“Українська літературна газета”, ч. 7 (387), липень 2026
ДВОБІЙ КОРАБЛІВ
Пів відсотка в легенях зосталось,
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
В брюховині гострий, чорний гак.
Щось умить між нами надірвалось
І на ліктях витерся піджак.
Та гаки це справа не із легких –
Виривають нутрощі і сміх,
Серед ароматів п’яно-терпких –
Це найкраща із можливих втіх.
Не хвилюйся, ти сидиш в партері –
В світлі все роздивишся, однак,
Корабель проходить в фарватері,
Координати вивірив мастак.
Ця вистава лиш для нас з тобою:
Кров, гачок, легені, все без слів.
Я давно готова до двобою,
Навіть до двобою кораблів.
СЯЙВО ТВОЇХ СНІВ
Блиском діамантів, барвами весни
У твоїм волоссі сяють мої сни.
В пасмах сніжно-білих зорі мерехтять,
А з-під вій застиглих – серця мого рать.
Ти як завжди вбрана в аромат садів,
Ніжністю зіткана з-поміж інших дів.
Молоком топленим писані вуста.
Руки затремтіли від твого листа.
О ПІВ НА П’ЯТУ
О пів на п’яту зустріч, Темза, міст.
Порожній натовп розчиняє погляд.
О пів на п’яту – істина і зміст.
Душі моєї спрага, серця догляд.
О пів на п’яту – якір для обох,
Та неспроможний нас він зупинити.
О пів на п’яту знав, здається, Бог,
Що ми лиш подумки могли удвох любити.
ОЧАМИ ПИЛИ ЩАСТЯ
Очами пили щастя сонцесходу.
Пливли човни, і ми у тих човнах.
Ти пив мою солодку юну вроду,
А я твою солону у літах.
Ніхто із нас не міг її напитись,
Одна лиш спрага й висохлі вуста.
В коханні неможливо налюбитись.
Любов моя – червона і густа!
ГОРТЕНЗІЇ
Цвітуть гортензії, запрошуючи в танець.
Облитий молоком англійський сад.
Звичайне щастя вміщується в ранець,
Якщо не оглядаєшся назад.
ШАНТІЛЬЇ
В’язали двох суцільне шантільї,
Хоча гачки вдарялися щоразу.
Мотив красивий, виключні краї,
Наш подіум очікував показу.
Мереживо – це рідкість в наші дні,
Лише на голе тіло надягають.
І хай для всіх ми будемо нудні –
Та шантільї прядуть, коли кохають.
Із нього у закоханих вуаль,
Що погляд покриває від спокуси,
І кожна квітка, зіткана деталь –
Наш оберіг від змія й землетрусу.
Напевно, ми не в моді вже давно,
Прийшла нова епоха на стосунки.
Та ми удвох довіку заодно –
В коханні це найкраще із здобутків.
ПЕРШЕ ПРАВИЛО
Перше правило у коханні:
Пам’ятати, що це лише мить,
Ілюзорна вуаль сподівання,
Спалах вогнища, що догорить.
СИЛА ЖІНКИ
Сила жінки у її свободі.
Сила жінки у її очах.
Залишаєш жінку у негоді –
Пам’ятай початок – це не крах.
Жінка сильна – в ній живе природа.
Заплете косу із ста беріз.
Кам’яна, хоч неймовірна врода,
Річка з джерела нестримних сліз.
Жінка – це весь всесвіт і планета.
Не забудь про сонце та ядро.
В ній безмежна альфа і вендета,
Не лишень одне твоє ребро.
ВОНА
Вона на стіл
ставить холодну воду
і теплий хліб ріже до сніданку.
Варить духмяну каву
і голими ногами стоїть на ганку.
Світло ліхтарів рахує,
ніби небесні зорі.
Бабусину скриню отримає,
на якій кіт спить в коморі.
Піднімає голову вверх
і сміється крізь сльози.
В її стиглих садах
виноград закохався у лози.
На корі серця
сліди поцілунків волі
прозорою смолою ллється – і вірить долі.
Тут вона не вперше носить
пульсуючі амулети,
м’ятою мрії вдихає,
стягує біль корсети.
Точка Грінвіч
Моє солодке літо і каприз,
У ластовинні сяє все обличчя.
Медові зблиски і солоний бриз,
Бретелька спала сміло з передпліччя.
Вітрила підняті на північ,
Хоч корабель іде на схід.
Солодке літо – точка Ґрінвіч,
І від засмаги легкий слід.
ЗМІНА
Я змінююсь і змінюється Світ.
З’являються зовсім інакші люди.
І через кілька відшумілих літ
Мене чекають завжди і усюди.
І слід пропав від дівчинки, що плаче –
Тепер це жінка з поглядом «не смій»,
Small talk, усмішка сповненої вдачі.
Її ти повернути і не мрій.
НАЙЛІПШЕ ЗОЛОТО
Найліпше золото у світі,
Найбільша цінність у житті –
Мої найкращі рідні діти,
Моя любов у сповитті.
І скільки житиму – не знаю,
Душею ж не покину вас,
І про одне я вас благаю –
Живіть із Богом повсякчас.
МЕДОВА ЛИПА
Медова липа, мама, літо,
Прозоре небо і щасливі ми.
Найкращі поряд в світі діти –
Господь, прошу, цей час спини.
У цих простих речах натхнення,
В таких простих речах життя.
Моє минуле й сьогодення,
Забутий гріх і каяття.
НА ПЕРОНІ
Коли чекаєш рідну душу на пероні,
Коли у грудях – дзвін усіх каплиць,
Коли спітніли струджені долоні –
Чекати – це найбільша з таємниць.
Ніхто не знає, як її чекаєш,
Ніхто не чує, як кричить твій світ,
І як чекання ти своє плекаєш
Десятки літ…
МІЙ МАЙСТЕР
Мій майстер мене ще шукає,
Хоч я вже давно його ні.
І подумки ніжно кохає,
Всміхається ніжно у сні.
Шукає мої сірі очі,
Та бачить лиш зовсім не те.
У ніг його сотні охочих,
Та він все чекає мене.
СТОЯЛИ ДВОЄ
Стояли двоє, стомлені від часу,
Давно забули, чом колись знайшлись…
МАЛЮВАЛА
Малювала її уві сні та думках,
І мольбертом були дві долоні.
Сяяв чистий кришталь
на збліднілих щоках,
Обіймаючи сльози солоні.
ЩО ХОВАЮТЬ ЗІНИЦІ
Що ховають зіниці для всіх інших очей?
Серед вулиць безлюдних і тремтливих ночей –
Хто під шкірою ходить, коли серце тремтить?
І вустами заводить кожен день і щомить.
Я налию в ті очі бірюзи всіх небес,
Ніби птах заклекочу серед сотні чудес.
КОЖНЕ ТВОЄ СЛОВО
Задумалась над кожним твоїм словом,
Прошила ниткою періоди життя.
Все, що постійне – це лиш тимчасове,
Постійне, то душі серцебиття.
ТЕМРЯВА У ДЗЕРКАЛІ
Навпроти себе кожен день стояла,
Та темрява у дзеркалі шкреблась.
І час від часу вже не відрізняла,
Яка із нас сьогодні не здалась.
ПЕРОН І КОРИЦЯ
Моя осінь з чаєм на пероні,
з ароматом листя та кориці,
і твоя рука цілує скроні,
кришталем наповнені зіниці…
ЗАПАМ’ЯТАЙ
Запам’ятай мене такою,
Запам’ятай такими нас,
Де кожен день несе рікою,
І не підвладний долі час.
Коли ще хочеться дуріти,
Хоч зрілість вишита в очах.
Де ще маленькі наші діти,
І щастя у простих речах.
КВІТКА І ЯСТРУБ
Їй болить, серце – зранений птах,
Він все тікає лисом на світанку.
Двоє чужих сліпо ділять свій дах –
Квітка і яструб сидять за сніданком.
Ніжно пелюстки свої розкрива –
Вірить вона, що він буде торкатись.
В ньому холодність й зневага німа,
Потяг до смутку й бажання знущатись.
Квітка та яструб – чом стільки удвох?
Що вас тримає – ілюзія долі?
Знають лишень ці обоє та Бог,
Чом такі різні живуть у неволі.
ПОЇТИ МЕДОМ ЗМІЙ
Поїти медом змій – це небезпечно,
Отрута все одно була і є.
Та віра в них одвічна, безперечно,
Хоч часто змій людину удає.
Тепла боїться, як вогню пір’їна,
Чекає, що ковтнути кожен раз.
Не відчуває болю та провини
І виставляє здобич на показ.
Для змія доброта – одвічна слабкість,
Прощення – змога ще раз підповзти.
Спочатку жертва відчуває м’якість –
Та це лишень увагу відвести.
На те й він змій – отруту віддавати.
Хоч сотні літ ти медом напувай,
Не варто змія у житті кохати.
Не варто запускати у свій рай.
ВИШНЯ
Я вийму кісточку із вишні,
Здавалось, рішення просте.
Колись кохані – вже колишні,
На жаль, вона не проросте.
НІЧНА МЕДУЗА
Шкода тебе, моя нічна медуза,
Шкода очей і голосу шкода.
Твоя сестра, одвічно скрита муза,
Із рваних снів, одвічна і німа.
ЧИСТІ УСТА
Прицільно ясно, хто куди стріляє.
Хоча мішень, частіш за все, пуста.
Господь людей уміло розділяє
На чисті й на зіпсовані вуста.
МОВЧАННЯ
Короткий фільм із назвою «мовчання»
На мові, зрозумілій для усіх.
На превеликий жаль, чиєсь бажання
Чекає, як спокуту, вічний гріх.
СЛОВА БЕЗ СЕРЦЯ
Слова без серця – то пуста розмова.
Ніби зіниці штучні, хоч блищать.
Життя без почуттів – лише умова,
Самообман, що вміє утішать.
ЖОДНИХ ЗАЙВИХ РЕЧЕЙ
Жодних зайвих речей із собою,
Жодних зайвих думок і страждань.
Те, що вчора здавалось жорствою,
Вже сьогодні найбільше з бажань.
Те, що рвало в душі тихий спокій,
Вже сьогодні – лиш зайвий антракт.
Світло ллється у мій передпокій,
А у серці надривистий такт.
ЩОБ ВІДПОЧИЛИ ОЧІ
Щоб відпочили очі –
Не дивись у душу.
Щоб відпочила душа –
Не дивись у очі…
ПІДСТАВ ПЛЕЧЕ
Бракує слів, лиш втома на обличчі,
у скронях б’ється серце і пече.
Хрещуся наніч, промовляю тричі:
Спаси, Господь! Підстав своє плече!
ПРОБАЧ МЕНЕ
«Пробач мене».
А більшого й не треба.
Чекала ці слова десятки літ.
Цей заклик споконвічно є у неба –
Без нього неможливий серця зліт.
«Прости за все, за сум і за страждання».
Лишень уста так можуть лікувати.
Скажи «пробач» без зайвого питання,
Якщо ти хочеш все життя кохати!
ДУШІ РОЗДЕРТІ
Ти кажеш, немає смерті,
Життя – це суцільний потік.
Чом душі у тих роздерті,
Хто наодинці кинутий навік?
СІРІСТЬ ДНІВ
Коли життя у ніж перетворилось,
Коли даремно сум свій берегти,
Коли щоніч таємно ти молилась,
Аби від всіх реалій утекти,
І сірість днів, як пліснява лягає,
І відчай заглядає з закутка –
Ніхто вже тут нікого не кохає
І не почнуть із чистого листка.
СПОКІЙ БЕЗ ПЕЧАЛІ
Спинись, прошу, печаль моїх ілюзій,
Де чистий промінь темінь пробива.
Є два світи й єдинство двох союзів,
І лиш від них народжені дива.
ПРОМЕНІ
Коли у промені занурилась душа,
Коли мовчить остання в світі муза,
Коли у подорож далеку вируша,
Ти ніби спекою обпалена медуза.
Скляна, оголена, без жодних сподівань,
Лежиш на березі, чекаєш у молитві.
А світ кричить: чому здалась у битві?
А ти лежиш без опору й вагань.
БЕЗ КОРСЕТІВ
І корсетів тугих не ношу,
Не курю поміж днів анашу.
Та ось дихати вільно не можу.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.