Вірші Максима Танка у перекладах з білоруської Дмитра Чередниченка

105

***

 

Майже ніколи в юності

Ми не були з тобою

Тільки удвох

На цілому світі.

І тому часто заздрили

Адаму і Єві.

 

А тепер,

Коли прийшла самотність,

Не знаємо,

Як від неї порятуватися.

 

Давай іще раз нагадаємо

Вечірньому сонцю,

Щоб не забуло воно

Хоч завтра

Навідати нас.

 

 

***

Хмари летять –

На схід і захід  –

І знов повертаються.

 

Птахи летять –

У весну і літо –

І знов  повертаються.

 

Пісні  летять –

Від серця до серця –

І знов повертаються.

 

Ось тільки не знаю,

Куди летять

Дні і роки мої

І не вертаються.

 

ЦВЯХ

То був

Ще не іржавий,

Не зігутий

І не вживаний цвях.

Ним можна було прибити

Відірвану вибухом снаряда

Дошку до дверей,

Увігнати його в стелю,

Щоб почепити колиску,

Або – у стіну,

Щоб господар

На ньому міг повісити

Свій автомат

Із партизанською папахою…

 

А той цвях

Забили в труну,

І він думає,

Що це за  ним так

Безутішно голосять.

 

***

Коли буваю я

Серед звірів і птахів,

Трав лугових і дерев,

Стараюся

Таким бути, як вони,

А не тією людиною,

Яка непростимо

Їх колись зрадила,

Забула їхню мову,

Звичаї, обряди.

 

***

Важче за все говорити

Не  з  деревами і пташками,

Не з водою і вогнем,

Не з вітром і хмарами,

А з людиною.

Бо навіть коли вона

Говорить те саме,

Що і ти,

Це може бути зовсім

Щось інше.

 

***

Легше у небі

Зловити рукою пташку,

Слона провести

Крізь вушко голки,

Повернути розлив ріки

В її звичайне лоно –

Ніж випростать спину,

Зігнуту в поклонах.

 

***

Ледве пізнав

Колишнього знайомого ангела,

Який дорвавшись до влади

Найперше

Відростив роги,

На ногах – копита,

А на руках –

Учеписті ракові клешні.

Попрощалися.

А я і досі відчуваю

Їхній колючий доторк.

 

***

Тепер тут нову

Дорогу провели,

Без усяких перехресть,

Плутаних об’їздів,

Жахливих вибоїн,

Хитких кладок

На мохастій греблі,

Де багато завжди було

Пригод, несподіванок.

Одного не знаю, чому

І сьогодні я люблю

Вертатися додому

Давньою дорогою.

 

НЕВЖЕ?

Увесь час

Тільки і чую:

– Ти зобов”язаний!

– Ти у боргу!

– Ти мусиш!

 

– Ти зобов”язаний…

І ніхто не бачить,

Що від цього хомута

Всі намуляні

Боки.

 

– Ти в боргу.

І ніхто не знає,

Що задихаюся

Я в зашморгу кредиторів,

У яких

Ніколи не позичав

Ні тепла,

Ні співчуття,

Ні крихти надії.

 

– Ти мусиш…

Невже,

Зціпивши зуби від болю,

Іще мушу я

І всміхатися?

 

ТУТ БІЛОРУСЬ БУЛА

 

Після безконечних

Несправедливих

І справедливих війн,

Після пекельних

Куропатів,

Хатиней,

Тростянців,

Апокаліптичної

Чорнобильської гекатомби, –

Часом я боюся в руки брати

Географічний атлас,

Щоб не побачити

На зеленій поверхні

Замість святих імен

Рік,

Нив,

Лісів

І сіл

Моєї батьківщини,

Короткий напис:

“Колись

Була тут Білорусь”.

 

НЕ ЗАБУВАЙТЕ

Не забувайте

На прощання

Сказати:

– До зустрічі!

– До побачення!

– До завтра!

 

Бо, може,

Більш ніколи не побачимо

Ні позавчорашніх хмар,

Ні вчорашніх дерев,

Ні сьогоднішніх пташок,

Що відлетіли у вирій.

 

***

І хоч сіверко і виє

у штахетах,

Та міліють в полі

Вже замети.

 

***

Щоб знайти

В незнайомому місті

Якийсь притулок,

Можна завжди довідатися

Від бездомних собак,

Котів і горобців,

Що краще за бюро довідок

Знають усі підворітні,

Смітники,

Горища і підвали,

Де ніхто у вас

Ніяких документів

Не спитає,

У чому і я не раз

Переконався.

 

***

Здоється, як і в усіх,

Були і в мене

Після зими – весна,

Після дощу – погода,

Після ночі – світання.

 

Я й не помітив,

Що усе змінилося:

Після зими –  знов зима,

Після дощу – знову дощ,

Після ночі – смеркання.

 

***

Я шукав тебе, правдо,

У списках живих

І не знайшов.

 

Я шукав тебе

В поминальниках,

Але і там не так легко

Тебе віднайти.

 

Одна надія,

Що ти – іще

Серед ненароджених.

 

***

Я часто

Зі страхом думаю,

Що ми з тобою

Могли не зустрітися,

А зустрівшись,

Не пізнати одне одного,

А не пізнавши –

Розминутися,

А розминувшись – досі

Блукати самотніми

У світі.

 

***

Уважно пильнуємо,

Щоб малий,

Починаючи ходити,

Не  спіткнувся.

Хоч це в його віці,

Не озброєному ні наукою,

Ні владою,

Ще нічим

Не загрожує світові.

 

***

 

Колись

Легкодумно заглибившись

У  лабіринті  своїх

Пошуків Правди,

Забувся узяти

Нитку Аріадни.

 

Тепер і не знаю,

Чи вдасться,

Коли навіть знайду

Оту Правду,

Мені винести її

На світ.

 

СОВА

 

– Кого в північному лісі

Ти, Сово, шукаєш,

Перелітаючи із куща на кущ?

– Нахабу,

Що сміє перекривляти

Пугукання моє.

Прислухайся!

Що? Чуєш?

 

– Так це ж луна,

Мудра Сово!

 

– Яка там луна!

Я їй цього

Все’дно не пробачу.

 

***

Я люблю ранній час,

Коли з шумом і співом,

Після зимового сну

Прокидаються дерева.

 

І братів, і сестер своїх

Окликають,

Та про сни, що їм

Снилися, розповідають.

І хоч я з малих літ

Осягаю їхню мову,

Шуми і перешуми,

Чарування, замови.

 

Тільки всіх їх пізнать  –

Може, з часом пізнаю,

Коли стану і сам

Деревом рідного краю.

 

***

Кажуть: зло

Породжує зло,

А найчастіше

Його породжує

Надія

На відпущення

Гріхів.

 

***

– Чому, – питає мати,–

Ти не принесла, Катю,

Свіжих квітів з поля?

 

– Як же принесу я,

Коли їх пильнують

Метелики навколо

І джмелі та бджоли.

 

             З білоруської переклав Дмитро Чередниченко

 

     Вірші взято з книжки Максима Танка “Мій ковчег” (Мінськ, “Мастацкая література”, 1994).

 

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!