Віталій Крикуненко (Москва, Росія). «Літературна Атлантида». До антології української поезії Росії

516

В Україні вже знають українських письменників з далекої Австралії, Америки і Канади, Бразилії та Аргентини, з країн Європи і навіть Близького Сходу чи Туреччини.

Їхні книги сьогодні можна знайти в бібліотеках, час од часу з’являються вони й у видавництвах незалежної України, друкуються в літературних часописах та альманахах. Творча ж спадщина тих, хто був і залишається причетним до творення українського письменства, волею долі опинившись, живучи в Росії (а таких завжди було і є немало, – згадаймо поміж них і Тараса Шевченка), за невеликими винятками, здається, й досі залишається terra inсognita для читачів у материковій Україні. Ще з 1980-х рр. минулого століття я, працюючи в Спілці письменників СРСР, отримав щемку й болючу радість, знайомлячись у щойно напіввідкритих спецсховах колишньої «Лєнінки» (нині Російська державна бібліотека) та московських архівів з творами тих, хто в середині 1920-х – на початку 1930-х рр. активно долучався до творення української літератури в Москві, Краснодарі, в Сибіру, в Поволжі, де на той час виникали й письменницькі об`єднання, україномовні газети та журнали, і навіть діяло книжкове видавництво «СіМ» («Село і місто»). Як і література «розстріляного Відродження» в Україні, творчість більшості віднайдених мною українських авторів з Росії трагічно урвалася сталінськими репресіями. Про те оповів у циклі статей «Міст до Атлантиди», опублікованих тридцять років тому в журналах «Книгар», «Дніпро», в газеті «Літературна Україна», й, пригадується, публікації ті викликали тоді відчутний читацький інтерес, одначе видавці аж ніяк не відгукнулись на пропозицію підготувати збірку віднайдених творів. Не вдалося  зацікавити таким проектом і видавців у тогочасній Росії… Втім, робота триває. З надією, що антології поезії, народженої в українському серці на теренах Росії, — бути. Знайомлю з деякими  текстами поетів із Кубані.

 

Никифір ЩЕРБИНА

КУБАНЩИНА

Не клич мене і не мани,

мій колосковий любий краю!

(А сонце, мов тюльпан, димить

і залива лани струмками).

Любов моя в квіту — в тобі,

в твоєму гомоні і праці!

Тому то в ночі голубі

й хатки твої убогі сняться.

Ой, тихий краю мій, прости,

прости свого гульвісу-сина!.

Та разом з вітром я туди

колись, як вітер, привітрію!

Пішов я, юний, молодіть,

де наше серце в зорях квітне:

де Харків хором димарів

протнув замріяність блакитну!

Тут стук і гуд, кипіння й шум —

незборне серце України.

В цьому потоці й я біжу,

твій син — розвітряний, поривний!

 

***

Як ніжно в осінньому листі!

Чи льон чи проміння? —

Золотими бризками сипле сад.

Кожен листок — золота долоня,

вітер-хлоп`ятко,

а листя —

колиска, —

кого колисать?

Кучерявим зайчиком вітер.

Шум.

(надруковано в книзі Н. Щербини «Ранок».

Поезії. ДВУ. Харків, 1928)

 

Олекса КИРІЙ

ПОРТРЕТ МОЄЇ МАТЕРІ

Багато фарб не треба

змалювати мою матір

голубку,

Три лиш фарби:

чорну,

сіру

та зеленої трошки

на хустку.

Чорна спідниця,

сіра юпка,

зелений платок.

Боса, в руках, як із воску,

Ціпок.

Бренить жаль, як музика ,

в річах,

і сльоза, як перлина, в очах.

Бере ціпок

і тихенько іде

на ставок…

Як побачу над ставом вербу

стареньку,

сіру,

зсохлу,

трошки зелененьку,

мов побачу рідну неньку…

Багато фарб не треба

змалювати мою матір

голубку.

Три лиш фарби:

чорну,

сіру

та зеленої трохи

на хустку.

 

(надруковано: Олекса Кирій. Збірка поезій.

Краснодар — 1926 )

 

Іван ЛУЦЕНКО

СОНЕТ

Ущухли буйні грози в далині.

Не тьмарять світу більше грати,

Майбутнього проміння в хати

Широким джерелом ллють наші дні.

Та зхоч і згас огонь тії борні,

Що розливалася в степах завзято, —

Я буду те минуле споминати

І в гаморі буденнім і в-ві сні.

Гей, далеч синяя!… Кубань, моя країно!

Тобі до ніг кладу я спів

Про радість і про біль твоїх шляхів,

Про дні ясні й про злу годину…

Тобі піснями віддаю чолом! —

Прийми ж до лона їх, сповий теплом…

1926, Анапа.

(надруковано в журналі «На подъёме» (№1-2, 1928) в розділі «Сторінки українського художнього слова»)

 

Василь ОЧЕРЕТ

ШЛЯХИ

Куди шляхи твої, Кубань, біжать,

Куди з імли віків сідіють,

Куди ти арміями хат

під сонцем — ярий циферблят! —

іти волієш?

Куди шляхи твої біжать.

Не в царство чорне, де вельможні

На німця поведуть

і поведуть на брата…

Хіба не йшли, стискаючи залізні ножні,

Щоб дріт колючий різати і рвати

і падать під огнем,

і падать під огнем

і проклинать.

Ні-ні… лиш не туди.

Куди ж шляхи твої біжать?

(надруковано в збірці «Великим колективом». За редакцією М. Лола. Українська секція Кубанської асоціації пролетарських письменників. Краснодар, 1930 р. Автор Василь Очерет на той час — студент Кубанського педінституту. Згодом він стане відомий світові як письменник Василь Барка).

 

“Українська літературна газета”, ч. 19 (311), 23.09.2021

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

 

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!