Віктор Вербич. «Візія березня/лютого-2022»

246

*

Оскаженілі, звично одержимі люттю, –

Шовіністичний «русскомірскій» зброд із дня, –

Вбиваючи, замахуються на  майбутнє.

Відвічні недруги «звільняють» нас від нас.

Нескорена, благословенна Україна.

Довкола тьма азійсько-московитських орд.

Якщо хоч хтось  один із нас все ж не загине –

Не знищена держава і живий народ.

 

*

І ось  – квітневого світанку свято,

І сонця усміх із росин-сльозинок.

Поміж багнетиків трави зеленкуватих

Заструменіла стежка мурашина.

Небесна височінь щоподиху ще ближча.

Весна:

Пробудження і воскресіння.

Як мати-мачуха зростає з попелища,

Дивуєшся, вклякнувши на коліна.

 

*

Ущерть наповнена неспокоєм бездонним

Безмежно-синя чаша віднебесна.

З усіх усюд поневіряльники бездомні.

Слова безсилі.

Сльози вбивчо-чесні.

Лиш згарище.

На місці сіл і міст – руїна.

Вдивляються поки що не убиті:

Переселяється у небо Україна –

Їй на землі не дозволяють жити.

 

*

Допотопної ненависті раби-кати.

Нелюди-убивці й гасло «міра».

І лихий у рясі як «святейший  со святых»,

Й імператор-карлик – звір зі звірів.

Масове потьмарення,

Дев’ятий вал облуд.

Торжество тотального угару.

Із безодні колективного безумства люд

Порятує Богова покара.

 

*

Миколі Мартинюку

Війна*.

Коронавірус.

Маскарад.

Ще в Луцьку сміх,

Вже плач у Щасті.

Така суворих іспитів пора,

Та їх не можемо не скласти.

 

Тож восени вслухаюсь у весну,

Несу благословення березневе,

Коли людей веде любов й зі сну

Вертаються в життя дерева.

 

Спасибі, Господи,  що день настав,

Що не згасає світло суті,

Що Ти не дав нам відректись хреста

І з власним шляхом  розминутись.

 

Як завше, дякую за хліб святий,

За те, що маю друга й брата,

За гомін зустрічей,

За спокій самоти,

Що творчості дарує свято.

*вірш написано на восьмому році війни, за пів року до масштабного російського вторгнення, що розпочалося  24 лютого 2022-го

 

*

Ще, безумовно, будуть виграні бої,

Одначе програна вже битва.

Небесні легіони, сотні та рої –

Неословеснена молитва.

Війна.

Відвічне плетиво ганьби й звитяг.

Веселка у сльозинці Бога.

Одначе кожна смерть – зернинка для життя,

Поразка – мати Перемоги.

 

*

Дзвіниця-ракета, націлена в небо.

І дзвонів мелодія – клич благовісний.

І в паузи тиші украплений щебіт,

І шепіт ріки – спогад-відгомін пісні.

Камінними жорнами млин почорнілий

В ніщо перемелює час непомітно.

Навколо дзвіниці, розправивши крила,

Із чайками янголи квітнуть.

 

 

*

Попереду – найголовніші іспити.

Жнива смертельні,

Воскресіння весняне.

З Твоєї, Боже, чаші випити

Дай сили і прости мене.

 

*

Ми не помираємо. Помирає тільки час.

                  Еріх Марія Ремарк, «Тріумфальна арка»,  розділ 12, переклад  з німецької Євгена Поповича

Вростають ночі у дні судні.

Та не вбивають непоправні втрати.

Хто мусить бути, неодмінно буде:

Народ не має права умирати.

 

Два береги буття на відстані секунди.

Війна нагадує про світ на грані.

Одначе жайворонок сонце будить

Й зіницями роси радіє ранок.

Весняно сніє далина безкрая.

Всевладно кличе глибочінь висока.

Ти ж, на узбіччя дивлячись, не знаєш

Наймення квіточок небеснооких.

 

Візія березня/лютого-2022

…лицеміри,

Господом прокляті.

      Тарас Шевченко, «Кавказ»

Цар-президент – одне із втілень сатани,

Й рашистський нелюд в рясі  патріарха:

І той, і той пандори скриньку відчинив

І лютий «русскій мір» веде на плаху.

І там, де лобне місце й ката мавзолей,

Кривавих їхні  ж прихвосні скарають

Й прокляття  для нащадків буде за єлей,

А рукотворне вічне пекло – раєм.

 

с. Забороль Луцької територіальної громади

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!