Віктор Марковець. «…Сльози віршів у зіницях слова»

“Українська літературна газета”, ч. 6 (350), червень 2023

 

***

Світ не змінився: хліба

і видовищ…

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

Регоче в ореолі веремій

кривавий капельмейстер посміховищ –

отой прадавній, пралукавий змій.

І слуг своїх на службу виряджає,

щоб свічам душ роздати вогник тьми.

А ми, сп’янівши од смоли відчаю,

співаєм Богу набожні псалми.

Як роззирнутись добре доокола,

і душу розвернуть на пів стопи, –

вона сама бажає влізти в шолом!..

В очах рябіють соляні стовпи,

на них зіперлись натовпи безликі;

регочуть слуги, серцем кам’яні…

І щось маленьке, небагате світлом

тремтить од того сміху у мені.

***

Нестерпно жити всупереч уму,

коли печаль стинає крила серця.

Як важко зрозуміть її, німу,

вона лише сльозами одізветься.

Настане день і я піду туди,

де тиша і нікого не чекають.

І, загубивши в безвісті сліди, –

на пристані печалі не вертаю.

А спогади – збіговиська дрібниць –

топлю у річці висновків і часу.

Ти дивишся очима блискавиць,

в тобі грозу розгледів не відразу.

Із вуст твоїх у серце сипле град,

він, мабуть, прояв вірної любові…

В зіницях дня – південний сонцепад

і сльози віршів у зіницях Слова.

Я тут – невільник. Воля, як тюрма.

З собою сам на сам – самодостатній:

тут з ринв печалі на асфальт ума

стікає дощ якийсь надблагодатний.

 

ЗЕМЛЯ

Перебили й перелопатили.

Перев’язана, – як дукачем

молодиця, – хрипить за гратами

і ридає невтішним плачем.

Видихає із кострищ-челюстей

у небесні очиці дими.

Захандрила од листя шелесту,

депресує зітханням зими.

Калиніють сади сухотами,

свище в пазухах траси бронхіт.

І земля розбита нецнотами

споглядає востаннє на світ.

І весною вагітна, страждена,

сотні літ свій спускатиме дух.

І літають над її ранами,

над кривавими, – тисячі мух.

 

***

Ми вип’ємо кави хоча б по одній філіжацні.

При каві вже легше розмову нелегку почать.

Якщо починати спочатку, почнімо уранці,

бо вечір, як старість, – суглоби душевні болять.

І пиймо до гущі цю каву, так п’ється кохання,

всі п’ють догірка, аж зморені, миттю заснуть.

Впиваються ж знову як тільки приходить світання…

ця ж кава – предвісник, що, може, ще може щось буть.

 

 

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматіhttps://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua

Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.