Віктор Капуста. Час-капелан

1448

Ці вірші з нової книги Віктора Капусти – поета, чия творчість протікає в руслі двох поетичних стихій – шахопоетичної і власне поетичної. Ґросмайстер України з шахової композиції, віце-чемпіон світу зі складання шахових задач, він і в поетичній творчості воліє підкорювати ґросмайстерські вершини. Його панторимний вінок сонетів – чи не єдина унікальна з’ява в нашій літературі, і, мабуть, не лише в нашій. Його шахопоезії – ще одна сторінка оригінальних мистецьких пошуків автора. Пропонована добірка сонетів Віктора Капусти з книги  – «Негарантована мігрантіана» (2020), безсумнівно, не залишиться поза увагою найвимогливіших поціновувачів поетичного слова.

Анатолій МОЙСІЄНКО

 

***

На розтині буття час-капелан

Шкребеться в сėрця тайні закамарки,

Спиняє непримирених примарень

На розстані загублений десант.

Хтось починає позахресну брань

Проваль задушливих, зажерних згарищ.

Сумлінню в спину заздрий ніж ударив.

Вагань нетяму забирають в бран.

На лінії домовлено затишшя.

Чи просто це душа із себе вийшла?

Там – ангели, тут – агели*… Тертя.

Тривожно, справді, часе-капелане,

Під акапелля солодко-прощальне

Спинитися на розстані буття.

_____

 

*Див. Грінченків словник.

 

Фольк-варіація покосів

Рондель-сонет (за польовими записами 2014-го)

Доки сонце зійде, роса очі виїсть (прислів’я).

Так, біль цей ворухнувся у росі.

Як більма, застять світ ядучі роси.

У груди тисне тьмавий небопростір

На рівні нежіночої сльози.

Душі порив зі стрімкістю яси

Росі, їй-бо, губити дуже просто.

Так біль цей ворухнувся, у росі.

Як більма, застять світ ядучі роси.

На рівні нежіночої грози

Густіють громовиці і погрози.

Блиск-молнія фугасить на покоси:

Ой, мол-ні-я… не я… ну я, – б’є навкоси.

Так біль цей ворухнувся у росі.

Кого спасе знеболене безросся?..

 

Білінгва навиліт

У шафі підбільмовує словник.

Переклад з нашої на теж слов’янську.

Ввижалося: без нього все зав’яне.

Пожухнув сам; в постскриптумі поник:

Перекладає згода, а не тиск.

Чия зима захмарно-окаянна

Хита, як біль зубний, безперестану

Труднослов’янства охололий стик?

Ощирено світи рівнозникомі

Між мов, відчужених в морозній втомі.

Сліпма, словниче, хузі догодив.

Посторінкуй… Промерзлу рану зцілиш

У слові непритомнім “побратим”,

Пробитім тлумача свинцем навиліт?..

 

Пленер, притулений до морогу

Нічийний етюд

Осоння. Смужка моріжка. Гульба

Розморено притислась до пивниці.

З густої піни смаглокухлі лиця

Свій жереб тягнуть: пан а чи пропав?

Нема де притулитись? Боже, збав!

На моріжку розкрив хтось шахівницю,

Фігури розселив – не метушиться.

Прописані в клітинах – це судьба.

Дебюти звуть майстрів пивного мату

Пиху між пішаками не картати –

Трясти картату долю зусібіч.

Клітин місткий ноєковчег спасіння…

Хіба вгадаєш, де дістане бич,

Без обраного місця животіння?..

 

Полинний полустанок Семиходи

(Із циклу «Сади Чорнобиля»)

Відправа потрясінь між чорнохмар.

Попруга для напруг за пружним пругом.

Перонні Семиходи грім перунив,

Поганив електричку в пух і прах.

Об’ява: докотили до Дніпра ж,

Де дощ переполинено-отруйний

На райдузі об’явлень семискрутній

Загадує, чи відгрозує раж.

Печать печалі. Ангел відсурмив

На шир громоопальний кольорів.

А той, що сполиняє млосні вóди,

Вечірній пруг на хвилю попустив,

Попростував райдужим семиходом

На саду неприкаяний пустир.

 

Зажмурена дактилологія

Непосидюща лічилка

Еники-беники їли вареники,

Примандрувавши з шумерських століть.

Хліб-паляниця у торбі лежить:

Жмуряться ті, хто від світу відвернеться.

Порозбрідались малі у смиренності –

Хованкам злиднів і ближній обрид.

Ніби жахнулись чужинських гординь,

Сіверко наче нашкварював кревнощі.

Скільки не бігай в часи каламути –

Палі-стукалі ніяк не минути.

Хоч позивайся смерком до Феміди,

Що від вагання сама не втече.

Як відіграє у піжмурки бриду,

Зірве сердешна пов’язку з очей?

 

Химерні варіації займенника

Рондель-сонет як діагноз

Особа перша однини

В граматиці – неісторична.

У парадигмі протиріччя:

Мене, зі мною, по мені…

Затіє страсті підпряжні

Чи химині химери скличе

Особа перша однини –

В граматиці неісторична.

Де першість, – розбрату терни.

Та хай найперша навіть тричі –

Хова за ймення пів-обличчя.

Марніє на самотині

Особа перша однини.

Мари домівка – астенічна.

 

Оказія відбору

Перебродило в тишу рідномов’я.

Не шумував оказіоналізм.

З оказій до зіниці ока ліз

І запозичував чуже здоров’я.

Чом позички у мові невгамовні?

Їх покуштуєш часом – дичку вгриз,

Оскомою підкислену до сліз,

Заквашених попід заставу ззовні.

Своє – чиєсь? Більш вибору нема.

Без різномов’я – злидаря сумá.

Згадалося, як людність пильнувала,

Щоб слів святих не підняли на глуз.

Своїм, чужим віддати на поталу

Їх не дозволив, схаменувшись, глузд.

 

Андріївський узвіз: самування

Ліхтарна карколома ожеледиць

Колінкувала з-поза храму вбік.

Дрімливого узвозу мерзлий Стікс

Потяг її донизу – не догледів.

Закручений слизьким без попереджень,

Карк замакітрився. Було б не до святих,

Якби за рогом дому Турбіних

Не вийшла тінь забута навперетин.

Набриднуло душі давно упалій

Сізіфити по ковзанці на паперть.

Розбурханий булгаковський мотив

Заплутався на маківках Растреллі.

У присмерку хтось начебто моливсь,

Перстами ковзав – мацав спуск розстрільний.

 

Позолоти ісусальність

Підмурок викопний. Понови храм.

Вапна і плінф сізіфова офіра.

Зведе бетонні літорості міра

У нефи і вівтар новітніх драм.

Над барабанами кардіограм

Оговтаються бані, і настира

Розбудить кревним будівничим: “Віра!”

І вознесуться три хрести. А Сам?

Страхує в храмові ману ментальну

Тендітність позолоти ісусальна.

Займіть-но чергу внукам до голгоф!

Не зрадить – хто? І винесе напругу?

За стигмами верлібри ката строф

Бредуть, бредуть, бредуть як стій по кругу…

 

Граки прилетіли

Передвижницький римейк

Безвізові саврасовські граки

Із читанки старої гнані гоном.

Двигнулися у ближнє закордоння

Дзьоби завзяті – вітру свояки.

Зима – не тітка, голод – беручкий.

Накаркати на митні заборони.

Позграєні гуртом – незабобонні

І на теплішім місці виверткі.

Тутешнє грацтво досі у підвир’ї –

Живіть на ними звільненім подвір’ї.

Півнеба – вам, півнеба їм подзенькує.

Зимовий лет не заступив земне,

Де пензлі сохлі сполосне казенкою

Художник і криласту штуку втне.

 

Перед транзитом

Суєтні збори в хатнім вернісажі.

Оворсклена гора Охтир і Псло

Заглибили байдаристе весло,

Змивають акварельних днів стафажі.

Естампи, з воцерковлення розважні,

Порозсували стін слабкий заслон.

Сумського Спаса дзвони понесло:

Кого стривожать і кого наснажать?

Старе побіжне мовчки відщепилось

На вернісажі між простінків білих.

Колишнє коле, як не колиши.

Збираючи, набуте б не забути…

Хтось дзенькнув?.. Тихше!.. Б’ється коло шиб

Бідовий птах – гонець душі заблудний…

 

Стільникова скрижаль

Червнева Дарниця справляє медолипень.

Гроза просватала алеї навмання,

Під грім і блискання нектарила півдня,

Вінчаючи гілля суцвітокронний кипень.

Зарайдужила вись, аж тамада осліпнув.

Бенкету час – нема гостей. Чия вина?

На вулиці безвульній липоквіт линя

Під згублену в газоні коникову скрипку.

Якби узнав про це охтирський дід Мойсей,

Розбив би пасічний намет в тіні алей,

Де тротуаряться узори стільникові.

Оглянься: докором під ноги поповзла,

Торкнула зчовганих скрижалей терту мову

Й майнула в райдугу Мойсеєва бджола.

 

Поперксердь гомону

У мові днів слова – часооскомні.

Часують скрізь, куди Дніпро приплив.

По звукові, по букві їх приплив

Закис в апострофа горішній комі.

У мові слів часи – кліо-саркомні.

Там скіф собі безланний степ посів,

Гетьманський скоропадило посів

На недорід в прийдешньому содомі.

Ущухнув час. Знечасилося слово.

Завмерлословий часомовостав,

Скрижинившися у німотну волоть,

Поперексердь причинності застряв.

Дало до дна дніпрозавітних днів

І нам: ніхто нігде не гомонів…

 

Глянцевий календар на кутніх

Канону ранки… Догми вечори…

Незатишно у новоюліанськім

Сонцепогодженім календарі,

Що над ваганнями земними зглянувсь.

Сумнів’я дні не залакує глянець.

Аж два Різдва постали на порі.

Свічі високість високосна тане

Теперішньо в минулім – розбери.

Позаду і попереду майбутнє

За хмарами регочеться на кутні.

Майбутносте, чом рюмсаєш, признайсь…

Просіявши на календарнім ситі,

Які події можеш попустити

В час спинений із нами і при нас?

 

Набоков– street

1.Урок ентомолога*

З ентомологією два крила –

В сачкові, чи набоковській рампетці.

Не посачкуєш там, де цур у пеці, –

Ні крил, ні тріпотінь біля стола.

Низає поспіль їх на шпильку мла.

Одне крило – тайнописом у теці,

А інше – з точністю, як у аптеці,

Хамелеонить шахівницю тла.

Хіба не знав до цього: світ картатий

Давно в сачкові між словами страти?

Поглянь-но: випурхнув меткий метелик

Помножитись на далі голубі.

І, метикуючи мету, змете лик

Сережки рання гусінь на вербі.

 

  1. Урок проблеміста**

Я не писав законного сонета

До розсвіту під солов’їний спів, –

Торкаючись то тур, то пішаків,

Придумував задачу в миті лету.

І в ній вмістив від тебе по секрету

І нашу ніч, і невимовність слів,

І зоряний розлив поміж світів,

І тополину тінь, і дар поета.

А корифеї шахових кав’ярень

І Філідор,*** який вночі примаривсь, –

Гадаю, сприймуть цих ходів ажури

Й побачать: світло місяця, планет;

Моє кохання чисте, без зажури;

На шахівниці складений сонет.

_____

 

*Письменник В. Набоков захоплювався ентомологією.

** Довільний переклад набоковського сонета.

*** Ф.-А. Д. Філідор – неофіційний чемпіон світу з шахів

у 2-й пол. XVIII ст.

 

“Українська літературна газета”, ч. 10 (302), 21.05.2021

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

Прокоментуєте?