“Українська літературна газета”, ч. 1 (369), січень 2025
«Базилевський сміється». Рукопис під цією назвою давно став набутком мого архіву. Там би він і лишився, якби мені не спало на думку його перечитати.
Перечитав й утвердився в аксіоматичному: сміхова складова поезії – невід’ємна її власність. І в цій своїй якості може знадобитися, як оздоровлюючий чинник.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Пропоную дещицю з плодів десятиліть на цій ниві, долучивши до них кілька найсвіжіших іронізмів, сарказмів та пародій.
НЕОБАЧНИЙ ВИКЛИК
Молодий я, молодий,
Повен сили та одваги.
Гей, життя, виходь на бій,
Пожартуєм для розваги!
П.Тичина
І виходило на бій,
долу кинувши забрало.
Начувайся, задерій!
Й нум ламати, і – зламало.
Молодий-немолодий,
тяжко впав на перехресті
ворожби і ворожди
в сяйві слави і безчестя.
ПРОЕКТ ПАМ’ЯТНИКА
Під ноги Кучмі – кучмовіз,
під ноги Кравчуку – кравчучку.
Акцент: кучмізм і кравчукізм
з яйця компартії-несучки.
* * *
Я мічений, як Ю. Він майже Зевс.
Я, хоч і без корони, базилевс.
Порозумітись нам було б нескладно,
коли б не челядь,
будь вона неладна!
НАПИСНА ЗБІРЦІ І. ГУЩАКА «ГІРКОТИ ВОЛОШКОВА ЖУРБА»
Не їж сей борщ натощака,
точніше, натощак.
Немає гущі в Гущака,
недоборщив Гущак.
ІНВЕКТИВА ВКРАЙ ОБУРЕНОГО ПОЕТА
Не молоко збуваєш – воду,
отямся, бабо: ти ж – народ.
Хіба не я на честь народу
утнув зо три десятки од?
Ти підриваєш в нього віру,
а отже, воду ллєш на млин
ЦРУ й Пентагону. Мала б міру:
це ж диверсійний перегин!
Ти, бабо, совісті не маєш,
яке ж то в дідька молоко,
якщо ти в нього доливаєш
систематично Н2О?
Твоя вода виходить боком,
і читачеві теж біда.
Дивлюсь на вірші пильним оком –
де ж молоко?
Одна вода!
ВОДА-БІДА
Все починалося з води…
В.Ілля / «ЛУ» від 01.07.1999/
Все починалося з води,
пелазги баблялись в ріллі,
коли знічев’я впав туди
з дупла «Основи» текст Іллі.
І стала мертвою вода,
яка колись була жива.
Убили воду ту – біда! –
за-вер-лі-бро-ва-ні слова.
Аби уникнути біди,
не пийте ви тії води.
У ній відсутній той фермент,
який з джерел кастальських бив.
Нехай ту воду п’є поет,
що сам її словами вбив.
Коли він вихлебче до дна
безживну воду, отоді
нам явить лілію весна
на іншій, на живій воді.
То цвіт поезії…
Іди!
Втішайся й жадібно дивись…
Бо знов почнеться все з води,
як починалося колись.
НА ЗАХИСТ БУЗИНИ
Обліз до решти сатана
й сховавсь під псевдо – Бузина.
Простак гадає – Бузину
чита, насправді ж – сатану.
Бритоголовий Бузина –
то голомозий сатана.
В антиТарасовій війні
ця схожість шкодить Бузині.
Чорнуха – виплід сатани,
нема вини у Бузини.
Бо Бузина – не Бузина,
в його подобі – сатана.
* * *
Коли кричать у Ялті круки,
їх чують в Гаспрі і Місхорі.
Коли я слово мовлю, звуки
в гіперборейськім тонуть морі.
Стань, Боже, в обороні звуків
моєї мови в цьому морі.
Щоб нас почули, як і круків,
у тій же Гаспрі і Місхорі.
З ЛІТЕРАТУРНОГО ПРОЦЕСУ
Сокоріли кури на санскриті,
як, об’ївшись салом перед сном,
з хати хети бігали сердиті
в українські нужники гуртом.
Вуха прихиляючи до звуків,
темних, як готичний стародрук,
звуки ті тлумачив для онуків
чоловік – на вигляд Кармалюк.
У жаданні сенсаційних родив
він, епох розхитуючи мур,
на підставі схожості доводив
витоки й спорідненість культур.
Чаклував з натхненням деміурга,
обганяла голову рука.
Був аналіз, як ланцет хірурга,
що тканину плоті розсіка.
Співпадали імена і назви
й поповзом вилазили з імли
окрім хетів арії й пелазги,
ті, що українцями були!
Запивав пелазг товстий окраєць
буханця домашнім сирівцем.
Кружеляв сивуху, як троянець,
арій і втішався холодцем.
Запальна точилася розмова
про козацтво й посполитий люд.
Записав усю її до слова
чоловік – на вигляд Кармалюк.
Факти оприлюднив незужиті
і скріпив їх авторським пером.
Сокоріли кури на санскриті –
у науці стався перелом!
ВІД ПО ДО ВО
Де По?
В депо.
Але
там Ле!
Ні,
Ле і По
вже не в депо.
А де
він, По?
І де
той Ле?
Оба / їм зле!/
в Па-
де-
Кале.
Вганя в конфуз
за баловство
їх Сю,
француз,
британець Во.
ПРИДИБЕНЦІЯ
Після дружнього обіду
через річку Ахерон
до місцевого аїду
перевіз мене Харон.
Я спитав – о син Ереба!1
В пеклі є інформбюро?
Він сказав – тю-тю на тебе,
це ж не пекло, а метро.
Зняв би, пане, окуляри,
взяв би, пане, й інший тон.
Бо й ріка, якщо до пари,
Борисфен, не Ахерон.
Й бомжуватий перевізник
до тутешніх підземель
чорним оком стрельнув грізно
й шугонув, як чорт, в тунель.
(1 бог мороку /грецьк.)
ДІМАРОВУ-НОВЕЛЕТУ
Хто – в новелісти, хто – в поети,
строкатий жанровий букет.
На п’ятачкові ж новелети
король – Дімаров-новелет.
Сміється він, та рикошетом
влуча сльоза…
втім, не секрет:
Дімаров спершу був поетом,
це він сьогодні – новелет.
Мораль така: як є кебета
і від спокус імунітет,
спочатку вибийся в поети –
і будеш справжній новелет.
ЕПІТАФІЯ
Москвофільствував, край опорочував,
юдофільствував, теж не без пакості.
Був колись він поетом Коротичем,
опустивсь до ганебної якості.
Є ТАКИЙ СУМНІВ
Вас за яйці повісять китайці…
Бо яйця січені серпом…
І.Драч / «ЛУ», 11.01.2001/
Якщо ті яйці не фантом
і їх посічено серпом,
проблематично, щоб китайці
змогли повісити за я й ці.
КОШТОРИС КОХАННЯ
Гонорарів мені вистачає
на газету і презерватив.
Н.Поклад / «Всупереч»/
Як зрозуміти поетесу,
що витрачає гонорар
ще й на партнера-неотесу,
коли в любовний кида жар?
Так, секс солодший
від щербету,
і все ж тут явний негатив:
хай дармову б читав газету,
та мав би свій презерватив!
ЛІТЕРАТОРУ З ПОДВІЙНИМ ПРІЗВИЩЕМ
Ти споживаєш безліч мудрих страв,
ти всюдисущий, в’їдливий, як шершень.
В собі ти двох поетів поєднав,
та жодного із них не перевершив.
ОНО
Варена людська цибуля
Тут, і отам, і оно.
Воно ще лютий, звісно,
Та тільки вже оно
Примружилось на весну
І серце, і вікно.
Цей світ – як профіль успіху. І профіль
Поета над затокою. Оно.
І їжаться низькі очерети
Неначе стріли з колчанів кипчацьких.
Нам вівчий сир приносить ватаг…
Лобом б’є у світи
Прямокутна тоска папуаса.
А між тим – це і є свобода…
П.Вольвач «Бруки і стерні»
Галайкнуло у вікно:
поете, оно
татарське зерно
та російський злак.
А краще б так:
не колчан – сагайдак.
Це по-перше, по-друге –
не тоска, а туга,
сир не вівчий – овечий
і, до речі,
не між тим, а тимчасом…
Припечатало басом
і щезло воно…
Схаменувся поет. Оно.
Дивиться у вікно,
глушить вино
і прямо на кухні
лобом гатить у світи прямокутні.
* * *
Щоб старого базилевса
порішити без ножа,
кожен третій корчить Зевса,
блискавицями вража.
Слів отруйних блискавиці
прямо й з-під поли мета.
Ворог з норовом вовчиці,
проковтнуть – його мета.
Але інша думка в Зевса,
хоч і грішний базилевс,
та до нього, базилевса,
він прихильний, грізний Зевс.
ПОЗА ГРОЮ
Від футболу до футболу –
так живе за роком рік.
Безпечальні виднокола,
безтурботний чоловік.
Ах, одна печаль-турбота –
тільки б день при дні футбол.
По воротах з розвороту
прямо в нижній лівий – го-о-л!
Наших б’ють? Суддю на мило!
Ай-яй-яй, який прокол!
Головою бий, мазило!
Голова на те, щоб гол!
Вже три чисниці до віку,
вже ковтає валідол,
як заїло чоловіку:
все футбол та про футбол.
Наші били головою,
тричі їхніх обвели.
Опинився поза грою,
не завваживши коли.
Голий сам, довкола голо,
дав давно суддя свисток.
Голяком бреде з футболу
твоя старість, голубок.
Чоловіче,
що з тобою?
Страшнуватий цей футбол:
все життя був поза грою,
а влетів фатальний гол.
АВТОРУ ЗБІРКИ «БЕГ ВРЕМЕН»
Поцупив назву – каже літярига,
тобі ж, їй-право,
красти не резон.
«Бег времени» –
Ахматової книга,
не той масштаб: у тебе –
«Бег времен»!
З ПРИВОДУ СТРУСУ МОЗКУ
А ще – я почала писати вірші. Тільки струсом мозку я і можу це пояснити, бо ніщо /ні у сім’ї, ні тим паче – у школі/ не могло навернути мене до поезії.
І.Жиленко
«Сучасність», №9, 1997»
Сказав на те домашній пес:
– Тепер я точно знаю,
чому багато поетес
у нашім славнім краю.
Вони в дитинстві, як і ви,
зазнали мозкотрусу.
Фатальні травми голови
їх розбудили музу.
Благословенна мить падінь
із гойдалки чи вишні!
Звідтам – поезії глибінь,
її здобутки пишні.
Тому й багато поетес
й такі ці поетеси,
що не страшний для них Дантес,
якби й були дантеси…
Тут ледь зам’явся пес Жюльєн,
немов відчув провину…
– У колі сяючих імен
Ви, діамант, Ірино.
Зізнайтеся мені однак:
чи давня та випроба
не має ще й лихих ознак?
Жюльєн присів, лизнув маслак,
і лапою виразно так
почухав біля лоба.
З ІСТОРІЇ ПЛЕБЕЙСТВА
Владар-плебей співцю-плебею
вручив медаль до ювілею.
І той плебей, і цей плебей,
гримить плебейський ювілей.
КИЇВ СЕКСУАЛЬНИЙ
Стоять каштанів свічі,
Як члени чоловічі.
Н.Гнатюк «Біла книга кохання»
Думала – давно вже відтремтіло,
а воно недовго й до біди.
Рветься вгору –
страм та й годі – тіло,
добре, що зависоко туди!
* * *
Прикрощі в сяючих муз,
імідж псують одноденки.
Тяжко зітхають: був Стус,
нині ж блазнюють стусенки.
ЙМОВІРНІСТЬ ВІДСІЧІ
І груди ті, які вони на дотик –
у дівчини в тролейбуснім вікні?
Дим. Недопалок. Чарка. Стегно,
що виходить з в’язниці спідниці.
А вітер підійма тобі спідницю
і знизу задивляється братва.
І хочеться блондинку взять за ногу…
П.Вольвач «Бруки і стерні»
Пригубиш чарку й відчуваєш змогу
прийти на поміч ближньому, повір.
І хочеться блондинку взять за ногу,
аби було спідручніше братві.
Торкнутися грудей, хлібів сідниці,
стегно рішуче визволить з в’язниці…
та… ризик є – отримати по пиці.
* * *
Бідолашна та країна,
де незборна клептоманія.
Ще не вмерла Україна,
а вже майже Арахамія.
М.ВОРОБЙОВУ, АВТОРУ КНИГИ
«СЛУГА ПІВОНІЇ»
Коли мій край в агонії,
я – не слуга півонії.
ПИСЬМЕННИКУ НА ПРІЗВИЩЕ ГУРГУЛА
Ой же грому!
Ой же гулу!
Хто се, хто се гурка так?
Се по бруку пан Гургула
котить свій літпорожняк!
В. ІЛЛІ НА ЗАВЕРШЕННЯ ДИСКУСІЇ
І не було ані землі, ані води,
а стояв тільки один тин…
Оці слова з амвона піп прорік
і, перст піднявши, в захваті помовчав.
Відважився наївний чоловік:
– На чому ж він стояв, скажіть, панотче?
…Ви ганите, поете, ренесанс,
Елладу й Рим картаєте понуро.
То, як попа, і я питаю Вас:
на чому ж він стоїть – наш тин культури?
О. СТУСЕНКО, «ВИБРАНІ СПОТВОРИ»
«УЛГ», січень 2024
Ти видав «Вибрані спотвори»
й постав у вигляді потвори.
Іще не пізно, сХАМенись,
у Божім вигляді з’явись.