ЛИСТ ДО УКРАЇНЦЯ, ЯКИЙ
ЖИТИМЕ У ТРЕТЬОМУ
ТИСЯЧОЛІТТІ
Не знаю, брате, ти живеш, чи ні,
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Чи ще Дніпро у море котить хвилі?
Якесь маля по зоряній стерні…
І ні хреста, ні степу, ні могили.
Невже це ти? Не клон, не жабеня,
А голомозе дитятко завзяте.
І коле ноги зоряна стерня,
І цілий світ готовий розіп’яти.
Я тут сьогодні, каламутний світ,
І вир шалений підмиває берег.
Пробач мені, крізь товщу тисяч літ
Співали ми – вона іще не вмерла.
І під Богданом кінь забронзовів,
Не може рушить, булава завмерла.
І тільки чути гречкосіїв спів:
– Нехай живе! Вона іще не вмерла.
А я помер, під голову словник
Поклав, щоб спать до другого пришестя.
Я був незлий незламний чоловік:
Нехай живе! Вона сильніша смерті!
Я був незлий – і зло перемогло,
Перешерстило мрії і пориви.
І серед ночі серце запекло,
І диких коней забуяли гриви.
На них шалені вершники летять,
Чуби у них розвихрені на вітрі…
– Та як же можна, брате, помирать,
Бо ти ж під омофором одігітрій!
Та як же можна, брате, відступить,
Коли вже кручі паща за тобою…
– Ти подивись – та це ж музика спить,
І мову він поклав під головою!
А будь ти проклят, перевертня чин,
Це знову зрада стала на порозі.
Ти ж не москаль, не лях і не турчин…
А я дивлюсь і бачу. Голомозе
По зоряній стерні бреде маля –
Невже це ти, що будеш після мене?
Невже тебе я бачу звіддаля…
Мовчить – воно святе і нерожденне.
А на майдані струже сніговій,
Козак стоїть перед катами голий.
Не в Україні, а по ній самій –
Як чорна галич вкрила біле поле.
І світ такий – посходились усі,
Та й гріють собі руки на пожарі.
І на лице Вкраїні пада сніг,
Й вона стоїть, неначе та примара.
От добре, що не бачити тобі,
Як ми звелися із колін завзято.
Нас сніговій носив у боротьбі,
Вогонь палав – таке було в нас свято.
От добре, що не бачити тобі,
Як нам у спину зрада ніж встромила.
Як в небі голубому голуби
Від яструбів нам сонце заслонили.
Хіба я знаю, ти живеш, чи ні,
Бо що мій лист – листок у сніговії.
Чи стрінемось на зоряній стерні,
Як Україна буде при надії?
Одне я знаю – не мара, не клон,
Не майя, що намарена віками
Оте маля. Я вірю – це не сон –
Воно пішло собі за чумаками.
Бо Шлях Чумацький, всім по ньому йти,
Хоч і не всіх іздалеку побачиш…
За тим малям я вгадую світи,
Прислухайся!.. За ним Вкраїна плаче.
ЧОРНИЙ ВІТЕР
Ну що ж – і я тут наковтався диму,
Гіркий той дим, що нині над Вітчизною.
І Аваддон всміхається незримо –
Йому сьогодні щедра буде тризна.
Бо він проліз, той гоголівський чорт,
Панікадилом підпалив пожежу.
В шоломі чорнім перехнябив рот,
І зупинив годинники на вежах.
Тут хлопець з дядьком і вогонь тривожний,
І дівчина, що запнута знаменом.
Якийсь очкарик світло неспроможний,
І громовержно-закличальна сцена.
І на усім Архангел Михаїл
Свій меч вогненний високо підносить.
Добро і зло, сплетіння вічних сил,
І велелюдних юрб многоголосся.
На цім Хрещатику йде перехресно час,
І не чортам його перехрестити.
Впізнає Бог в диму осліплих нас –
Це вітер з України – чорний вітер!
Київ 19.02.2014р.
ВІРА
Віри, хоч крапельку віри
В чорній дірі перемін.
І не сопілку, не ліру –
Всіх піднімаючий дзвін!
Ти, не взискуючий слави,
Не фарисей, не левіт.
Новонаверненим Савлом
Йдеш у загрожений світ.
Йдеш баговинням зневіри
Мертвих забутих країн.
Долі твоєї офіра
Світ піднімає з колін.
Віри, хоч крапельку віри
В іскру святого буття.
І не сопілка, не ліра –
Все, до останку, життя!