Віталій Білозір. Де падав цвіт — займався світ…

532

****

Де падав цвіт — займався світ. Тобі жилося!

Ішла  весна, немов гроза, вся стоголоса.

Як білий кінь із поколінь, де пахли роси,

Снує весна. Липка сосна. В корінні — оси

 

На стремено так стрімголов поклався вітер!

І хто кого. І хто за ким. Все ж сльози витер.

Летить бджола. Скапа смола із чорних літер.

Тебе нема. Мене нема. Весна в повітрі…

 

****

Тікаючи навпомацки в безвір’я

У постмодерн примерхлих сновидінь,

Зустрів Марусю. Та збирала пір’я

Й шукала в небі Грицикову тінь.

 

Вона пішла, тримаючись землиці.

Ряба, як сонце. Скута, як межа.

Летить лелека — кольору зіниці —

Маруся дума’ — Грицева душа

 

 

***

Благостраждання тайни і мовчань…

Я маю істину ховати вічно.

Як вмерла річенька Почайна, —

Я грівсь на свічці…

 

Яке ж то блага бути в тіні,

Себе самого одсахавшись?

Боїшся простору первинно, —

Змовчавши…

 

Себе розглянеш у свічаді,

І всоте думаєш : аби,

Вже б розтеклася знов Почайна

По ложці чайній на горби, —

 

То б, може,  вийшов я у простір,

Без всяких тайн…

 

 

 

*.  *.  *.

 

Напивсь туманости фламінґо —

Екзотик розкошей чужих,

На білі пальці піаніно

Він чорні кігті начепив

 

Заграй, фламінґо, нам Шопена

На мулі смерти і нещасть.

Мелодій пазуха щоденна

Безсмертно дивиться на час.

 

На гілці цвіту і любови,

Фламінґо п’яно крізь туман

Торкнувся клавішею Бога,

І щез — десь там…

 

 

 

 

***

В.  К.

 

А синій птах керує білим світом.

Тонкі його буватимуть слова.

Збуває сонце

кіптяву на кігтях,

Стоїть в колінах кропива…

 

Жива.

Слова.

Молитва.

Кітва.

Діти

 

Впряжуся сам.

Самісінька ріка.

 

Потягнеться рука, — як  іній квітів,

Іде в роки під рясою в шпака.

 

Синіє слово, —

Птах ледь голубіє.

І голуби на пальцях в скрипаля,

Тужіють млосно.

Хиляться.

Грубіють.

Їм коло біле —

В облисках земля.

 

Як темний гість

Із древнього Тибету,

Спить синій птах

між ребрами в поета,

І світ не крутить кігтями навколо,

Він хоче слова і спокою…

 

***

Я босо ступаю на скло.

Перша кров солодка й міцна.

Між тобою і мною було —

Літо. Літо. Й весна.

 

Я босо одягнений в душу,

Ти босо… І все. І все…

Я плаваю мілко — бо суша

Душу до тебе несе.

 

Першокрòвно. Позачергово.

Скло колюче із-під пляшок.

І вино розлито сливове.

І кров проступа’ крізь пісок.

 

Ти босо ідеш.  Я босий,

І стану таки на скло.

За мене хапається осінь,

Якої у нас не було.

 

****

 

Не запитавши, —  я не відповім,

І не змовчУ уперше, як востаннє,

Допоки тяжко із-під Божих брів

Не гляне в очі пізнання незнання,

Про те, що сам собою захворів.

 

Таких розбіжностей не перечуєш,

Не віднайдеш в стежках попід стерню.

Я — ще людина, а душа у стилі ню,

Запрагнула відкритися єдиним —

Й пішла за сонцем бачити пустелі,

Пішла дощем тонути у морях,

І стала медом випитим з морелі,

Аби бджола носила в рукавах

Її малу й дрібну під Божу стелю.

 

Я — ще людини — і, можливо, завтра

Моя усмішка буде на виду,

А поки сонце падає за ґрати

І твердо каже істину одну :

 

Ти вік людина. Мусиш сам пізнати

Себе самого всупереч собі,

Лиш душу на розмінюю у юрбі

 

*.   *.    *.

 

Розсипані яблука

плачуть тяжкими дощами.

Вмивається глиною осінь

і стогне страхами.

 

Із присмерку вийшов

мертвий, як джміль, невідомий.

Він тишу розбив,

між копитами райських коней.

Іскри з очей —

в розріз дверей:

за ними печінку доїдав Прометей.

Чи свою, чи орла, чи осені?

Невідомий виносив зрошені

Сльози відром

 

.

 

 

***

Мабуть, було у долі віще право

Чи, може, доля віщою була —

Відмовилась од золота в оправі

Й пішла на чорні пошуки чола.

 

Стелилися дороги і поети,

Хапали за рукава — ну, візьми!

Нам світ розбитий в друзки силуетів,

А ми у світі — голочки зими.

 

А ми у світі — п’яні в липні вишні,

Як липень п’яний віршами у ніч.

Ми розійшлися. Ми за сонцем грішні

І небу ми, як зграя чорних снів.

 

До жовтого мовчання при дорозі,

До віщого шептання із трави,

В несказаному слові, як в облозі,

Сміялась доля мовчки в рукави.

 

***

 

Тобі — антихристці у білім —

У волохату чорну ніч

Спалили очі, і на тілі

Хреста набили, а мені

Хреста набили в центрі лоба,

За те, що губи у крові,

І біла Місяця озлоба

Спалила тінь на рукаві.

Тобі, засніженій і голій,

Уперше йти межи своїх.

Тремтять слова в моєму горлі,

Коли тебе цілує сніг…

 

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!