Володимир Базилевський. Трем галактичний

668

Екологія

Тупа війна з вини дегенерата,

застійний лад з ознаками гниття,

коронавірус – чи не забагато

для нашого маленького життя?

 

З балкона сморід, шарпає легені

їдучий дим чорнобильських лісів.

Забаглося дияволу печені

із їжаків, дроздів і солов’їв.

 

Посивів Київ. Вікна зачиняю:

ліси вже тут, а з ними й торф’яник.

У космос би, поближче би до раю,

але і там, подейкують, смітник.

13.04.2020

 

Навмання

І Фройд, що дорівняв нас до тварин,

і Маркс, який спровокував на кров,

плювали в Небо, те, що сотворив

Він, як і Землю, й тим зачав наш крок.

 

І спрямував його, але куди? –

сама себе питає таїна.

І син Землі дереться до звізди,

в надземні, міддю сяючі, сади,

щоб з’ясувати те, чого не зна

ніхто крім Нього… та наздоганя

нечистий дух і шарпа: н а п р я м н а –

з моїх надбань, ти дієш навмання…

08.02.2020

 

Державний жовтень

І покалічений очіпок*,

і занепадні хризантеми,

і голий сад, як точний зліпок

антинародної системи, –

 

усе в покорі, все в смиренні,

немовби згас протестний голос

ума в бездумній ойкумені,

де змін жаданих ні на волос.

 

Ох, жовтню! Маєш несвободу

своїх підданців, де їх сила?

Ти в ролі пасинка народу,

що видає себе за сина.

12.02.2020

__________________

* квітка, народна назва

 

Так скажуть

Прийдеш, та скажуть тобі: «Не жур,

час його проминув.

Де ж ти тинялась? Фатальну межу

він ще коли перетнув.

 

Він, як ніхто, на тебе чекав,

не дочекався, пішов.

Стерлись на бруках і поміж трав

сліди його підошов.

 

Тільки лишилась марнота земна

ремствувань і змагань.

Тільки волають його письмена:

«Зберися на силі, встань!»

09.02.2020

 

Мовчу на всі свої піски

Мовчу на всі свої піски,

на всі вузли, що без розв’язок.

Це старість стисла кулаки

своїх ніщот, своїх поразок.

 

Не збути їй численних скрут,

тому й мовчить, тому й німіє.

Психея, загнана у кут,

себе ословити не вміє.

 

Благословен пісенний дар,

та й він з недоліком спадковим.

Бо є ще і такий тягар,

якого не підважить слову.

26.03.2020

 

Гола зима, чорна

Гола зима, гола,

чорна зима, чорна.

На мою голову,

під самісіньке горло.

 

Сили останні трачу,

а ти, зимо, не бачиш.

Голим переймаєш,

чорним нагинаєш.

 

Нема тобі діла

до якогось там чоловічка,

чиє життя збігло,

як у пісок річка.

 

А те, що при нім лишилось,

на дрібен мак покришилось.

Стулить докупи не вміє,

на белебні деревіє.

 

Хапнеться хіба за голову,

шарпнеться до сили горньої

посеред зими голої,

посеред зими чорної.

09.02.2020

 

Ангел на соломинці

Чого ж голодній душі хочеться,

коли голод її діймає?

А хочеться їй, голодній,

того, чого на світі немає.

 

Хочеться непояснимого,

хочеться недовідомого.

Але домежно щасливого,

але неодмінно доброго.

 

І зрить: ангел в горній глибинці

яблучком сонця грається.

А потім по соломинці

променя до неї спускається.

 

Оминувши чорну хмаринку,

наближається до суходолу.

Завмира душа на хвилинку,

хапається за соломинку,

але соломинка… гола.

08.02.2020

 

У травні. За пандемії

У скверику, що розмістивсь навпроти

будинку, у якім обранці муз

сягали зрідка неземної ноти,

земних не зневажаючи спокус, –

бродив я і розмотував сувої

того будинку книги кам’яної,

де вус вмочивши в чарку, Талалай

діймав нас поетичною сльозою

доглибно, а не на галай-балай;

де в коридорі Дрозд, мов крапивою

ошпарював іронією злою…

 

О вечорів тих мед і молочай,

коли гострили слух й дражнили нерви,

озвучені поетами шедеври!

 

Побляк незграба-дім. Утратив гонор,

пройшовсь по ньому Хроноса каток.

Привласнив славу, викрав прізвищ гроно

І вирвав з книги більшість сторінок.

Нема ні Талалая, ні Дрозда,

і тільки пам’ять свій архів гортає,

в мішку якого дружба й ворожда…

 

Та хор кульбабок в скверику співає –

життя чудове і життя триває,

а пандемія – то лише біда,

воно і цю кобилу загнуздає.

04-05.05.2020

 

Урок добра

Раїсі Талалай

 

Скликаєш птаство й починаєш гру,

пернаті корм хапають з твоїх рук.

 

Ти дієш так, немов не маєш скрух,

а за тобою – персональний крук.

 

За круком – персональний голубок.

Це твій урок. Це твій добра урок.

 

Хоч Київ зачинивсь на карантин,

та дух його зорить з усіх щілин,

 

як птаство прилипа до твоїх рук,

тінистістю розписуючи брук.

 

Мені до серця ця з підтекстом гра,

хотів би вивчить твій урок добра.

 

Вік впрягся в смерть. Немилосердний тиск.

З таких уроків починав Франциск.

20.04.2020

 

26.04.1986

Чудовий день і ми гуляємо,

в промитім небі ані хмарки.

П’ємо вино і м’яч ганяємо

в піщаній зоні лісопарку.

 

Живиці запах, сосон лати

дарують радісну невтому.

Про те, що збожеволів атом,

нікому з нас ще невідомо.

 

Святково золотиться ватра,

шашлик на черзі, жарти й тости.

Сьогодні – сміх, сум’яття – завтра.

Фатальний квітень. Двадцять шосте.

26.04.2020

 

Трем галактичний

Хащі обірваних доль

мають космічний архів.

Діє небесний контроль

і облікує відсів.

 

Їхнім тремтінням зірки

сущим звістують в імлі:

грона світил – сторінки,

вирвані з книги Землі.

 

Холодно в ролях світил,

сироти-душі тремтять.

Сіється зоряний пил

із галактичних безхать.

01.05.2020

 

Безпричинна тиха радість

Днів самотніх вайлуватість

з духом полину.

Безпричинна тиха радість.

Звідки? Не збагну.

 

Ніби успіх пригорнувся,

що тікати звик.

Ніби ангел усміхнувся,

збадьорив і зник.

 

Нав’язав мені хлоп’ячість,

щоб забув полин.

От і впала у дитячість

старість без причин..

14.02.2020

 

Не в тім, не в тім твоя вина

Не в тім, не в тім твоя вина,

що шиєш ти вину,

якої, друже, без вина,

їй-право, не збагну.

 

А в тім вина твоя, що ти

квадриги крил політ

урвав і зруйнував мости

єднання плідних літ.

 

А в тім твоя вина, що сам

ти погасив сліпма

те, що підзвітне небесам,

і не підзвітне нам.

 

Твою із-під поли стрільбу

засудить божа рать.

І нагада: ти те забув,

що мав би пам’ятать.

 

Боюсь я окрику – змирись! –

тієї із провин,

що підмінила правди вись

неправдою низин.

14.02.2020

 

Єгипетські піраміди

Я довго не міг зрозуміти,

чому мене так притягують

єгипетські піраміди.

 

Чому кортить побачити

тих кам’яних велетів

не на світлинах, а навіч.

Пройтися їхніми лабіринтами,

їхніми ходами й лазами.

Перейнятися таємничістю ієрогліфів,

золотими масками мумій

з емаллю на місці очей.

І відчувати з острахом,

як набрякають легені

застійним повітрям тисячоліть…

 

Тепер я розумію чому

мене так притягують

ці мовчазні гіганти.

 

Вони – заперечення плину,

текучості повсякдення.

Вони – захист від тимчасовості,

незгода з відсутністю сталості,

а в підсумку – виклик смерті.

22.04.2020

 

Перспектива

З Віслави Шимборської

 

Розминулись немов чужі,

без жесту й слова,

вона по дорозі до крамниці,

він до машини.

 

Може, в сум’ятті,

чи неуважності,

а може, забувши,

що якийсь час

любилися вічно.

 

До того ж немає гарантії,

що це були вони.

Здаля, може так,

а зблизька не зовсім так.

 

Я побачила їх з вікна,

а хто дивиться згори,

незрідка легко помиляється.

 

Вона щезла за скляними дверима,

він сів за кермо і поїхав.

Тобто нічого не трапилось,

навіть якщо трапилось.

 

А я, лише на мить впевнена,

що бачила,

намагаюсь у випадковім віршику

переконати Вас, Читачів,

що це було сумно.

 

За сімома замками

Павук, що тягне павутинку,

в гнізді сорочому куниця,

мураха, яка пре личинку,

сумарно все те – таємниця.

 

Наш погляд тільки по поверхні

довкілля повзає, як муха.

І звуки, що для слуху мертві,

насправді лиш поразка вуха.

 

Природа у глибинній суті

за сімома для нас замками.

Так ніби звів хтось на розпутті

стіну невидиму між нами.

 

І марно у глуху стіну ту

зарозумілий гатить розум.

Й вигадливо міня маршрути,

аби уникнути курйозу.

27.04.2020

 

Обложний дощ

Цей дощ трудився день і ніч

і знову ніч і день.

Зашторив простір навсібіч

і на балкон мій вдерсь.

 

Лупив по цинковім дашку,

мов цвяхи забивав.

Зшивав небесну і міську

яву нитками трав.

 

Трав, що із неба проросли

у вигляді води.

Яка за вовною імли

торкалася звізди.

 

Трудися, доще, не вщухай,

ти посланець небес.

То воскреси посушний край,

щоб я у нім воскрес.

07.05.2020

 

В тумані

Туман кришталь розвішав по деревах

недбало, абияк, аж трохи жаль.

Так мало днів траплялось кришталевих,

святкових, ніжних, чистих мов кришталь.

 

Я підійшов, урвавши віжки прози,

до яблунь в бризках, ніби в краплях скла.

І не кришталь, а кришталеві сльози

торкнулися обличчя і чола.

 

Сад плакав… і душа його в жаданні

затаєному сонця і весни

обламувала крок мій у тумані,

в тумані світу, де життя і сни.

09.02.2020

 

Перетворення

Штори поневаживши і рами,

вламується небо в кабінет.

Сміхом сонця уриває драми,

що ословив їх старий поет.

 

Так воно загонисто сміється,

стільки світла обіця й добра,

аж поет збентежився: здається

він у чорній барві перебрав.

 

Дивиться на томик По у шафі

й потрапля у світ метаморфоз.

Ворон його втратив чорні шати,

полиняв і став, як альбінос.

23.04.2020

 

З балкона

Буря піщана і мітли тополь

небо метуть, та дарма.

Небо відсутнє, гра його роль

в шатах цеглистих пітьма.

 

Місто відсутнє, втратило лик.

Ані душі. Карантин.

Злодієм сморід в квартиру проник:

дим із торф’яних трясин.

 

Що нам робити? Гомера читать,

вкотре жахатись новин.

Втішитись кавою, заримувать

дим, буревій, карантин.

19.04.2020

 

Самозаглиблення

Забита електричка,

голів кущі й кульбаби.

Відчужені обличчя

зачинені на штаби.

 

Мовчать – і слава богу,

аби лиш не урвали

знічев’я словом вбогим

зв’язок мій з карнавалом.

 

Аби не для забави

таємно душу гріла

Бразилія уяви,

її поривне Ріо.

11.02.2020

 

Пам’яті кота Мурра

З Владислава Ходасевича

 

В забавах мудрий був і в мудрості забавний,

Утішний приятель, натхненник мій близький.

Тепер він в тих садах, за полум’ям ріки,

Де з горобцем Катулл і з ластів’ям Державін.

 

О, гарні ті сади за полум’ям ріки,

Де чернь не дошкуля, де в благодатній ліні

Смакують вічності заслужені вершки

Поетів і звірят благословенні тіні!

 

Коли ж мені туди? Не хочу квапить я

Мій строк, призначений земному лихоліттю,

Але до тих, що піймані прихованою сіттю,

Усе прихильніше летить душа моя.

 

З пернатих

Вона була із тих, які літають,

і так літають, мов на скрипці грають,

сукупністю надбань і поривань.

Із тих, хто розлюбивши, не вертають

ніколи на місцину гніздувань.

 

Вона була із тих, кого я втратив,

а разом з нею море і фарватер,

глибінь і вміст своїх астральних вод.

На мілині повітряні фрегати.

Не подолать без неї перешкод,

не витримать сирітства й охолод.

18.04.2020

 

Кульбабка Києва

Видерла з мертвот асфальту грядку

і сміється – досягла мети.

Розкажи киянину, кульбабко,

як тобі вдалось перемогти?

 

Ти мені любіша за троянду.

За твої сонця у енність ват,

за твою веселу контрабанду

ладен я тебе розцілувать.

 

Як останній раунд свій програю,

стане чорним ясноголубе,

стрепенуся пам’яттю – згадаю,

зірочко бетонних пущ, тебе.

13.04.2020

 

 

“Українська літературна газета”, ч. 12 (278), 19.06.2020

Передплатіть «Українську літературну газету» на 2020 рік! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» на 2020 рік в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!