Володимир Базилевський. «Наближення до безіменного»

З  КНИГИ  «ОБМІНЯЙМОСЯ  СВІТЛОМ»

 

“Українська літературна газета”, ч. 2 (346), лютий 2023

 

1.

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

Ну ось ти і дожив до патріарших

зимових літ; а міг і не дожити,

згадай-но квітень роковий, коли

потрапив ти негадано до пекла,

де в полум’ї безрадна билась плоть

від болю й жаху; а над палом тим

метеликом, тендітним махаоном

кружляла, мордувалася душа,

щоразу ризикуючи безсмертям,

як тільки окаянний кочегар

хмиз підкидав у вогнище ненатле…

 

Тридцятилітній, тяжко ти вмирав,

але незримий втрутився пожежник,

у мить останню вихопив з вогню

твоє життя, що тіпалось в судомах,

і з поміччю господньою подовжив

твій шлях до патріаршого престолу

в обрамленні нетанучих снігів…

 

Та де вона, та мудрість патріарша?

Розважливість славетна? Про які

торочать метиковані і знані?

Чи є вони? Не відає мій розум

чом я такий як є. Чому не інший?

Навіщо я? Чому повівсь як недруг

той, хто донедавна був найближчий?

Ким обраний повинність відбувати

я в цьому тимчасовому спектаклі?

Чому роблю все те, що я роблю?

Їх сотні – запитань, що я на них

не маю відповіді, як не намагаюсь

відповідати з виглядом розумним

отим, хто безнадійно молодий,

наївний і довірливий…

Ба навіть більше: в ролі патріарха

підвладний я таким лихим сум’яттям,

таким терзанням навісним і зривам,

яких і моя молодість не знала.

Тому, даруйте, і не вірю я

балясам про душевну рівновагу…

 

Я озираюсь на своє життя

і думаю: що ж то було насправді?

Та марна спроба пройдене й зужите

немов товар на ярмарку розкласти,

впорядкувати, вилущить з хаосу

осібне, щиросерде, головне.

Небіжчиків я чую голоси,

обличчя напливають на обличчя,

все в русі, у метлянні, мерехтінні –

мозаїка, строката заметіль…

 

Якась недовідома мені сила

за поли горопашну пам’ять шарпа,

кепкує з мене, грається зі мною

у фрази, жести, звуки, імена,

щоб згодом оту суміш обернути

на рвані сни, яких не пригадать…

 

2.

Та інколи щось діється зі мною

іще незрозуміліше, полярне

тому, що я уже переказав;

так ніби спростувати затялося

ту прикру даність; оживає в схронах:

в судинах мозку, у клітинах серця,

впирається всім комплексом нейронів

і раптом тихо почина звучать.

 

Коли воно бере найвищу ноту,

я завмираю, слухом прикипаю

до чарівничих звуків, я хапаюсь

за них, як потопаючий за шлюпку,

і вірю: неможливе теж можливе,

і хочу більше вірити ніж вірю,

допоки та мелодія панує,

живе в мені, допомагає вчасно

звільнитися душі моїй від тяжі

недоброго у віці патріаршім…

 

Його ім`я мені назвати важко,

хоч ніби бачу я духовним зором

чудного музиканта в світлім строї,

із крилами – урозліт – за плечима,

та музика той образ заступає

і я вростаю всім своїм єством

в мелодію, яка мене несе,

тремчу від втіхи, як листок на вітрі,

мелодію ословить намагаюсь,

яка мені здається порятунком

перед огромом ночі, що гряде.

 

3.

Перед огромом ночі, що гряде,

благословенне чудо! Ще триває

мелодія, яка життя тримає,

мелодія, яка життя веде,

дарує світло, світлом омиває,

а там, де світло, торжествує день.

25-30.08, 08.09.2022

 

ШУМЕРИ

Хто вони? Звідки прийшли?

Лишили по собі глиняні таблички,

а в тих табличках математичні задачі

на рівні комп’ютерних технологій.

 

А в тих табличках

інформація про генні операції,

які подивовують

фахівців з генної інженерії.

Відомості про будову і склад

Сонячної системи

з описом усіх знаних

дванадцяти планет.

 

Фітотерапія і хімія,

музика і література –

до всього долучилися шумери,

скрізь лишили свій слід.

 

Скільки шумерських текстів

у Старому заповіті –

достеменно не скаже ніхто.

Три тисячоліття

між Тигром і Євфратом

буяла глиняна цивілізація.

Хто ж вони, шумери?

Звідки прийшли?

 

Археологи обливаються потом,

розкопують шумерські міста,

знаходять нові глиняні таблички,

вивчають ілюстрації

на циліндричних печатях,

переймаються шумерським клинописом.

Копають і копають,

читають і читають.

 

То може, докопаються і до нас?

дочитаються і до нашого нерозум`я?

Може, підкажуть глиняні шумери,

як порятуватися від ядерної катастрофи?

 

Дивуємося,

углибаємо в порожнечу,

шукаємо і не знаходимо відповіді:

хто вони – шумери?

звідки прийшли?

куди і чому пішли?

25.06.2022

 

ВІН І ВОНИ

Вони ніби ужорсточують санкції,

а він убиває.

Вони пристають на нашу ініціативу,

визнають його терористом,

а він убиває.

Вони не проти створення

міжнародного трибуналу,

а він убиває.

 

Вони нам співчувають,

а він плюндрує наші міста.

Вони рішуче його засуджують,

а він спустошує наші села.

Вони зі скрипом дають нам зброю,

але забороняють обстрілювати

його територію.

А він убиває,

а він убиває,

убиває нас, а не їх.

 

Уседержителю,

б’ємо чолом:

зачини двері неба!

А на землі

ми з ним якось упораємось…

14.12.2022

 

* * *

Прокинувсь в неясній тривозі,

так ніби його в чімсь вина,

а він їй зарадить не в змозі,

і раптом згадав, що війна.

 

З цим фактом кричущим в незгоді,

подумав: ці залпи нічні –

то щось супротивне природі,

здоровому глузду й весні.

 

Подумав: а добре б озвучить

цей внутрішній жест, щоб вандал

отямивсь…та в дім його влучив

в цю мить окаянний метал.

 

Лишилось від тіла півтіла,

рука і в руці валідол.

А думка його ще летіла

туди, де господній престол…

22.05.2022

 

* * *

Вона прийшла і сказала: «Там їх тайник,

вони вже близько, в них бронемашини й танки.

Схоже на те, що нам тут усім гаплик,

це підтверджує й той, хто вміє читать морзянку».

 

Здригнув він шрамом обличчя, сказав: «Мовчи,

ні пари із уст, і так на душі розруха.

Тепер я бачу, що кепсько тебе учив,

слова не лапша, не вішай лапші на вуха.

Добре, що нас не чують хлопці на тім горбі…»

 

А сам ще до цього знав: буде сьогодні жарко.

«Впораємось, не вперше…» – сказав чи їй, чи собі,

траншейний струснув підзол і запалив цигарку.

17-18.05.2022

 

* * *

Бреду вночі додому з полустанку,

сирени шал, довкола ні душі.

Душа в тривозі, хочеться світанку

пригнобленій тривогою душі.

 

Дороги ґрунтові в’язкі й розмиті,

думки мої колючі, як терни.

В загоні світло. Світло в дефіциті.

По світлу гатять демони війни.

 

Спрямовує «Калібри» й «Іскандери»

гіперборей, мокшанський сатана.

Така пітьма, як до нової ери,

така напасть – не вичерпать до дна.

Бреду і спотикаюсь… вибух чути,

нервова тиша кроки перейма.

Зітха Господь: так не повинно бути,

якщо це є, то світ зійшов з ума.

21.11.2022

 

* * *

Зіграймо у антивійну,

забудьмо кошмари й розпуку.

Я руку тобі простягну

і ти подаси мені руку.

 

Гайнемо у наші поля,

на води озерні і трави.

Де вмивана світлом земля

загоїла завдані травми.

 

Намислимо дивен розлом

у часі, глухім до емоцій.

І жайвір задзвонить сріблом

мотиву, що вкрав його Моцарт.

 

Збиває на світло ціну

погибельна сила руйнацій.

Зіграймо у антивійну,

аби нас не вбила війна ця.

25.11.2022

 

* * *

І був йому сон дивовижний: розверзлися сфери,

змінився, утратив подобу свою виднокрай.

І був йому голос: подався Господь у сапери,

аби врятувати людьми замінований рай.

 

Зайшлися душа чоловіча і плоть його дрожем,

і зринула мисль і чуття обпекла, як болід:

Господь є Господь,

І Він помилятись не може,

та страшно за Нього і за поруйнований світ.

 

Звідтоді здитинів немовби, мовчить переважно,

та сон свій згадає й про себе уже шелестить

сухими губами: «Ох, страшно, ох, страшно, ох, страшно…»,

чому йому страшно, не вміє, як слід, пояснить.

31.05.2022

 

НЕВІДВОРОТНІСТЬ

Спинити московську навалу –

це ще не позбутися зла.

Корою дурного металу

боляща земля обросла.

 

Зловісна печать душогубства

горить на вселенськім чолі

загрузлого в розбраті людства,

що чинить содом на землі.

 

Вдається до збочень й відміни

справдешніх чеснот і ціннот.

Веде його демон руїни,

примножує сльози скорбот.

 

Катів планетарна мережа

привча до кривавих забав.

А Каїн і досі ще бреше,

що брата свого не вбивав…

24.08.2022, День Незалежності

 

ЯКБИ  СТРІЛКА  ЧАСУ…

Не треба би боятися смерті:

ми помираємо щодня,

щогодини, щохвилини.

День нашого народження –

то й початок нашої смерті.

Смерть – рідна сестра Прокруста,

яка обтинає строки

нашого існування.

Ми помираємо й тоді,

коли ніби й не помираємо.

Смерть стоїть за плечима

навіть коли вона відсутня.

Смерть – єдина монархія,

яку не можна демократизувати.

Її податкова служба

діє незворушно й без промахів.

Бездоганна її робота,

фахові її податківці.

Смерть – рух в одному напрямку

з гарантованим забезпеченням

нашої неприсутності

в дальній чи ближній перспективі.

Пора би ніби змиритися,

пора би уже звикнути,

а чомусь не звикається.

Нам страшно при думці

про її збиткування

над нашим тілом.

Ми панічно боїмося смерті,

ми пригнічені її невідворотністю,

дарма, що вдаємо із себе стоїків…

 

Якби стрілка часу

стала рухатися навспак,

я обрав би для мешкання

країну пірамід

за Ехнатона чи Рамзеса ІІ.

Єгиптяни не боялися смерті,

вони вірили – життя не уривається

ні  т у т, ні  т а м.

І мали небо

за небесну корову,

яку можна доїти вічно.

19.11.2021

 

* * *

Не нагадуй мені про недуги, моріння і страх

відбування життя, а точніше сказать – існування.

Забагато і так їх в моїх щиросердих рядках,

але все це тому, що фінальна пора відбування.

 

Не кажи про відчуження, воно з її грізних ознак,

як промовистий доказ наближення вічної ери.

В цьому сенсі ми вічні, і тому нелогічно відтак

тимчасовість свою рятувать ескапізмом в химери.

 

Збережімо ж бодай якийсь мінімум наших свобод,

персональні сум’яття, хоч вони і лихі, як ординці.

Для матерії, може, ми лиш одна з перешкод,

але є привілей: знать не все і минать поодинці.

16.05.2022

 

* * *

Не вертайся за тим, що забув, то погана прикмета,

не вертайся туди, звідки вибув і став несвоїм.

То чужа територія, таємнича, як інша планета,

навіть сам ти не віриш, що був тут у тебе свій дім.

 

Ти пішов і забув, і тому, якби мала природа

наші пам’ять і розум, то в очах її ти би постав,

як звичайний відступник, а чи випадковий заброда,

пам’ятати якого у неї немає підстав.

Ти дарма тут шукаєш відбитків своїх черевиків,

незупинна в ріки Геракліта, стрімка течія.

Батьківщина й обмежена в просторі – завше велика,

а якщо, як ти кажеш, мала, то вона не твоя.

18.05.2022

 

* * *

Ті зв’язки, що урвалися, не поновить,

марні спроби бодай хапкома залатати

всі розриви й дірки, та бува заболить

щось таке, що його не під силу назвати.

 

І не знаєш чому і з чиєї вини

збитки, завдані часом, доросли до боління.

І гостріше відчуєш гіркі полини

із тусівок чужого тобі покоління.

 

Озирнешся в зужите й тобі невтямки

звідки світла печаль, якщо там попелище.

Звідки примха – припасти щока до щоки,

як листок до листка, до колишніх найближчих.

18.05.2022

 

* * *

Те, що мав би зробити, уже не зроблю я, запізно,

те, що мав би сказати, напевно, уже не скажу.

При кастальських  джерелах, як на ярмарку: надто завізно,

де багато солістів, є ризик падіння в олжу.

 

ЗізнаЮсь як на сповіді – час цей мені не під силу,

не під силу цей рейвах державний, загиджений світ.

Ті, що в поміч були, тих нема, зачинились в могилах,

ті, що вчили літати, здійснили вже свій переліт.

 

Та мені впам’ятку їх сакральний урок вертикалі,

хоч не раз, ніби вежа Пізанська, хилився мій дух.

Ще під силу мені переймать неминучі печалі,

ще під силу триножити коней розгнузданих дум.

16-17.05.2022

 

* * *

В розорі нерви, препогано спиться,

підтоптане кульгає житіє.

І що не день, все важче бадьориться:

ти ще присутній, отже, ти ще є.

 

Уперто гнати нерішучі ноги

туди, де храм і Ботанічний сад.

До Бесарабки з Площі перемоги

і з Бесарабки, певна річ, назад.

 

Втрачати віру й віднаходить віру,

червивий строго судячи режим.

І шарпати охочу спати ліру:

чому мовчиш? Проснись, допоможи!

07.12.2022

 

* * *

Д.

Дорікав мені за перебори

викривального тону й надрив.

За зухвалість, відсутність мажору

і нещадність моїх інвектив.

 

Замагаючи трем нездоров`я,

добував збіжжя істин з потрав.

Написав: «Базилевсу з любов`ю»,

на останній з книжок написав.

 

Я його фоліанти гортаю

і дивуюсь: трудар-нещадим.

Дорікаю, собі дорікаю,

що не завжди погоджуюсь з ним.

 

Він пішов за високі пороги,

календарний свій вичерпав строк.

Впам’ятку його мудрі уроки,

жаль, бракує кількох сторінок…

26.11.2022

 

* * *

Не все відлунюється в слові,

промовистіші від письма

напливи лагоди раптові,

коли ще в неї слів нема.

 

Неждана ця стихійна ніжність

не потребує стертих слів.

Говорить світлом перебіжність

ще не ословлених чуттів.

 

Як звуки музики чарівні,

що тішать слух в самотині,

ці сплески радості безслівні,

миттєвості ці мовчазні.

25.11.2022

 

СИРІТСТВО

О як багато в Києві людей,

спідручніше, коли було би мало.

Душа б самотнього, як і сама, впізнала,

догнала б, озирнувшись, як Орфей.

 

Все ж, душе, ти пірнай в людські нурти,

дарма, що мла, грядуть плачі осінні,

ще, може, відшукаєм голку в сіні

і видихнем в щасливім потрясінні:

нарешті ми зустрілися, це ти…

26.11.2022

 

* * *

Морок з мороком в змові, не зрушу

їх німот, їх похмурий фасад.

Листопад переслідує душу,

невідчепний, як смерть, листопад.

 

Смушки сутінків у загусанні,

я плуганюся в сизій імлі,

як рухомий фантом в целофані,

чи останній живий на землі.

 

Листопад мої кроки гальмує,

вислизає ледь видимий шлях…

Тільки пам’ять про світло рятує

душу у занепадних полях.

11.11.2022

 

* * *

Опало листя, яблука ж вгорі

тримаються ще купно й поодинці.

Привітно мерехтять, як ліхтарі

на новорічній, на чудній ялинці.

 

Порушив жовтень цьогоріч устав,

перехопив листву у листопаду.

Та вабить зір, схиляє до забав

дарунок гожий від нудиста-саду.

 

З-за овиду вже сунуть холоди,

вони ж як виклик без ознак боріння.

Мов живить полум’яні ці плоди

енергія небесного тяжіння.

31.10.2022

 

* * *

Я дочасно обрізав горіх

і невдовзі потому побачив

на блідій, на білястій корі

крапель розбризки. Дерево плаче!

 

Метушився, горіху годив,

варом рани загоїв неначе.

Повернувся за кілька годин –

плаче дерево! Дерево плаче!

Сам з собою в розорі й тяжбі,

я карався за вчинок гріховний…

Ранить, мститься сподіяний біль,

а тим паче, коли він безмовний.

02.11.2022

 

* * *

 

Свого не впізнав лиця:

дивився з трюмо чужий.

Життя добіга кінця,

а ніби й не жив…

 

Тривожив Сина й Отця,

а все одно пекло:

життя добіга кінця,

та чи воно було?

 

Та чи воно було?

Чи то уяви міт?

Снів кольорових квіт?

Пам`яті бите скло

із хуртовини літ?

23-24.11.2022

 

* * *

Повірив світу доброму,

попався в лапи хижому.

Тепер, як в сні жалобному,

запитує: чи виживу?

 

Все добре не вертається,

все хиже в амбу грається.

Земля під ним хитається,

а небо насміхається…

10.12.2022

 

ДІТОЧЕ

…і прокидався з думкою про гульки,

про танці завірюх, забави й сміх.

Про снігурів, про гребінці-бурульки

із відвологлих і замшілих стріх.

 

На покуті відпочивала свічка,

непояснима радість наливна

співала мною, домагалась вічка

в запушеного інеєм вікна.

 

О пам`яте моя,

ти ж не без хисту

і вмієш поборотись за призи.

Дай ще раз пережить ту радість чисту,

без домішок, без присмаку сльози.

10.12.2022

 

ТАК ЗАТИШНО ПРИ ІМЕНІ ТВОЇМ

Так затишно при імені твоїм,

так солодко ім`я те промовляти,

манливі кадри пам`яті гортати:

в трояндах ґанок, тривіконний дім…

від шелестіння плаття завмирати,

ходу твою летючу переймати,

тягнутися за нею навздогін,

оте, чому не бути, уявляти,

жадати радикальних перемін

і западати у тривалий сплін…

так болісно при імені твоїм.

31.10.2022

 

* * *

Коли я піду й не вернуся,

коли я буду не з вами

і назавжди загорнуся

нетанучими снігами,

 

ви снігів отих не чіпайте,

не танути – їхнє право.

Тільки зрідка перешкоджайте

чинити наді мною розправу.

 

У холодні краї перебіжчик,

щоправда, не з власної волі,

не любив холодів небіжчик

і недремного їх контролю…

10.12.2022