“Українська літературна газета”, ч. 19 (337), 30 вересня 2022
* * *
На скошеній межі засвітить ранок
фіалкові лампадки конюшин.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Кудись втече небес нічних уламок
поцілувавши землю перед тим.
А сонце й небо випʹють свіжий келих
роси нічної з трапези полів.
Будильник літа – півня спів веселий –
розбудить тихий затін ясенів.
Схилившись, вишня зронить на дорогу
багряний піт зеленого чола.
Два гострі роги місяця нового
з зорею ніч до шлюбу повела.
Утому ночі видихне туманом
ще сонна річка в плечі берегів,
і полудень роздмухає світанок,
розкривши теплу пазуху вітрів…
Не озирнешся – і стареньким дідом
у брилику з червоних горобин
йде з лісу вечір, а спекотне літо
спочить схилилось соняхом на тин.
* * *
…І тільки звіт в відношеннях процентних.
Малі карлючки циферок метких
сюди-туди з обвугленим акцентом
танцюють танго смéртей молодих.
От стільки вбито, стільки-то – пропали.
Вас безліч, що уже без вороття
хиткі карлючки циферок сховали
у кожну цифру молоді життя.
Не знаю Вас… Спасибі Вам за мужність,
дрібненькі цифри на таблі новин!
…Пливуть над світом: тиха повінь ружі
і Ви в човнах холодних домовин.
* * *
Небо зорі малює
на пергаменті шиб,
гострий місяць ночує
у хмаринах колиб.
Пісню саду останню
відспівав соловей.
Скоро нічка розтане
тінь недобрих людей.
Зустрічаю світанок
вічний компас буття.
З гіркоти філіжанок
пʹю уроки життя.
Потопилися роси
у смарагді полів.
Не за горами грози
у лабетах вітрів.
В серці – сонячно, тихо,
з передсмаком грози.
…в тіні щастя застигли
дві росинки сльози.
* * *
На крилах хмар блукають небеса
над спинами лісів оцих дебелих.
Стоїть ланів заквітчана коса,
надпивши сонця золотавий келих.
Струснеться місто після літніх злив,
на повні груди сад вдихне свободу,
і я – стою, застигши серед нив –
тоненька гілка в дереві народу.
А там за лісом: сині небеса
торкає степ вустами териконів;
горить, горить і вкотре воскреса
моя земля у морі сліз солоних.
* * *
Ще вчора був дощ.
Сьогодні… сьогодні не треба.
Далеко за північ
і очі не бачили сну.
Обридли тривоги,
лоскоче крізь сон тобі ребра
хтось твій найтвоїший,
що вас повернув у весну.
І тиша, і грім,
і соняшники на перині…
Земля у промінні,
пів оберту – знову весна.
Зникатимуть тіні,
співатимуть перші півні
і ніч відпливе
як туга оця навісна.
Самотній портрет
і очі його у нікуди
давно задивились.
Не клич і не плач, бо нема!..
За мить розвидніє свобода,
вдихни повні груди
і буде весна
і хай таки буде весна.
ЛИСТ З УКРАЇНИ
Я пишу тобі лист з України:
в нас уже відбуяла весна,
згасли вогники цвіту калини
і зелено бринить мого літа струна.
Я пишу тобі лист. Памʹятаєш
ти дитинство своє золоте?..
Хай скоріше додому вертає
твоя стежка, що досі весною цвіте.
Я пишу тобі лист:
обіймаю,
шлю з листом тобі спів соловʹїний.
Коли тугою в серці світає –
помолися за мене й мою Україну.
* * *
Опадає у трави шовкові трояндовий цвіт,
і вустами садів розквітають рожеві піони.
Диск червневого сонця над моєю землею летить,
пропливають повз нього малесеньких хмарок мільйони.
Потопає земля, захлинається білий мій світ
у невинно убитих, крові свого племʹя – людини!
…Опадає у трави шовкові трояндовий цвіт.
Ми квітуємо. Ви – пригадаєте нас молодими!
* * *
Р. Р.
Прощавай, любий сину, матерів усієї країни,
вірний брате свободи і нашої волі, бувай.
Ти загинув за спокій і мир, і щоб спів солов’їний
не стихав у моєму саду. Ти поліг за цей край,
де колоситься жито і люди не люблять неволі,
де співають пісень, а в серцях – характерницька кров.
Хай в спекотних полях тобі пісню шепочуть тополі
про безмірну, про нашу до тебе братерську любов.
Ні хвилини мовчання, ні полумʹя памʹяті свіч
так не зможуть мовчати й горіти, як ти, за свободу!
Твоє вічне мовчання несу у майбутнє сторіч,
твоя памʹять навіки у серці мойого народу!
ЖІНКА ЛОТА
Відкинь свій погляд од країв розпусти,
кохана жінко Божого мужá!
Навіщо серця обітниць пелюстки
кладеш під лезо жадоби ножа?
Одживши вік, одстоїш віки-вічні
пред світом білим соляним стовпом,
і завжди зазиратимуть у вічі
погиблі вже Гомора і Содом.
А ти стоїш і довго ще простоїш,
і дивишся як гинуть содоміти…
Навчи нас, Боже, істини простої:
аби і нам отак не остовпіти,
цуратися розбрату і розврату,
побожно жити, з холодом чола.
Постав на серце заповітів варту
ніяка нечисть щоб туди не йшла,
щоб не отверзти ум од твого гласу,
щоб не постигла нашесть вогняна.
Вперед – іти, вертатися – ні разу
й не остовпіть як Лотова жона!
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/