Вісім секстин для Олекси

 

Пам’яті Олексія Неживого

Василь СТАРУН

 

По кому дзвін мовчить і дише

дзвінким ударом – і глухим

над протягом голів і схим

як Нестор в піднебессі пише

І краплі долі не залише

Птахам вирійним – «тим… і сим»:

 

Мовчить країна – сплять потоки

двох непохитних берегів

за кожен день здоровий гнів

перегорів… злетіли соки

коли подаленіють кроки

і пропаде бажання снів

 

…і Брат – і друг – і більше Світу

тих нерозгаданих світів

І ночі й дні тобі світив

Далекий вогник з лона вітру

на диригента скине мітру…

Час стрімко танув – і не мстив

 

Мости упоперек тривоги

Цехи звичайних дзвонарів:

Як перейти вершину – й рів

Які швидкі ти маєш ноги…

Стежки на місяшні дороги…

«Зорю і Тут – і Там зустрів»,

 

Життя – як вибух самописки

Ніким не звідана земля –

А голос стримано гуля

за гратами земної риски –

Та ж не підводиться Вона

«Надія… Віра… знак описки:

З одної Книги – в космодиски

Злітають від вершин до дна

Речей людських неперетлілих –

Дзвін стане порухом Твоїм»:

 

 

І перевершать відстань стріли

Близький подаленіє грім:

А Річ втаватиме медами:

Не полишай гонобних піль…

Дивись – і вирине звідкіль

Письмо несхитними ладами

Душа невидними ходами

Всевидним оком бачить ціль:

 

Минулось… А – на круг поверне

Строкато переможний мир…

«Тютюнників зринає вир»:

«І проростуть – Олексо – зерна»:

 

Хай пташка з глиняного нерва

Тебе вгада посеред зір

 

18.06.2019 р.

Залишити коментар