“Українська літературна газета”, ч. 1 (369), січень 2025
* * *
Обхопивши голову руками,
Тугу переборюю гірку, –
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Позираю болісно на плями
Крові на порожньому візку.
Тільце причепурене “кинджалом”
І блискуче від осколків скла, –
Очманіла матінка помалу
Повз жаркі руїни понесла.
Чорним пилом шлях її укритий
І не видно далечі крізь дим, –
Лиш лунає крик несамовитий
Матері в оточенні біди…
* * *
Нарешті тихо в небі… На землі
Димить лише зруйнована споруда
Та іскорки спалахують в золі,
Де, в гурт зібравшись, плачуть мирні люди.
Кружляє попіл і відчутно гар
В розпеченім пожежею повітрі, –
Мов пам’ятник –
обвуглений димар
І бита цегла, як безмовні титри…
* * *
Світлої пам’яті
Леоніда Нечипорука
Уже немає вкупі з нами
Тебе отими вечорами,
Коли від віршів і пісень
У душах більшає натхнень.
Без тебе холодно й імлисто
В затишних залах товариству,
Яке від суму й німоти
Звільняв піснями вчора ти.
Співати й далі нам охота,
Хоча серця бере скорбота,
Що ти вже дивишся згори,
Як ми проводим вечори.
Вже не позбутися печалі
Твоєму вірному роялю,
А з горя довгої пітьми
Не скоро вийдемо і ми…
* * *
Оце і є, напевно, щастя,
Коли, звільняючись од сну,
Цілую теплого зап’ястя
Твого приємну білизну.
Рамен торкаючись устами,
Волосся здмухую з чола,
Перебуваючи в нетямі
Від втіх, що в дім ти принесла.
Чого хотілося – збулося,
Без довгих мук і теревень, –
Нарешті щастя маю досить, –
Його б не втратити лишень…
* * *
І не маниш, і не кличеш,
І не ждеш на мене теж, –
Лиш смієшся таємничо
Та спокою не даєш.
Бо з думок іти не хочеш
І вриваєшся у сни
Або голосом співочим,
Або поглядом ясним.
Я себе і мучу, й тішу
Віднедавна лиш отим,
Що пишу любовні вірші,
Й почуваюсь не старим.
В них тебе маню і кличу,
На взаємність жду і жду,
Бо люблю твоє обличчя
І поставу молоду.
* * *
Без історії роду
Важко нам обійтись, –
Перерив я до споду
Всі архіви колись.
Тільки жодної вістки
В установах нема
Ні про прадідів, звісно,
Чи бабусь, зокрема.
Ані плуга, ні шила
Аніде від невдах, –
Все пустилося пилом
Й обернулось на прах…
* * *
Поета безсмертна основа
Безслідно не згине в труні, –
Душа, помістившись у слові,
Вітатиме завтрашні дні.
Вона, як зоря вечорова,
Діждавшись своєї пори, –
Яскраво засяє ізнову,
Але, на жаль, тільки згори.
* * *
Шахед блудливий грохнувся
в дворі,
Жбурляючи осколками повсюди, –
Тріщало скло і чийсь балкон горів,
І кликали на допомогу люди.
Вогонь лизав гарячим язиком
Бетонні стіни й дерев’яні рами,
Поза якими бачив, як повзком
До дитинчати добиралась мама.
Нараз в її турботливих руках
З’явилось тіло рідної дитини, –
Не мала мати перед смертю страх
І врятувала донечку чи сина.
Їй удалося вилізти з вогню,
Коси позбувшись і обпікши руки, –
Щоби проклін послати палію
За ці страждання і нестерпні муки…
* * *
Якби несподівано впала
Ти з берега в пінну ріку, –
Хтось, певно, тоді б зубоскалив,
Чи радив би щось нашвидку.
Якби у незаймані хащі
Тебе якийсь звір уволік, –
Багато байдужих нізащо
Не глянуло б, знаю, в той бік.
Але якби радо і чуло
Мені довіряла завжди,
Тоді тебе тільки б хитнуло
На мить згори вниз до води.
Коли б поділилась охоче
Зі мною душевним теплом, –
Тоді б навіть думки про злочин
У всіх хижаків не було.
* * *
Накричала, пожурила
Неквапливо, спроквола, –
Пригорнулася безсило
І невинно обняла.
Поцілунками зігріла
Й заспокоїла маля, –
Мовчазна, зніяковіла
Мама лагідна моя
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.