Віри, хоч крапельку віри…

111

ЛИСТ ДО УКРАЇНЦЯ, ЯКИЙ

ЖИТИМЕ У ТРЕТЬОМУ

ТИСЯЧОЛІТТІ

 

Не знаю, брате, ти живеш, чи ні,

Чи ще Дніпро у море котить хвилі?

Якесь маля по зоряній стерні…

І ні хреста, ні степу, ні могили.

 

Невже це ти? Не клон, не жабеня,

А голомозе дитятко завзяте.

І коле ноги зоряна стерня,

І цілий світ готовий розіп’яти.

 

Я тут сьогодні, каламутний світ,

І вир шалений підмиває берег.

Пробач мені, крізь товщу тисяч літ

Співали ми – вона іще не вмерла.

 

І під Богданом кінь забронзовів,

Не може рушить, булава завмерла.

І тільки чути гречкосіїв спів:

– Нехай живе! Вона іще не вмерла.

 

А я помер, під голову словник

Поклав, щоб спать до другого пришестя.

Я був незлий незламний чоловік:

Нехай живе! Вона сильніша смерті!

 

Я був незлий – і зло перемогло,

Перешерстило мрії і пориви.

І серед ночі серце запекло,

І диких коней забуяли гриви.

 

На них шалені вершники летять,

Чуби у них розвихрені на вітрі…

– Та як же можна, брате, помирать,

Бо ти ж під омофором одігітрій!

 

Та як же можна, брате, відступить,

Коли вже кручі паща за тобою…

– Ти подивись – та це ж музика спить,

І мову він поклав під головою!

 

А будь ти проклят, перевертня чин,

Це знову зрада стала на порозі.

Ти ж не москаль, не лях і не турчин…

А я дивлюсь і бачу. Голомозе

 

По зоряній стерні бреде маля –

Невже це ти, що будеш після мене?

Невже тебе я бачу звіддаля…

Мовчить – воно святе і нерожденне.

 

А на майдані струже сніговій,

Козак стоїть перед катами голий.

Не в Україні, а по ній самій –

Як чорна галич вкрила біле поле.

 

І світ такий – посходились усі,

Та й гріють собі руки на пожарі.

І на лице Вкраїні пада сніг,

Й вона стоїть, неначе та примара.

 

От добре, що не бачити тобі,

Як ми звелися із колін завзято.

Нас сніговій носив у боротьбі,

Вогонь палав – таке було в нас свято.

 

От добре, що не бачити тобі,

Як нам у спину зрада ніж встромила.

Як в небі голубому голуби

Від яструбів нам сонце заслонили.

 

Хіба я знаю, ти живеш, чи ні,

Бо що мій лист – листок у сніговії.

Чи стрінемось на зоряній стерні,

Як Україна буде при надії?

 

Одне я знаю – не мара, не клон,

Не майя, що намарена віками

Оте маля. Я вірю – це не сон –

Воно пішло собі за чумаками.

 

Бо Шлях Чумацький, всім по ньому йти,

Хоч і не всіх іздалеку побачиш…

За тим малям я вгадую світи,

Прислухайся!.. За ним Вкраїна плаче.   

 

ЧОРНИЙ ВІТЕР

Ну що ж – і я тут наковтався диму,

Гіркий той дим, що нині над Вітчизною.

І Аваддон всміхається незримо –

Йому сьогодні щедра буде тризна.

 

Бо він проліз, той гоголівський чорт,

Панікадилом підпалив пожежу.

В шоломі чорнім перехнябив рот,

І зупинив годинники на вежах.

Тут хлопець з дядьком і вогонь тривожний,

І дівчина, що запнута знаменом.

Якийсь очкарик світло неспроможний,

І громовержно-закличальна сцена.

 

І на усім Архангел Михаїл

Свій меч вогненний високо підносить.

Добро і зло, сплетіння вічних сил,

І велелюдних юрб многоголосся.

 

На цім Хрещатику йде перехресно час,

І не чортам його перехрестити.

Впізнає Бог в диму осліплих нас –

Це вітер з України – чорний вітер!

 

Київ    19.02.2014р.

ВІРА

Віри, хоч крапельку віри

В чорній дірі перемін.

І не сопілку, не ліру –

Всіх піднімаючий дзвін!

 

Ти, не взискуючий слави,

Не фарисей, не левіт.

Новонаверненим Савлом

Йдеш у загрожений світ.

 

Йдеш баговинням зневіри

Мертвих забутих країн.

Долі твоєї офіра

Світ піднімає з колін.

 

Віри, хоч крапельку віри

В іскру святого буття.

І не сопілка, не ліра –

Все, до останку, життя!

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!