*
Оскаженілі, звично одержимі люттю, –
Шовіністичний «русскомірскій» зброд із дня, –
Вбиваючи, замахуються на майбутнє.
Відвічні недруги «звільняють» нас від нас.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Нескорена, благословенна Україна.
Довкола тьма азійсько-московитських орд.
Якщо хоч хтось один із нас все ж не загине –
Не знищена держава і живий народ.
*
І ось – квітневого світанку свято,
І сонця усміх із росин-сльозинок.
Поміж багнетиків трави зеленкуватих
Заструменіла стежка мурашина.
Небесна височінь щоподиху ще ближча.
Весна:
Пробудження і воскресіння.
Як мати-мачуха зростає з попелища,
Дивуєшся, вклякнувши на коліна.
*
Ущерть наповнена неспокоєм бездонним
Безмежно-синя чаша віднебесна.
З усіх усюд поневіряльники бездомні.
Слова безсилі.
Сльози вбивчо-чесні.
Лиш згарище.
На місці сіл і міст – руїна.
Вдивляються поки що не убиті:
Переселяється у небо Україна –
Їй на землі не дозволяють жити.
*
Допотопної ненависті раби-кати.
Нелюди-убивці й гасло «міра».
І лихий у рясі як «святейший со святых»,
Й імператор-карлик – звір зі звірів.
Масове потьмарення,
Дев’ятий вал облуд.
Торжество тотального угару.
Із безодні колективного безумства люд
Порятує Богова покара.
*
Миколі Мартинюку
Війна*.
Коронавірус.
Маскарад.
Ще в Луцьку сміх,
Вже плач у Щасті.
Така суворих іспитів пора,
Та їх не можемо не скласти.
Тож восени вслухаюсь у весну,
Несу благословення березневе,
Коли людей веде любов й зі сну
Вертаються в життя дерева.
Спасибі, Господи, що день настав,
Що не згасає світло суті,
Що Ти не дав нам відректись хреста
І з власним шляхом розминутись.
Як завше, дякую за хліб святий,
За те, що маю друга й брата,
За гомін зустрічей,
За спокій самоти,
Що творчості дарує свято.
*вірш написано на восьмому році війни, за пів року до масштабного російського вторгнення, що розпочалося 24 лютого 2022-го
*
Ще, безумовно, будуть виграні бої,
Одначе програна вже битва.
Небесні легіони, сотні та рої –
Неословеснена молитва.
Війна.
Відвічне плетиво ганьби й звитяг.
Веселка у сльозинці Бога.
Одначе кожна смерть – зернинка для життя,
Поразка – мати Перемоги.
*
Дзвіниця-ракета, націлена в небо.
І дзвонів мелодія – клич благовісний.
І в паузи тиші украплений щебіт,
І шепіт ріки – спогад-відгомін пісні.
Камінними жорнами млин почорнілий
В ніщо перемелює час непомітно.
Навколо дзвіниці, розправивши крила,
Із чайками янголи квітнуть.
*
Попереду – найголовніші іспити.
Жнива смертельні,
Воскресіння весняне.
З Твоєї, Боже, чаші випити
Дай сили і прости мене.
*
Ми не помираємо. Помирає тільки час.
Еріх Марія Ремарк, «Тріумфальна арка», розділ 12, переклад з німецької Євгена Поповича
Вростають ночі у дні судні.
Та не вбивають непоправні втрати.
Хто мусить бути, неодмінно буде:
Народ не має права умирати.
Два береги буття на відстані секунди.
Війна нагадує про світ на грані.
Одначе жайворонок сонце будить
Й зіницями роси радіє ранок.
Весняно сніє далина безкрая.
Всевладно кличе глибочінь висока.
Ти ж, на узбіччя дивлячись, не знаєш
Наймення квіточок небеснооких.
Візія березня/лютого-2022
…лицеміри,
Господом прокляті.
Тарас Шевченко, «Кавказ»
Цар-президент – одне із втілень сатани,
Й рашистський нелюд в рясі патріарха:
І той, і той пандори скриньку відчинив
І лютий «русскій мір» веде на плаху.
І там, де лобне місце й ката мавзолей,
Кривавих їхні ж прихвосні скарають
Й прокляття для нащадків буде за єлей,
А рукотворне вічне пекло – раєм.
с. Забороль Луцької територіальної громади