Мій дім — в твоєму серці назавжди
Мій дім — в твоєму серці назавжди.
Мої обійми теплі та невпинні.
Не йди від мене, ще побудь, зажди,
Нехай натішаться тобою очі сині.
Нехай полюбляться, як пара голубів,
Нехай воркують у весняну пору.
Не день, не два — тобою захворів,
Не день, не два… Закохуюся знову.
Мій дім — в твоєму серці назавжди.
Хай сняться очі… руки обіймають.
Не йди від мене, ще побудь, зажди,
Тебе ніде так більше не кохають.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Бузком цвіли твої весняні очі
Бузком цвіли твої весняні очі
І зорями вдивлялися у трави.
Твоєю бути я навіки хочу —
Твоєю бути, мати на це право.
Бузком цвіли весняні теплі грози
І притулялись очі мимоволі.
Я більш не питиму твої вже згірклі сльози,
І так багато вже наїлася солі.
Бузком цвітуть… Нехай собі притуляться.
Туман спустошено пригладився в траві.
Любив її? Чи, може, мені чується?
Тепер хай слухають нас хмарки і гаї…
Чуже життя… без гриму і емоцій
Чуже життя… без гриму і емоцій,
Бездушність світу — чисте каяття.
Я серце їм принесла на долонці,
Вони ж перетворили все в сміття.
Чужа душа, або ж така бездушна,
Її любов обпечена в жагу.
Трималася усе життя так мужньо,
Тримала всіх, не зрушачи біду.
Чуже життя моїми вже очима
І їхня «чесність» справді показна.
Добро нам не носити за плечима —
Скількох людей ти витягнула з дна?
До мене йшли з порожніми серцями
До мене йшли з порожніми серцями
І прибігали сльозами умиті.
А я вдивлялась в очі вечорами,
Я цінувала вже прожиті миті.
До мене йшли з порожніми руками,
А я багаття запалила — грітись.
Я не давала кровоточить ранам,
Давала шанси кожному змінитись.
До мене йшли, приходили, дражнили,
Змішали із болотом все, що можна.
А я без вас на світі цьому жила.
Я цінувала… Робить так не кожна.
Осінній цвіт солодких поцілунків
Де золотом покриті всі дороги,
Я не бажаю більше подарунку,
Ніж обійти з тобою всі пороги.
Осіння далеч, попри все, забута,
І сонце вже в обіймах так не гріє.
Моя любов і є твоя спокута —
Лиш любить так вона, як сама вміє.
Осіння ніч — розлука поміж хмарами.
Забути зможу, але не для нас.
Колись давно замість птахів літали ми,
Та вже пройшов той золотий для мене час.