «…винен, пробач».
Та ноги, як гирі,
їх сила незборна тримає,
розчахнуті очі,
урозбрід думок мурашва.
А ніч не минає,
а ніч мов уклякла, триває,
так мовби душа
ув’язнення строк відбува.
26.05.2024
* * *
Починаємо з краху,
починаєм з неділі.
Від надії до страху
і навспак до надії.
Ти терпінням діймаєш,
кривд мов не помічаєш.
Вибачаєш-прощаєш,
головою хитаєш.
Але всі твої спроби
примиритись – невдалі.
Провокують лиш спротив,
додають лиш печалі.
Те, що діється з нами,
зрозуміти несила.
Тільки садна і шрами,
де були колись крила.
12.04.2024
* * *
Нема її, лишився голос,
в нім сміх і плач, гнів і жура,
і злість, і ворожда, і гонор,
і в паузах з підтекстом гра.
Я прокидаюсь опівночі,
занурююсь у кайнозой
прожитого, де тільки очі
і кольоровий голос той.
Вона була, її немає,
вона померла, вона є.
Літ сорок, як мене діймає,
сум’ять й безсоння додає.
09.05.2024
* * *
Дзвінок із прожитих літ,
негаданий переліт
до втраченого, до себе.
Я рвійний, ти молода,
а понад нами звізда
і місяць – дозорець неба.
А поза нами степ
напівзакутий в креп
решітчатий, млість серпнева.
Ти щось шепочеш мені,
ми в світі чуднім чудні,
ми в ньому одним-одні,
одні, як Адам і Єва.
Озвався дзвінок і згас,
навспак повернувся час.
Де небо? де степ? Немає.
Мовчить у руці смартфон,
урвався прекрасний сон,
тінь твою обіймаю.
05.04.2024
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.