“Українська літературна газета”, ч. 11 (367), листопад 2024
* * *
коли прокинешся вранці
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
то перш ніж ступити крок
згадаєш її ім’я
вона тобі посміхнеться
поцілує тебе в уста
відсуне на вікнах штори і хмари
пустить в кімнату сонце
піде з тобою
в пекарню за хлібом
в аптеку за осінню кольору йоду
в церкву за яблуком
з якого все почалося
в траншею за Батьківщиною
познімає всі заборони з розмови і з тиші
не дозволить лише мовчати
й ховати в кишеню серце
вона
просто посеред поля на площі на вигоні
в ліфті в трамваї на кожній твоїй стежині
в церкві в постелі з коханою
вручить повістку до українського війська
і скаже
не квапся
на побачення з ангелами
це я знов про Свободу
ПІД ЗНАКОМ ВІЙНИ
генератори ці захекані пси що гарчать з підворітні
трамвай з холостими колесами вчорашнього дня
ця безпритульна жінка тривога повітряна
собі не знаходить місця з нею поріднені
всі ці казки про світло та охоронця ягня
всі ці фантазії про безвідмовну ранкову воду
обличчя обласкане снами які достобіса сни
коли на дорогу зірка і друга на річці зісподу
а може насправді глобус з колючого дроту
під знаком війни
сходи на зірваний поверх місце Святого престолу
офіс Його на землі цегла кадило але
щось переплутало міноборони христове
небо синонім раю вбиває старе і мале
час під вогнем парадокси позбавлені глузду
наше болото ще не обсохле грузьке
он їх знайшли під завалами
розпач в зіницях пустка
сидять на камінні і спілкуються на язикє
під знаком війни і все дно щось останнє ніжне
знайти у собі самому
під бронеком зберегти
бо все-таки вірші відчиняються значно раніше
ніж аптека на розі в якій продаються бинти
* * *
з’учора лежить на постелі з обпалених стебел
один серед степу
мов Йосип в гебрейській пустелі
і як доповзти щоб тіло солдатське забрати
бо ж пекло пекельне
снаряди ракети гармати
червона земля і по ньому червоні мурахи
йому все одно
немає ні бoлю ні страху
лежить горілиць очима в пошарпане небо
йому відтепер
нічого крім неба не треба
* * *
ця тендітна троянда
страшенно хоробра
якщо зацвіла в листопаді
кілька пелюсток
на велелюдді
навстріч крижаній зимі
і великому місту
лікар з важким рецептом
студент з легеньким сніданком
спортсмен і солдат на милицях
кожен всміхнеться
як тільки її побачить
чуєш як вона каже?
не ховайся від того
хто тебе любить
БУТИ
бути
як білий яскравий сніг
що вкриває хвилясту дахівку
пологового будинку
як нерозважний хлопчисько
що об’їздив чотири планети
коли не хотілося спати
таким як насправді
як шеврон на лівій руці
свій – чужий
бути
схожим на власні вірші
написані в бліндажі
обгризеним мишами олівцем
СТАВОЧОК
інколи
відчиняються самі собою
і тоді починає здаватись що ми іще є
Микола що зразу пішов до війська
Василь не знаю де він подівся
Павло з позивним Паганіні
взяв скрипку з собою на фронт
той хлопець що миттєво згорів
ну і звичайно ж я
стертий старий
вполював їхнього снайпера
закурив волонтерський Winston
який уже встигли пообсцикати миші
і милувався арабесками тютюнового диму
в бліндажі в перерві між обстрілами
розбалакались що будемо робити після війни
я робитиму хліб ось маю великі руки
я висплюся потім подумаю
я кохатиму жінку яка вона біла в темряві
світиться від місяця і любові
(це поринув у хмари
той хлопець що миттєво згорів
тіло його диміло зовсім недовго)
я розказав що викопав вдома ставочок
ну як його викопав вирив трактором
у нас там багато джерел
часом проб’ються просто посеред вулиці
вода холоднюча
прозора ніби сльозинка
одна половина ставка дощ а друга сонце
той ставочок в кінці городу
допомагав мені вимкнути мізки
бувало вибухи полум’я а я подумки
прийду на його бережок
сяду звісивши ноги з відмостку
і нічого не чую
але ж якось напровесні
задививсь на його обціловану сонцем
лагідну воду
заслухався як в широких обіймах берега
шелестить голуба осока
дзеленчить невидима пташка
і проґавив
коли прилетіла міна
вона лягла зовсім близько
якраз повертались качки з шовкової Індії
сідали на воду
і вмить посипалось продірявлене пір’ячко
завихрилося в повітрі
не знаю
що з ними робити
з тими червоними пір’їнами перед очима
донині пливуть і не тонуть на водоверті
НА СЕБЕ
приміряєш на себе
кевларову каску обтягнуту маскувальною сіткою
бронежилет з прилиплим червоним листком
осінь чи кров
берці які забезпечать комфортну атаку
по грузькому розбитому полю
страшну очманілу злість
що суперечить інстинкту самозбереження
потім так само
приміриш на себе штучні частини тіла
пальці з дерева й телячої шкіри
гомілку з пластмаси пеніс з пап’є-маше
корозійностійкий бетонний мозок
який не поіржавіє
під гнилими дощами
приміриш
цю твою рідну цю ненажерливу землю
яка ніяк не насититься останками побратимів
накритих уже
простирадлом
і лише після цього
як усе це приміриш до серця й до тіла
зможеш щось вимагати в тих пацанів
в цій безголовій війні на виліт
* * *
мокрий бліндаж і над нами вогненний аркан
вдень і вночі однакова ніч мінометна
хто ми солдате?
останні із могікан
чи в нечистивих руках розмінна монета
ми на траві розкидані де-інде
ті про яких напишуть що безвісти зникли
ми не пропали ми не зникали ніде
ми після бою на полі зосталися гнити
вчора колись
небо як вимите шкло
білі букети
щаслива його наречена
руки весільним пов’язані рушником
той що стояв під вінцем схожий на мене
щось він їй каже
ніжно так промовля
він ще не знає про ніч мінометну розриту
я посміхаюсь дивлюся на них звіддаля
наче дивлюсь у дзеркало заднього виду
ВІДКЛАДЕНА СМЕРТЬ
…літо розстріляне. В гіпсі
тіло й душа, а втім
можете взяти пакетик чіпсів
і подивитись культовий фільм.
В капцях помитих, лагідній блузці,
можете сісти й ловити кайф,
по сторінках мандрувати в фейсбуці,
як по світах Міклухо Маклай.
Можете щастя побачити, себто,
пса погукати й піти в лісопарк.
Це благородне високе мистецтво
в парку вигулювати собак.
Можете смуток спізнати. Наприклад,
тихо дивитись, як там угорі
плинуть руді, на все небо вітрила,
ще один день проминув і згорів.
Можна, нарешті, просто поспати,
разом сходити на вар’єте…
Ще ж не по вас лупашать снаряди,
ви сьогодні не помрете.
ТАК І Є
Комусь дадуть тоненький бронек,
а в інших липова броня.
Одних під прапором хороним,
а другим лестимо щодня.
Комусь розбита Україна,
що кров’ю рідною стіка.
А для других корова дійна,
бездонна бочка молока.
Одні в бою підставлять груди
і не посипляться, як скло.
А інші смокчуть… Їм не нудить,
що з кров’ю смокчуть молоко.
* * *
виходь за мене заміж
кожен день кожну ніч
виходь за мене
в перерві між обстрілами
почую як ти щасливо зітхаєш
на фронті
з початку доби 140 смертельних зіткнень
нині 7 година ранку
до вечора купа часу
встигнемо в Пуерто Ріко
в нашу весільну подорож
в армії 500 капеланів
сам рахував
коли відспівували командира
буде кому обвінчати
не бійся я в тебе безсмертний
не дізнаюся й сам коли загину
підеш за мене
буде нас двоє
на весілля прийде багато
їх просто не видно
* * *
вранці і ввечері з гарнізону
солдатські задихані кроки
все далі
до горизонту
команди на схід і захід
лякають
принишклих птахів
і навздогін за птахами
летять пелехаті айстри
в щорічну свою Австралію
блукають моїм волоссям
пальці твої астральні
і ці небеса навшпиньках
з розгойданого озону
під ними моя шинелька
осінь демісезонна
СПРОБА АВТОБІОГРАФІЇ
пам’ятаю себе з того дня
як плакала тітка Мотря
сльози її течуть по моєму обличчю ще й досі
хоч тітка давно вже заснула усміхненим сном
закопав у городі щоденник
щоб не побачила мама
і двійка моя з каліграфії
вродила відро молодої картоплі
відомий своїми віршами
про мене написано кілька томів
під загальною назвою
“Дело № 4000-5”
там ще багато цікавих письменників
дехто з погонами
до мене в палату зліталися ангели
наша весела Свобода
пронизливо пахла йодом
не раз помирав
не раз воскресав
бувало по-всякому
чиста дівчина біла
коли поскидала з себе
почалося затемнення місяця
Бог милував
не маю жодного на тілі тавра
себто жодного ордена
хоч маю достатньо заслуг перед Вітчизною
коней купав у ставку
не дав порубати акаційку
сміття збирав вздовж дороги
муляло очі
та врешті
акаційки
лагідні скупані коні
хіба не моя Вітчизна?
ВСЕ ДОБРЕ
Солдати вмирають, люди крихкі, як скло,
але війна не вмирає, війна застилає обрій.
Я встигну сказати, перед тим як сповзу в окоп:
– Все добре!
Нехай ненадовго принишклий траурний шовк
Ваші обличчя, рідні обличчя огорне.
Я знав, на кого пішов.
– Все добре.
Не потерпайте, що нас розлучить Донбас,
Може, десь там, де немає плачу та образи,
раптом Господь відшукає кожного з нас
і поєднає разом.
Я вже набачився різних жахіть і звитяг,
от і весна, трава непокірна хоробра.
Коротке життя, але яке прекрасне життя!
Все добре.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.