Вірші різних років

260

ГЕТЕБОРГ 1982 року
Тільце вбитого птаха – під знаком зорі Тельця,
пасмо волосся, зачеплене вітром, приторкається до лиця,
ми не тут і не там, а десь у центрі, між, посеред,
де мешкав колись відомий усім поет,
де чайка не кричить, а просто собі літа,
де закінчуються дороговкази, століття, віки, літа,
де голос стає відображенням давнини
на старих фотокартках, де зображені ми:
на задньому плані, бачиш, квіти старих шпалер,
біля високого вікна – задумливий офіцер,
жінка у сукні з лисячим коміром кольору тютюну,
дві високі рами зливаються ув одну,
видаючи чотирикутник шахової дошки: скінчилось життя, як гра,
в обличчя вбивці вона подивитися не змогла,
це було в Гетеборгу, закінчувався парад,
це все, що пам’ять зафіксувала, витягнула із надр
підсвідомості; ще кров, яку стирав із сидіння авто таксист,
шпиталь, привітання шведською – tack f?r sist;
тепер залишилося дивитися чайці німій услід
крізь стільки подій, крізь стільки забутих літ,
твій голос порушує загоєну німоту
категорії неживих речей, кімнату, уже пусту,
високі вікна, що ввібрали кришталь небес
теплої осені, що лишила усіх нас без
твоєї присутності, без звучання англійських слів:
осадок часу у склянці життя осів,
тому – як підсумок, результат, сутність земних речей –
тільки сум, тільки сум із кольорової картки знайомих колись очей.

ENDE AUGUST, 2006
Ми ніколи не отримували від тебе листів,
ти мовчав навіть тоді, коли хворіла Тесса,
хоча я знаю, що ти завжди листуєшся зі своїми
коханками і те, що їх безліч.
Ти втратив розуміння слова – ”спорідненість”,
і родина для тебе чужа, як дереву прищеплена гілка,
сині очі твої стали вибляклими від часу…
Пам’ятаєш, у дитинстві, ми потрапили під дощ
(це був липень) –
і сховалися в закинутих стайнях царського іподрому?..
Ми промокли тоді – та були щасливі-щасливі.
А ще те, як ти оберігав від сільських дітлахів теплі гнізда,
як годував із рота галасливих сиріт-ластів’яток…
Це було так давно: ще до того, як нас роз’єднали
і як на кордоні розорали контрольні смуги.
Цікаво, чи прийняв уже запропоноване громадянство?
В останнім листі до Рози ти сказав, що жалкуєш за нею,
(як ти пам’ятаєш, – вона живе поряд, з нами),
заробляє тим, що миє посуд у їдальні тітоньки Нори
і допомагає листоноші розносити вранішню пошту.
Знаєш, час її не торкнувся. З роками
вона тільки більше стала боятись єврейських погромів,
вона взагалі не така, як усі: нову владу
не сприйняла, як багато хто з нас, – зло й вороже,
тільки з жахом згадує напис – хтось наспіх вивів червоним:
JUDEN – RAUS!!! (невдовзі його на стіні забілили).
Ми живемо так, як і раніше, та тільки загинув Емброуз
(наше цуценя-пудельочок) – розрізало навпіл трамваєм,
сьогодні, наприклад, ходили на службу до храму,
іноді я малюю портрети, збираю гербарій,
їжджу на дачу в Хіітолу, читаю норвежця Брюхейма…
Життя – як пісок, що тече крізь розтиснуті пальці,
і я вже не зроблю того, що хотілось зробити.
Кажуть, краще синиця в жмені, ніж журавель у небі,
вже сюрчання цикад розриває вушну перетинку,
вибач, але я завжди чекаю на лист або звістку від тебе…

2006 р.

Бджолою продзижчить куля, золотою бджолою
Промайне у безхмарному небі літак військовий,
Синя лагуна здаватиметься чужою
Зору, що вбирає пейзаж ранковий.
У довгім погляді – губитиметься остання
Троянда з вечірньої сукні, вогнем налита, –
Як символ несправдженого бажання
Або як спогад про довге південне літо.
Після битви під Дюнкерком – мозок шука спасіння
Од вимушеного свідоцтва жаских реалій,
Вітер південний розносить кульбаб насіння
Од сонної бухти все далі і далі й далі…
Пахне зрізаними трояндами, літом, портом,
Слух і зір не сприймають буденні розмови й речі,
А твій напис – нашвидкуруч – стерся на довоєннім фото,
Де буксир пихкотить проти стрімкої течії.

2006 р.

• tack f?r sist (швед.) – привіт.

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!