Вісім секстин для Олекси

 

Пам’яті Олексія Неживого

Василь СТАРУН
 
По кому дзвін мовчить і дише
дзвінким ударом – і глухим
над протягом голів і схим
як Нестор в піднебессі пише
І краплі долі не залише
Птахам вирійним – «тим… і сим»:
 
Мовчить країна – сплять потоки
двох непохитних берегів
за кожен день здоровий гнів
перегорів… злетіли соки
коли подаленіють кроки
і пропаде бажання снів
 
…і Брат – і друг – і більше Світу
тих нерозгаданих світів
І ночі й дні тобі світив
Далекий вогник з лона вітру
на диригента скине мітру…
Час стрімко танув – і не мстив
 
Мости упоперек тривоги
Цехи звичайних дзвонарів:
Як перейти вершину – й рів
Які швидкі ти маєш ноги…
Стежки на місяшні дороги…
«Зорю і Тут – і Там зустрів»,
 
Життя – як вибух самописки
Ніким не звідана земля –
А голос стримано гуля
за гратами земної риски –
Та ж не підводиться Вона
«Надія… Віра… знак описки:
З одної Книги – в космодиски
Злітають від вершин до дна
Речей людських неперетлілих –
Дзвін стане порухом Твоїм»:
 
 
І перевершать відстань стріли
Близький подаленіє грім:
А Річ втаватиме медами:
Не полишай гонобних піль…
Дивись – і вирине звідкіль
Письмо несхитними ладами
Душа невидними ходами
Всевидним оком бачить ціль:
 
Минулось… А – на круг поверне
Строкато переможний мир…
«Тютюнників зринає вир»:
«І проростуть – Олексо – зерна»:
 
Хай пташка з глиняного нерва
Тебе вгада посеред зір
 
18.06.2019 р.

Прокоментуєте?