Василь Василашко. Не відриваймось від духовних коренів

221

Посол Японії у вишиванці…

Посол Японії Такаші Кураі у вишиванці привітав

українців з Днем вишиванки в Інтернеті.

 

Як спохмурнів День вишиванки вранці

Від зазіхань на наш Закон про захист мови,

Посол Японії у вишиванці

Нам засвітився українським словом.

 

Аж Сахалін згадавсь, куди на острів

Нас мобілізували, мов заслали,

Де лиш за те, що зміг «крутити сонце»,

«Старательним япончиком» прозвали.

 

Та як вертав на материк по Лаперузі,

Плив кораблем, де хвилі вал за валом,

То стрів у вишиванках тих, що у Союзі

За гріш не душі там, а руки вербували…

 

Посол у вишиванці так нам дух підсилив,

Шевченка мовою ростив так мрії,

Що відгуків про це, на мій посил, нам

Світ днями тисячу шістсот сподіяв…

 

Найбільше з Токіо нас відгук тішив,

Що більше про Вкраїну там читають,

І мою «Казку-байку: чесний Лис» у віршах –

Далекий схід культура наближає…

 

Максимко – Вовк…

Лиш на стіл накрила, встигла сісти,

Запитала, що внук хоче їсти, –

Внук, ледь видний за стола усім,

Каже бабці враз: – Тебе я з’їм!..

Бабця очі широко відкрила:

– Я тобі погане щось зробила?

– Ні!.. Мама каже: бабця Галя – шовк…

– Але, – пояснив, – я зараз – Вовк!.

 

«Привезли Карпати!»

Максимко був захоплений Карпатами,

Де тиждень в горах, як в раю були!

Спитали, що у Київ хоче взяти він.

– І гори-звори, – вчули, – і багаття,

І полонини, хмари, де орли,

І водопади, й вишиванки-хати!..

 

Ми спершу засміялись: – Як це взяти?!.

А потім, щоб б ви думали? Взяли –

На відеокасети все зняли!..

Максимко сяяв, смів усім казати:

– А ми у Київ привезли Карпати!..

 

Як не хвалить?..

Не питаю, як може Максимко стрибати,

Щоб за скік на батуті його похвалить,

Й без похвал, бачу, може Максимко гуляти,

За м’ячем і котом без оглядки біжить…

 

Тож попитую так, як в селі чув ще змалечку:

– Чим сестричці, матусі Максимко поміг?..

Як подав бодай чашечку з чаєм, підхвалюю,

Славлю аж, як манюню водив за поріг…

 

Ну а нині цікавить його – й більш кори`сне:

Як вареники з мамою вчиться ліпить,

Як Устинку взуття, що приміряв, не тисне,

З братом старшим Тарасом читає щось –

як не хвалить?!

 

З Місяцем сузір’я Квочки сходить…

З Місяцем сузір’я Квочки сходить,

На яєчках зозуляста квокче,

Півень гонорово оком водить –

Сідало на небі мати хоче…

 

Що та Квочка висидіти може?

На зірках висиджує курчаток?

Сняться зорі, на курчаток схожі,

На воді – сузір’я каченяток…

 

Прокидаюся напрочуд рано,

Припадаю притьма до віконця –

Що та Квочка висиділа за ніч?

– Мамо, Квочка висиділа… Сонце!

 

Як до мови глухі…

Крану ківш над мурашником звівся, щоб стерти

Той мурашник – кричу: «Порятуйтесь, мурахи!»,

Та вони потрапляють у ківш, у багно, як невдахи, –

Як до мови глухі, й слово «смерть»

не рятує від смерті…

 

Щоб не творили з нас меншину

 

Кивають досі на меншин «ківали»,

Щоб ми меншин, немов для кращих змін,

Не паралельно рідних мов навчали,

А замість української, взамін…

Щоб ті державної, як слід, не знали

Й щоб ми натомість в себе, далебі,

Комусь на виріст кадри готували,

Чужим країнам кадри, не собі.

То закарпатців наших як русинів

Відчужують в надуманий народ,

То в наших курдах визнати меншину

Не відкривається їм майже рот.

Їх ворог добре вчить з нас гнути шину,

Щоб українець, ніби сам не свій,

Перетворився з часом на меншину

В державі нашій, рідній, не чужій.

Але ж вони при цім волжан, одначе,

Що «окають», як ми, не «акають», як москвичі,

Підстав меншиною назвать не бачать,

Не бачать в Божий день, ані вночі…

Кивків «ківалів» збутись було б можна

І збутись від змосковщення принук,

Якби боровсь за українську мову кожний

Так мудро й мужньо, як Іван Ющук!!!

3 жовтня 2018 року.

 

Як вірус у короні йде…

Як нам старим пороги оббивав

В короні вірус, що веде до скону,

Двадцятий вік картиною постав –

Згадав я довгожителя Симона:

 

Ховав літа в куфайку і в жнива,

Стерігся від простуди й без корони…

То як нам берегтись, як ще жива

Біда в короні на життя кордоні?..

 

Не ображаймо баранів, панове

Хто каже, найдурніші – барани?..

Самі ж не йдуть на вовчий зуб вони!

Не стелять стежку вовкові з полови…

 

Отож не обзиваймо баранами

Тих, що зовуть загарбників братами,

Не ображаймо баранів, панове…

 

Діалог про «братання»…

– Як нам агресор явний «брате!» мовив.

Чом від «братань» його ти не відмовив,

Якщо почув таке фальшиве слово?

 

– Хай бачить світ, хто йде з мечем на «брата»,

І краще вивчім ще, чи на «не брата»

Не схоче Кремль ще більше нападати…

 

 

Примножмо пильність, українці!

Як русифікують чтивом дам і львівських,

Як піп московський з подолян тче шовк,

Як навіть пан Кравчук на блуд кремлівський,

Ледь не купивсь, радів, що вмить замовк;

Як Нобелів купляли, щоб про Мор мовчали

Донецьк на смерть купують, гнуть кордон,

Як пильності в добра до злодіїв так мало, –

То як минути блуд – брехні полон?!.

 

Як ризик великий є в зраді прямій…

Як ризик великий є в зраді прямій

До знищення навіть за зраду,

Як зрада пряма, що іде й по кривій,

Для кари так зрима як вада;

Як і на дітей зрада кидає тінь

І гіркне за неї оплата, –

То у напівзраду веде згин колін,

Щоб легше було відступати…

 

І множаться в нас малороси й хохли,

Як наполовину продажні,

Нелюбі, яким не лихі вороги,

А ті, що за рідне відважні, –

Так, ті, яких менше, немов козаків,

Та більше, як духом – у силі, –

Ідуть за свій край на Майдани віків –

Їм п’ят вороги не намилять…

 

Як більший шматок малоросу й дають,

То – щоб він про рідне й не писнув,

А як приневолять сповна його путь,

Справлятимуть з реготом тризну.

Згадають, хто зрадництво з мови почав,

З віддачі меча і орала,

Хильнуть, щоб наш люд малоросом постав…

Не даймось, щоб тризну справляли!..

 

Не відриваймось від духовних коренів

Не відриваймось від духовних коренів

На гнану долю перекотиполя –

Тримаймо честь і радість непоборені,

Щоб в Україні нам всміхалась доля.

 

На викуп з рабства й царською родиною

Тарас для люду, що в ярмі зостався,

Був козаком і трону не гнув спину він,

У козачки і царські не подався!

 

Хто Стуса шанував, той і під струсами

Крил генам наростив на добрі зміни,

Щоб серце в грудній клітці битись мусило –

За визволення з клітки України…

 

Як бабця Рузю рятувала

Пам’яті моєї бабусі Катерини

Нацизм гнав люд Куражином з Калюса*,

Євреїв гнав; не вбачив конвоїр,

Як бабця в хату майже внесла Рузю:

– Пий молочко -– і зась на очі в двір!..

– Куди спішиш? – В обітова’ну землю…

– Ні, – в Стрихів-бір! До необіто’ваних могил!.. –

– Чому ж у даль ведуть, як цвинтар є в нас?…

– Бо ви б «на цвинтар» скарбу не взяли…

 

У яму з-під картоплі Рузю заховала,

Бо той схов бабин знав лиш пліт, мабуть,

Та хтось доніс – але сусідка взнала:

– Сховай її подалі десь, бо вб’ють…

Ховала в кукурудзі – й там уздріли…

– В печеру ніч ішли, у став долили сліз…

Від німців, як від турків, там серця боліли,

Носила їсти аж до снігу в ліс…

 

Та значив сніг сліди. – Десь щезла Рузя.

Мужі – на фронті, а їм танці дай!…

На всяк випадок, Рузин патефон бабуся

Сховала від солдаток у сарай…

Та Рузя, раптом, по війні постала:

– Я взимку з лісу «від слідів» пішла.

В льоху за яром інші рятували.…

– На патефон! – Дарую вам! – всіх обняла…

Села на Поділлі, на Дністрі. 2005 рік

 

«Мій портрет»

Студент уперше був схвильований,

Просив конспект забутий – тет-а-тет,

Бо весь конспект – баран змальований,

 

Та гірше вгледів ще здивовано –

Під бараном був підпис: «Мій портрет»…

 

Та як він тишком все ж забрав конспект,

Не вчув насмішок, викладач не видав?..

Найлегше бо й найважче мав за те:

На платне навчання почав ходити…

 

Два «гарбузи»

Він так тебе чекав: що буде, те і буде, –

Мовляв, дощу просив – не бійсь грози!

Двох яблучок спокуси ждав на грудях,

 

А ти ж, смішок тамуючи на людях,

Несла йому, гнучкіша від лози,

На грудях два маленьких… «гарбузи»…

 

Є зацікавленні в зірок падінні

Є зацікавлені в зірок падінні –

Мовляв, зоря, що високо залізла,

Хай пропадає пропадом в горінні,

Щоб мати з неї хай би шмат заліза.

 

Це як нікчема в славослови мітить:

Такому мед на душу – інших біди,

Уголос каже: ”Як яскраво світить!”

А зазрість потай тисне: “Згинь болідом!”

 

Редакція «Української літературної газети» долучається до привітань на адресу Василя Василашка з нагоди його дня народження.

З роси і води, шановний Василю Федоровичу!

 

“Українська літературна газета”, ч. 12 (278), 19.06.2020

Передплатіть «Українську літературну газету» на 2020 рік! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» на 2020 рік в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!