Віктор Гриценко. «Народжений для іншого сторіччя…»

967

РОНДЕЛІ

 

1

Умнож знання, а з ним умнож печалі –

Святим недарма визнали Письмо!

Умнож знання – зніми з очей більмо,

Щоб карбувати для Небес скрижалі.

Умнож знання – і стань міцніш від сталі,

Як буйний тур, зламай своє ярмо!..

Умнож знання, а з ним умнож печалі –

Святим недарма визнали Письмо!..

Умнож знання – здіймись по вертикалі,

Життя твій огріх виправить само!..

Ми за вождями не завжди йдемо –

Вирішуй, де і з ким ти йтимеш далі,

Умнож знання, а з ним умнож печалі!..

7 серпня 2020 року

 

2

Жадання всі в мені вже відболіли –

Лишилося померти від нудьги.

Мене забули друзі й вороги,

Тому знічев’я згадую про стріли.

Не менш знічев’я завершив заділи,

Але з душі не скинув ланцюги:

Жадання всі в мені вже відболіли –

Лишилося померти від нудьги!..

Мов на мольбу місцевої Сивіли,

Знов у душі уклалися сніги,

Щоб відібрати залишки снаги!..

Без бою здав я власні Фермопіли –

Жадання всі в мені вже відболіли!..

7 вересня 2020 року

 

3

І в мене очі – літнє небо наче:

Сльозинка кожна більша від звізди!..

Мені не треба сім міхів біди –

І від одної в мене серце плаче…

 

Ніхто не скаже: «Не журись, козаче,

Попий горілки, бо ж нема орди!..»

Та в мене очі – літнє небо наче:

Сльозинка кожна більша від звізди!..

Я всі нещастя переніс терпляче,

Та сліз гірких ковтнув, а не води,

І мій рум’янець – це сльози сліди!..

Хоч я людина, та життя собаче,

Тож в мене очі – літнє небо наче…

7 вересня 2020 року

 

4

Узнаєм істину за день до тризни,

Коли весь вік в єдину мить зведем,

Бо, долі не об’їхавши конем,

Будь-хто із нас – заручник в подобизни…

Бо ідеали в нас – крихти старизни,

Що предок карбував для нас мечем:

«Узнаєм істину за день до тризни,

Коли весь вік в єдину мить зведем!..»

П’ючи хмільне, хмелієм від трутизни,

Бо в суєті проводим день за днем,

Але життям даремно їх назвем,

Як більшість з нас – це пасинки Вітчизни…

Та взнаєм істину за день до тризни!..

7 вересня 2020 року

 

5

Мені знання не принесли спасіння,

А розум хибний шлях вказав не раз!..

Комусь – поет, для когось – віршомаз,

Який пророчі бачить сновидіння,

Отой, в якого Муза героїня,

Шукаю й досі я дороговказ:

Мені знання не принесли спасіння,

А розум хибний шлях вказав не раз!..

Коли ж відчув головокружіння,

Сягнув вершин… Спускатися вже час,

А з чим? У путь нічого не припас!..

Я – втрачене для світу покоління:

Мені знання не принесли спасіння!..

8 вересня 2020 року

 

6

Щодня художник малював деталі,

Коли зітер їх – залишилась суть…

Її шедевром, може, й не назвуть,

А для митця не викують медалі,

Й статті не буде в модному журналі,

Яку поет напише будь-що-будь!..

Щодня художник малював деталі,

Коли зітер їх – залишилась суть…

Він малював розсипані коралі –

Своїм пунктиром у грядуще путь,

Шукав, чий образ виразить майбуть…

Пливли думки, немовби води талі –

Щодня художник малював деталі…

8 вересня 2020 року

 

7

Хто допоміг, хто зняв оті вериги,

Які на серце й досі я кладу?

Судьба зі мною грає в чехарду

Чи від Небес в житті моїм інтриги?..

Як не старався, не минав кормиги,

Згубивши в хмарах провідну звізду…

Хто допоміг, хто зняв оті вериги,

Які на серце й досі я кладу?..

Повсюди очі – як уламки криги,

Тому самотній, виняток в роду,

Жебрак майбутній в райському саду…

Читач узнає із цієї книги,

Хто допоміг, хто зняв мої вериги!..

11 вересня 2020 року

 

8

Дмухнув я необачно на жарину –

І світоч мій від подиху погас!

А іншого не маю, не припас,

Хоч мав би, мабуть, залишити сину!..

Господь, можливо, дасть йому іскрину

І вірний шлях покаже водночас…

Дмухнув я необачно на жарину

І світоч мій від подиху погас!..

І як вогню з душі знайти шпарину?

Ще жевріє у ній… Печальний час:

В чужому табуні тепер Пегас,

А як без нього до висот порину?..

Дмухнув я необачно на жарину…

15 вересня 2020 року

 

9

Як за Хайямом йшов, він вів за руку,

Щоб річку Забуття здолав убрід…

З Омара, визнаю, чудесний гід,

Хоча долати довелось й багнюку.

В мій сад хтось часом кидав каменюку,

Щоб збити на гілках достиглий плід…

Як за Хайямом йшов, він вів за руку,

Щоб річку Забуття здолав убрід.

Можливо, й від Небес я мав спонуку,

Але з книжок не зводжу пірамід,

Бо в поетичний хрестовий похід,

Наваживсь йти, засвоївши науку,

Як за Хайямом йшов… Він вів за руку!..

15 вересня 2020 року

 

10

Відчув сирітство я на схилі віку,

Бо вже мене лиш Небо забавля:

Хоч вже дідусь, для Нього я – маля,

Яке без мами втратило опіку…

Пишу я вірші – до Небес супліку,

Чи видно Їм всі буквочки здаля?

Відчув сирітство я на схилі віку,

Бо вже мене лиш Небо забавля.

Листів у безвість в мене вже без ліку:

Моїх плачів не слухала земля,

Як восени «курли» від журавля…

Від дітських літ почулось «кукуріку» –

Відчув сирітство я на схилі віку.

16 вересня 2020 року

 

11

Дружині

Я був твердим, а став подібним воску,

Коли Господь з’єднав навіки нас.

Зійшла до мене ти з космічних трас,

Коли смоктав крижинку, наче соску…

Час не зробив із тебе малороску:

Ти рідне слово принесла в Кривбас!..

Я був твердим, а став подібним воску,

Коли Господь з’єднав навіки нас.

Хоча ніжніша часом за волошку,

Ти – молот і ковадло водночас,

Моя молитва й мій іконостас,

Бо врешті додала поету лоску:

Я був твердим, а став подібним воску!..

16 вересня 2020 року

 

12

«Ойойчине гніздо»* – про біль мій повість,

Яку Всевишній лиш один чита…

Були, звичайно, зрідка і свята,

Але писав, забувши про святковість!..

Їй на заміну взяв я принциповість,

Бо не одна скорилась висота!..

«Ойойчине гніздо» – про біль мій повість,

Яку Всевишній лиш один чита…

Мені ж хвалитись не дозволить совість:

Мов грудка, впала пташка у жита

(шука зернину чи мої літа?).

Тому, що править світом випадковість,

«Ойойчине гніздо» – про біль мій повість…

16 вересня 2020 року

*Повість про нещасливу долю рідного села автора

 

13

У бідах наших не прибульці винні,

Тож перед Богом нам складати звіт…

Гріхи збираю, склавши родовід

І не відчувши й крапельки гордині:

Утрати волі, згублені святині,

І хто із нас – не заздрісний сусід?..

У бідах наших не прибульці винні,

Тож перед Богом нам складати звіт!..

Ми Господом зневажені не нині:

Давно у прірву котиться наш світ!..

Впаде на нас невдовзі небозвід,

Та глас поета тихне у пустині:

«У бідах наших не прибульці винні!..»

17 вересня 2020 року

 

14

Коли мольба творилася вустами,

Я чув серцебиття звичайних слів:

До Господа їх слав, немов послів,

Та необтяжених, на жаль, дарами!..

Дарма, гадаю, зводимо ми храми,

Громовідводи роблячи з хрестів…

Коли мольба творилася вустами,

Я чув серцебиття звичайних слів.

У хижі, що заметена снігами,

Я гроно калинове якось їв,

І чув узимку щебет солов’їв,

І вірив, що Господь їх слухав з нами,

Коли мольба творилася вустами…

17 вересня 2020 року

 

15

Театр абсурду має сотні сцен,

Але щодня – аншлаг або гастролі.

У нім на рани не жаліють солі,

Якщо актори пруться на рожен…

Безпристрасний у нім лиш манекен,

Але без нього як в земній юдолі?..

Театр абсурду має сотні сцен,

Але щодня – аншлаг або гастролі!

У цім театрі я глядач здавен,

Але і досі не діждався ролі –

Небес втручання це чи вибрик долі?..

Щоб показати нам життя гієн,

Театр абсурду має сотні сцен!..

17 вересня 2020 року

 

16

Караючи, приділить Бог увагу –

Про це, колеги, знаю не з газет:

Для когось хтось, мабуть, авторитет,

Та славу й гроші віддадуть «варягу»!..

Я також сплів з вінків сонетну «Сагу…»*,

Але відсутній друзів пієтет…

Караючи, приділить Бог увагу –

Про це, колеги, знаю не з газет!..

Створивши світ, Бог дбав про рівновагу:

Крім нас, у Нього ще мільярд планет

Й на кожній є зневажений поет!..

І все ж писати маємо наснагу:

Караючи, приділить Бог увагу!..

18 вересня 2020 року

*Вінок вінків сонетів «Сага про словесні перелоги»

 

17

Лиш дух високий змінює закони:

Сміливця груди – еталон броні!..

Він під конем бував і на коні,

Обороняючи й беручи бастіони.

Хтось брав міста, запрагнувши корони,

А хтось долав моря в хиткім човні.

Лиш дух високий змінює закони:

Сміливця груди – еталон броні!..

Це відзначали у казках дракони:

Як гарну сталь гартують у вогні,

Так люди міць знаходять у борні!..

Не знали страху перші епігони*,

Бо дух високий змінює закони!..

18 вересня 2020 року

*Епігони – у грецькій міфології сини героїв, які брали участь у поході сімох проти Фів, організованому через 10 років після невдалого походу їхніх батьків.

 

18

Тепер вже Авель Каїна чатує –

Реве юрба і кров в ушах шумить…

Багрянцем вже вкривається блакить,

І райський змій між хмарами плазує.

В космічних нетрях Бог гріхи нотує,

Його вражає юрбищ ненасить!..

Тепер вже Авель Каїна чатує –

Реве юрба і кров в ушах шумить,

Бо вже сусід сусідів атакує…

У цім суспільстві хто бажає жить?..

Прости нам, Господи,зневіри мить:

Твоє ім’я згадалося не всує –

Тепер вже Авель Каїна чатує!..

21 вересня 2020 року

 

19

Я багатьох любив, ненавидів чимало

І дер малим горобчиків із стріх,

Коли сусідський зваблював горіх,

Хоча від страху серце калатало…

Уроки я виконував недбало,

А крадений кавун – одна з утіх.

Я багатьох любив, ненавидів чимало

І дер малим горобчиків із стріх…

Не повезе вже потяг, як бувало,

Щоб стати зміг на батьківський поріг,

Щоб вимолив пробачення за гріх…

Судьба моя роздвоєна, мов жало:

Я багатьох любив, ненавидів чимало!..

21 вересня 2020 року

 

20

Вві сні і наяву свистить батіг:

Мордований я долею своєю!..

Вже скільки літ терплю оцю «вандею»,

Бо біди вже стоптали мій поріг,

Приводячи нещастя на нічліг,

Вповзаючи з тривогою-змією…

Вві сні і наяву свистить батіг:

Мордований я долею своєю!..

Якщо зречусь торованих доріг,

Де взяти сил боротись з течією

Й плисти, забувши і ярмо, і шлею?..

Аби в гординю впасти я не зміг,

Вві сні і наяву свистить батіг…

22 вересня 2020 року

 

21

Літа прожиті зводять всюди стіни –

Це я будую власноруч тюрму,

Узявши в жебрака його суму,

Коли просився на нічліг у сіни…

Моя судьба – це доля України,

Та Музу дав Господь мені німу!..

Літа прожиті зводять всюди стіни –

Це я будую власноруч тюрму,

Хоча від неї вранці – лиш руїни…

Дай, Боже, втіху серцю та уму –

І я, можливо, хрест свій підійму!..

А поки що в житті немає зміни:

Літа прожиті зводять всюди стіни!..

22 вересня 2020 року

 

“Українська літературна газета”, ч. 2 (320), 28.01.2022

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!