Володимир Базилевський. Болем і світлом (З нових поезій)

922

МОТИВ ПІДЛЕГЛИХ КОРОЛЯ

Країну взявши під контроль,

туди-сюди петля.

Перебира на себе роль

крутого короля.

 

Чужак, проноза, інтриган

таке плете й верзе,

що вуха в’януть в громадян,

ну й мартопляс, ну й зе-е…

 

А мартоплясу все одно,

йому начхать на нас.

Наш корабель пустить на дно

затявся мартопляс.

 

Щоб ошукать команду, грим

задіяв цей шахрай.

Та Київ не Єрусалим,

Говерла не Сінай.

 

Ми потопити корабель

зрадливцю не дамо.

І марно хоче мудрагель

перехопить кермо.

 

Задраїть трюм, пошкодить снасть,

списати нас в архів.

Нам з курсу збитися не дасть

зоря морів.

24-25.08.2021

 

В ПОТАЄМНІЙ  МОЇЙ  ВІТЧИЗНІ

В потаємній моїй Вітчизні

все бачу я, усе чую.

Осмислюю перехрестя

державних її доріг.

Дотримуюся законів,

труджусь, віршую.

В потаємній моїй Вітчизні

свій я серед своїх.

 

Плоть моя в ній оклигує,

дух одужує.

Прокидаюсь я рано

і відразу берусь до справ.

В потаємній моїй Вітчизні

ніхто не порушує

моїх привілеїв

і громадянських прав.

 

Олігархи податки сплачують,

шпетять устрій і владу партії.

Огризається влада,

та не чинить їм перешкод.

Потаємна моя Вітчизна –

це щось на зразок монархії,

але без видимих утисків

демократичних свобод.

 

Одне мене непокоїть

і нав’язує роль підсудного,

змушує тяжко думати,

напружувать зір і слух. –

Як вберегти потаємну

Вітчизну від впливу згубного

вітчизни, яка розвітчизнилась,

вітчизни бісівських слуг?!

15.06.2012

 

НЕМИНУЧІСТЬ

Півмертвих верб черідка невесела,

зеленок-гнізд учепистий кругляк.

Це п’явка-об`їдалка, це омела,

що оберта дерева на сушняк.

 

Що живиться їх кров`ю і жиріє,

порушуючи норматив єства.

Ти посестра, вампірице-Росіє,

омелі цій, омело світова.

 

Ненатлі твої темні верховоди,

майстри кровопролить і ворожди.

І вимирають племена й народи,

всихають неповторні їх сади.

 

Але всезрячий ґеній світотвору

ударить в ґонг і поміня модель.

І буревій з ознаками повтору

змете крилом трутизни цитадель.

23.05.2021

/Олеся Ніколаєва/

 

*   *   *

 

…Їх Великим Постом Нар`ян-Мар муштрував,

їх сповідував сніг Уренгоя.

«Отче наш» і «Заступницю» лісоповал

їм записував в серце тайгою.

 

Їх гординю і гідність ламав ураган

і боролись в них з помислом плотським

обморожений тракт вздовж ріки

Васюган,

Магадан разом з морем Охотським.

 

Їм нашіптував вітер надимських боліт:

той врятує себе і подругу,

хто, немовби засуху, перейде убрід

Тотьму, Прорву, Чулим і Подюгу.

 

А коли Баскундук, Барабинськ,

Белебей

зачинили ворота й зітхнули,

десь отам, звідкіля ні листів, ні вістей,

нашвидку їх усіх пом`янули.

 

*   *   *

 

Напівутрачена, нездатна

на владний жест, рішучий крок,

привабна ти, мов здоба м’ятна

чи смаковитий колобок.

 

Тобою бавляться, щоб з`їсти,

гравці лукаві і лихі.

Не квапляться криміналісти

їх оприлюднювать гріхи.

 

Вони з тими гравцями в змові

і ділять з ними бариші.

І не дрімає спраглий крові

на неминучім рубежі.

22.05.2021

 

ПЕРЕВЕРТНІ

І наші болі їм за примху,

і наша правда їм за кривду.

Свистять слова, як батоги,

що ж – вороги є вороги.

 

Вони відверті й тим зручніші,

є типи між своїх страшніші.

Вони у вирішальний час

виказують таємний лаз.

 

Не порятують вежі й мури

від непоправної біди.

І пада зраджений Батурин

в купіль кривавої води.

29.06.2021

 

*   *   *

 

Похитнулись сторожові

вежі: підступ синедріону.

 

Де бої програють живі,

мертві дбають про оборону.

 

Непохватно їм спать в землі,

їх слова і діла відбірні

переблискують, мов шаблі,

тут і в горнім високогір’ї.

 

Підбадьорюють: є ще шанс

на збереження родового.

А за гетьмана там – Тарас.

А підручним – Богдан у нього.

31.07.2021

 

*   *   *

 

Бісівська наволоч на злеті

і шанси вижити малі

на занапащеній планеті,

на замінованій землі.

 

Нервується, втрачає віру

в дієвий спротив індивід.

Виношує в Сузір`я Ліри

у сновидіннях переліт.

 

Міркує він: в господні сфери

бісівство міни не допре.

І безробітні там сапери,

й живущий – точно не помре.

22.05.2021

 

ДУША   ЗЕМЛІ

Душа землі – трава. Але ти душу

землі бездумно каменем зашив.

І тим зв’язок божественний порушив,

тріумфом зла цей обернувсь розрив.

 

Твій сприт погубний, твій порив незрячий,

немудрий продуценте дивовиж.

Ув`язнена, зашита, мовчки плаче

душа землі – кульбаба, хвощ, спориш.

 

Не чуєш ти німого голосіння,

тобі любіший камінь, аніж цвіт.

Від сліз трави не плавиться каміння,

і кам`яніє, кам`яніє світ.

22.05.2021

 

ГРЯДЕ  МОНАРХІЯ   ПРИРОДИ

Земляни в трансі: бунт природи,

змістились зони й полюси.

Вдаються до агресій води,

до самоспалення ліси.

 

Стихій підбурювач й учасник,

в подвійній ролі – раб і пан,

вихаркує погубний пластик

на твердь мазутний океан.

 

На кривди ремствує природа,

шаленій – їй себе не шкода,

свої ж заковтує ґрунти.

І поневажуючи людство,

здійснити спільне самогубство

навмисно квапляться кити.

 

Здіймають гриви урагани

і споживаючи жалі,

зализують натужно рани

злочинні пасинки Землі.

 

Матерія жада хаосу,

щоб трон посісти на віки.

Зарозумілі хмарочоси

розламуються на шматки.

 

Гряде монархія природи,

і будуть смерть, і плач, і зойк.

Утратять берло верховоди

і – запанує кайнозой.

18-19.08.2021

 

СЕЛО,  ЯКОГО НЕМАЄ

Село, якого немає,

смерті не визнає.

З усюд мене переймає,

каже мені: я є.

 

Село, якого немає,

співає, гуляє, п’є.

Плачами мене діймає,

жалю мені завдає.

 

Дощу у Господа просить,

молиться по дворах.

Сіє, жнивує, косить,

поборює злидні й страх.

 

Я знаю житців в обличчя:

щасливих, нещасних, злих.

Село те уперто кличе

приєднатись до них.

20.05.2021

 

ТЯЖКО  ПРАВДІ  НА  ЗГУБНОМУ  ПРОТЯЗІ

Пам`яті Володимира Панченка,

Володимира Яворівського,

Михайла Слабошпицького

 

Полишають нас діючі, мічені

знаком хисту дзвінкого литва.

Розбігаються, вістю пригнічені,

не промовлені ними слова.

 

А промовлені, в запалі рвійному,

на державну зважаючи гру,

в часі злобному, у пандемійному

стережуть свою правду стару.

 

Тяжко правді на згубному протязі,

де біснується сила чужа.

В поминальному чорному одязі

домовини свої проводжа.

30.05.2021

 

КУЩ  НЕВІДОМОЇ   ТРАВИ

Дув з моря вітер штормовий,

металась рвійно тінь кизилу.

Травмований, напівживий

сповзав у прірву він по схилу.

 

Слух повнивсь шурхотом жорстви,

коли крізь млисту заволоку

кущ невідомої трави

він зауважив краєм ока.

 

Шанс дарував йому Господь:

вхопився він за кущ очима,

шарпнувся ліктями й плечима

і підтягнув угору плоть.

 

Знайомий запах полину

вдихнув раз-вдруге очманіло.

Опору скелі рятівну

намацало чавунне тіло.

 

Торкнувся травми голови

і зрозумів: порятувався.

І довго-довго роздивлявся

кущ невідомої трави…

10.06.2021

 

ТЕЛЕФОННИЙ  ДЗВІНОК

Озвалась жінка з мезозою,

з дикоростучих його хащ.

З деревостою, травостою,

де часто сміх скидавсь на плач.

 

Та жінка з голосом рипучим

була така ж стара, як я.

Я слухав ревно й пам’ять мучив:

забув лице її й ім`я.

 

Вона вдавалася в перелік

тих, що пішли за горизонт.

Невпорядкований перебіг

мав діалог про мезозой.

У нечисленнім колі мертвих,

яких згадати нам вдалось,

навгад озвучували вперто

те, що вже там не збереглось.

 

Підсумували: як шумери,

ми станем попелом багать.

Та нас, дітей тієї ери,

нас – буде нікому згадать.

30-31.07.2021

 

ОДИН  В  ПОЛІ  НЕ  ВОЇН

Покладавсь на випадок й удачу,

ліпоту шанував над усе.

Та вжахнувся того, що побачив,

зрозумів, що краса не спасе.

 

Отруївшись паскудством видовищ,

нерозум`ям живущих каравсь.

Прислухався до гаму торговищ,

корінь зла оприлюднить затявсь.

 

Заклинав насторожити вуха,

зір гострити, озвучив ім`я

того зла, та збагнув відчайдуха,

що ні пильному зору, ні слуху

непідзвітний кошмар битія.

 

І тинявсь він, крилом перебитим

загрібаючи пил роздоріж

краю, де гримотіли копита

беззаконня й чинився грабіж.

24-25.07.2021

 

ЛИПНЕВОЇ НОЧІ

Ламалась солома стрімких блискавиць

в жазі самострати.

А списаний часом, лежав горілиць,

гортав свої страхи.

 

Котили гримучого воза громи

з гримучого сходу.

А списаний часом, виловлював з тьми

свої недороди.

 

Зважав запопадно, немов казначей

на списаність в часі.

Всерйоз прикидав: скільки днів і ночей

лишилось в запасі.

 

Ламалась солома шпарких блискавиць,

громи гримотіли.

Душа поривалась до їх заграниць,

впиралося тіло.

 

За стінами дачі ридали дощі,

слізьми говорили.

Допоки його персональні плачі

під ранок не змили.

21.07.2021

 

БОЛЕМ  І СВІТЛОМ

Сахнувся з надлому:

на всьому живому

таємна печать

грядущих розп`ять.

 

Під оком безодні

опори крихкі.

І страсті людські

больові, як Господні.

 

В бутті перелітнім

з ущербом земним

люд болем і світлом

пов’язаний з Ним.

16.06.2021

 

НЕВІДПОВІДНІСТЬ

Ботанічний сад. Магнолія

у западині цвіте.

Ще на чин цей монополія,

але мова не про те.

 

А про те, що тут безвітряно,

траси шум не долина.

Бадьориться усамітнено

пізня київська весна.

Флора дихає змістовністю

й чаром, сакура однак

ще розплющить очі повністю

не наважиться ніяк.

 

Я блукаю крутосхилами,

я обдумую строфу

між екзотами похилими

із Тарасом і Ду Фу.

 

Так тут затишно – не віриться,

що трива смертельна гра.

Впійманий коронавірусом,

хтось за муром помира…

24.05.2021

 

ОПРИТОМНЮЮ

В  СВІТІ  ТРАВИ

Розкошую: я вирвався з кліті

деспотичного міста, живу,

як рослина в рослинному світі,

за порадницю маю траву.

 

Співбесідники – шпак і сорока,

в лікарях самосій-живокіст.

Я тут свій: і душа гостроока

потаємно нарощує зміст

тих зізнань, що їх черга настане,

і яких втаємничений жде.

Мов собака, зализую рани,

заподіяні світом людей.

 

Замагаю образи і втому

під причаєний шепіт листви.

Натерпівся я в світі людському,

опритомнюю в світі трави.

02.06.2021

 

ЧЕРВЕНЬ

День розгорта смарагди та блавати,

між яблунь перебіжна мерехтінь.

Вилуплюються маки, мов курчата,

випростуючи гребенів червінь.

 

Стара черешня мляво шепелявить,

втомилось листя крилами махать.

У благосному стані кожна павіть

і кожен кущик, тиша й благодать.

 

Душа також у благосній замрії,

втішається про себе тайкома.

Так ніби ні війни, ні пандемії,

ні смерті на землі уже нема.

07.06.2021

 

 

У  ПЕРСОНАЛЬНІМ  КУТОЧКУ  РАЮ

У персональнім куточку раю

те зацвітає, те відцвітає.

Тут зеленіє, там золотіє,

кожне говорить так, як уміє.

 

У персональнім куточку раю

в своє вглибаю, бо душу маю.

У райських кущах благоговію,

пишу, як хочу, і як умію.

 

А позаяк тут немає Єви,

то й змій-спокусник ще неприсутній.

Плоди на місці. Священне древо

схиля до думань про день майбутній.

 

Він красен, світел той день грядущий,

раюю в міру, всіх запевняю,

що я щасливий і невмирущий,

бо неможливе вигнання з раю.

22.06.2021

 

ОТЖЕ,  ТРИВАЄ  НАШ  ЧАС

Тон задає хлорофіл,

трав наливна ненасить.

Від оркестровості бджіл

п’яне повітря дзвенить.

 

Ірисів буйний наплив,

маків розкошланих чар,

голуба звичний мотив –

отже, триває наш час.

Літо з усіх перепуть

хвилю зелену несе.

Отже, ще встигнем зітхнуть

вдячно за літо й за все.

11.06.2021

 

ЯСМИН

У літа виважений крок

і послідовний плин.

Все те, що вичерпав бузок,

продовжує ясмин.

 

І білий вал його пишнот

з дворів і ліній дач

сяга таких шляхетних нот,

що умліва слухач.

 

І він в передчуванні змін,

в наближенні мети.

А все ясмин, а все це він,

а ще, можливо, ти…

13.06.2021

 

ХТО?

Хто той перший, що вимовив:  т  а  т  о?

Хто, розчулившись,  м  а  м  о, сказав?

Хто звернувся довірливо:  б  р  а  т  е?

А сестру – хто  с е с т р о ю  назвав?

 

Чи були оті перші печальні

чи веселі – те знає трава.

Але їхні слова геніальні,

геніальні ті вічні слова.

 

Це тому, що вони особливі:

їх Творець на свята промовля.

Це тому, що єдино можливі,

незамінні, як небо й земля.

07.06.2021

 

ДО  ЛИСА

Зістарився, чалапаєш натужно,

мов лапами шукаєш опертя.

У цьому темпі діємо ми дружно,

я теж такий незграба, як дитя.

 

Ти мудрий пес: з півжесту,

з упівслова

ти розумієш, брате мій, мене.

Минули наші перегони-лови,

і доживання в кожного трудне.

 

Не ловчі ми, а здобич для ловитви,

солоні наші будні, як Сиваш.

Обидва виєм на хортів гонитви,

хоч мови різні, а тональність та ж.

16.08.2021

 

СПОГАД  ПРО  РЕАНІМАЦІЮ

І грива стихії зметнулась навстріч,

і я полетів ніби камінь у ніч.

 

Та пащу раптово під шум вихровий

за мить до падіння стулив чорторий.

 

Розсунула штори вібруюча мла,

я очі розплющив, торкнувся чола.

 

То вісник дав знати із сяючих сфер,

щоб я здогадався, що я не помер.

 

Він жінці похмурій промовив: підтвердь.

Кивнула і зникла ошукана смерть.

03.06.2021

 

ГРОБОКОПУ

Продаю свою смерть, доки запал

ще не вичерпав зовсім пальне.

То скажи: скільки візьмеш на лапу

за той льох, в який кинеш мене?

 

Позаяк мої справи плачевні

і гірчить вже із пасіки мед,

щоб не стали банкрутами кревні,

ти візьми відкупне наперед.

 

Щоб ту яму я зблизька побачив

і прикинув чи зійде пирій.

Щоб тобі в чорносвітті пробачив

заробіток на смерті моїй.

НЕ  КАЖИ

Не кажи – поезія фальшива,

носіїв оман сумнівний крам.

Брешуть вірші, але їх брехлива

правда – найправдивіша із правд.

 

Не кажи – анапести та ямби

для ущербних бажане сильце.

Брешуть вірші, та без їх неправди

правду Божу, як пізнать в лице?

 

І тому мордуються таланти

у шуканнях слів – довічних свіч.

Підпирають небо не атланти,

а поети – ось у чому річ.

 

І тому він буде чарувати

світ й тоді, коли нас понесуть. –

Той садок вишневий коло хати,

де хрущі над вишнями гудуть.

26.06.2021

 

 

ДО  ФОТОПОРТРЕТА  ПОЕТЕСИ  Т.М.

Їй ще три рочки, а вже кривда, схоже,

з криниць очей ледь зримо вирина.

Але ословить те вона не може,

бо замала і мудрих слів не зна.

 

Ось-ось заплаче ніби, дорікає

за кривду ту й за те, що відчува

в прийдешньому, яке її лякає,

лякає так, що зайві ще слова.

 

Вона їх знайде потім й ревно зв’яже

докупи вже за іншої пори.

І про свою беззахисність розкаже,

та зараз їй три рочки, тільки три.

26.05.2021

 

 

ЗАСТІЙ

Мовчальні дні: ні слова, ні півслова,

мов Радою скасовано права

на самостійність думань, не готова

душа до непокори й торжества.

 

Дивується упертій перешкоді

й тому, що на вустах її печать.

Тим паче, що в рослинному народі

і скромні нацменшини не мовчать.

 

Скрізь сольних партій буйне дисидентство,

а в сумі – хор Вірьовки звідусіль.

З прицілом, певна річ, на диригенство

на дах будинку видерсь дикий хміль.

23.06.2021

 

 

ОБМІНЯЙМОСЯ  СВІТЛОМ

Налаштовує мітли

злобна челядь зими.

Обміняймося світлом,

не примножуймо тьми.

 

Що було, розкришилось,

хоч триває процес.

Кілька кроків лишилось

нам до чорних небес.

 

Чорний текст білосвіту,

де підтекстом зима.

Обміняймося світлом,

доки ми не пітьма.

16.08.2021

 

“Українська літературна газета”, ч. 19 (311), 23.09.2021

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!