Віктор Гриценко. «Життя і мир»

255

І

Під войовниче брязкання мечів

на Україну йшли в години жатні

віками орди, по-звірині жадні

та вковані в залізо до зубів.

Час не розгладив зведених валів.

Коли б всі подвиги на полі ратнім

перетворить на труд на полі братнім,

багатство всіх не знало б берегів!

Мечів бряжчання слухати не диво –

варили вороженькам здавна пиво

(згадайте, друзі, славних козаків).

Війна несла нещастя та руїни.

Та рвались в бій за волю України –

сушив нам сльози праведний наш гнів.

ІІ

Сушив нам сльози праведний наш гнів,

бо змалку вчилися любить в Тараса.

І це, повірте, не красива фраза,

а просто спадок внукам від дідів.

Не слід шукати нам заумних слів –

відомо здавна, що не в них окраса,

бо часом був народ – безлика маса,

бо довго мій народ у ярмах брів!..

Як стукне в серце нам героїв прах,

тоді на бранних праведних полях

Вітчизна наша непоборна прісно.

Казав мій батько: “Стоїмо на тім,

не віддамо ми зайдам рідний дім,

наш біль відчутно в колисковій пісні…”

ІІІ

Наш біль відчутно в колисковій пісні,

і болем тим гартується народ –

грудьми зустріне він в бою заброд,

і груди ті міцніші, ніж залізні.

Дідів повторимо у героїзмі,

бо вкотре у сусідських лиховод

від біснування покривило рот:

життя і мир для них – це архаїзми!

Там день від дня мечів сильніший дзвін,

ми знаєм, що несе з собою він –

із ран старих на землю кров’ю бризне!

Прости сусідів, Боже, й напоум,

щоб горя не приніс піднятий бум –

постійно в серце нам тривога тисне.

 

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!