“Українська літературна газета”, ч. 12 (356), грудень 2023
СЛОВО ДО ОБРІЮ
Догорає, згасає і моя золотиста свіча.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Зглянься, Боже: нарозтвір не лишай хоч на цвинтарі браму.
Тільки маски лукаві ще сміються в тебе з-за плеча.
Я ж віддав тобі все: і дружину, і батька і маму.
Хай сльозами розіллється повноводний у кручах Дніпро,
Змиє дні, що ганьбили добру славу і волю Вкраїни,
На ті марні зітхання – наше золото і срібло,
Краплі крові з грудей і жахливі у днях переміни.
Налітають думки, наче зливи, одна на одну,
Більш душа не плете, не латає полатані свити.
Не одна удова проклинає прокляту війну,
Не одна сирота залишилась самотня на світі.
Налаштуй пісковий той годинник!
А у шальку піску
Не шкодуй золотого! Хай вагітними будуть й овечки.
Радість жити – це радість щонайкраща
на людськім віку.
Кинь, з драбиною Якова, рятівні своїм чадам вервечки.
ПАЛАЮЧА СУТНІСТЬ
Циліндр, і плащ, і парасоль Бальзака
О сліз не лив на груди білих дам.
В екстазі буднів я, немов собака,
Добігти прагну до небесних брам.
Біжу туди, де роздає Вкраїна
Лист на тому московському мосту,
Де я ім’я шепочу «Catarina»;
Прошу у вітру мрію золоту.
О любий вітре, а підкинь лиш мрію.
La carita! – Прошу. – La carita! *
Я пригорну її і обігрію:
Бо так стуживсь за нею за літа.
Вона – прекрасна мумія з Каїра,
Вона, як чайка із Дніпрових плес.
Якщо ще є у людських душах віра,
То до кінця і я нестиму хрест.
Багатогранні крутяться свічада.
Хай кожна грань відіб’є цілий світ!
Хоч ми й усі лише господні чада,
Але майбутнє – вогнедишний міт.
Не дай очам святого Іоана
На Патмосі отих страшних видінь.
Нам треба мрії, як небесна манна,
І віри в день грядущих поколінь.
* Подайте! (італ.)
МРІЙНА ВТОМА
Хай замовкнуть на Лісовому цвинтарі у Києві
Ці жахливі, жалобні салюти, що лунають
В вечірню пору. На балконі ядушний чад од пороху,
Якщо вітер у нашу сторону.
Хай припинять на руїнах сплюндрованих селищ
На Сході свої трапези ситі щурі.
Хай ніхто не почує страшну новину:
Розп’яли на хресті, як Ісуса.
Хай в Марго б’ється серце того чоловіка,
Що раптово помер в катастрофі.
Хай припинять у води священні Ганга викидати
Не спалені трупи.
Хай згаснуть пожежі, змовкнуть старі землетруси.
Хай в Чорнобилі буде надійним новий саркофаг
І не крутиться чортове колесо, а в стволи
автоматів Бог застромить червоні маки.
Хай весь світ поскидає маски.
Я поїду додому в село, де колись народився.
Босим буду ходити по стежках, по яких
Іще предки ходили. Подивлюсь – очі в очі –
Занедбаній хаті. Віднесу на могили оці
Паперові квітки, що стоять в мене в вазі
Ось уже вісім років.
Потім купим з тобою квитки на найближчу
Космічну подорож. Обніматися будем вгорі
Так, немов акробати і повернемось знову
На Землю, де нас буде чекать корабель…
Імовірно – в Японському морі.
НЕДІЛЬНА ДОРОГА
Мов коралики ті на єдвабному шнурку
Виблискують зорі бо сьогодні Неділя
Я дорогою йду а дорога дірява крива
Через гатку є кладка а поруччя чомусь золоте
Хай біда сидить в запічку та гризе
Свою хмару-куделю
Наче колесо в лумні танцюють тепер в Україні
Під вечір хмари в білих своїх фартушках
А небіжчики грають гуцулки
Закурім брате люльки
Опадає листок з Буковини на лани України
Грай музико нам грай мріють люди про рай
Хай танцюють й старенькі баби та діди
Під оту старосвітську
Йшов би й я танцювати але торба в мене
За плечима а дорога дірява крива
Хоч і є через гатку кладка а до того ж мене
Виганяє із раю апостол Петро
Грають скрипочки з липочки а в них струни
Міцні з прядевниці я даю їм на боже
І мандрую одягаючи маску ковідну
І бреду по Сахарі де упали червоні сніги
І стою на снігу в Петербурзі де також
Через гадку є кладка й ажурове поруччя
І кінь а на ньому у свиті не свиті
Хтось охляп сидить голова його листом увита
А змій під копитом коня
А Везувій димить десь в Італії
А у Римі на площі Сан-Маріно хлопчина-амур
Як пісяв в фонтан так і досі ще пісяє
У тигриці у Африці народилося троє
Рябих тигренят а у неї вже є й онучата
Двадцять років вона прожила і свою територію
Залишила дочці
І нарешті Вкраїна придбала собі криголама
Хоч і тонуть льоди в Антарктиді і білі ведмеді
Купаються дуже часто кити викидатися стали
І з дна океану
У Чечні вже панують таліби в Білорусії горе-мігранти
Штурмували із дроту кордони
Опадає листок з Буковини мов коралики ті
На єдвабному шнурку виблискують зорі
Наче колесо в млині витанцьовують хмари
Я дорогою йду а дорога стара дірява через гатку є кладка
І золоте поруччя кажуть скоро війна
Грають небіжчики в пеклі гуцулки
Забава велика брате не закуримо у бомбосховищі люльки
ТРОФЕЙНИЙ РОВЕР ТА ІМАНУЇЛ КАНТ
Темні сутінки сині
Сіють привиди жах
Ходять вікна вдовині
Із свічками в руках
Аж на березі Рейну
У чужій стороні
Ту жар-птицю трофейну
Упіймали мені
О війна та війною
А зоставсь від війни
Мені ровер як Ною
Бо згоріли човни
Кермо – роги молодого цапка який ніколи не зустрінеться
в поєдинку емалевий карниз зимового листя
над весільними кіньми дуги із дзвониками
малими брилями в яких померли співучі
серця жайворонків
Колеса – каруселі що крутяться лише в одному напрямку
палаючі обручі на круглій бочці блакитного обрію
насторожені парасольки із полотен Ренуара
Спиці – каракулі в зошиті першокласника сплетені
пальці закоханих палички над рисками
з рисом в сім’ї багатодітного японця
Педалі – тріскуча кавомолка нелюбої жінки
чалапання кривенької качечки невизначена
рівновага над норою крота
Стояв ровер в повітці
Хтось узяв чемодан
Він прийшов в плащ-накидці
І повів на майдан
Був той ровер без рами
Для жінок і солдат
Вже нема діорами
Нема пам’ятних дат
Як в совєцькім союзі
Днів кусючі рої
Верніть ровера друзі
Днів весни крадії
ОСІННІ ДЗВІНКИ
О, як тривожно дзвонить телефон!
Гудки, як візьмеш слухавку у руку.
Та чую голос твій, немов крізь сон,
Що блискавкою крає злу розлуку.
Текучий струмінь пропіка до сліз,
Але хто дзвонить, ні в кого спитати.
Це б стать подібним до весняних лоз,
Аби тебе й край світа обнімати.
Як у пропасниці вже дзеленчать шибки.
Неначе пес, який зірвався з цепу,
Дзвенить між теледюн… Гудки й гудки…
Як божевільний, що єднає нас.
Чи скаженіють всі мої провини?
Чи з того світу дзвонить гість на час?
Чи дзвоник од блудниці-Катерини?
Дрібні й пискливі, в’їдливі дзвінки!
Як істеричний сміх, безперестанку.
… Я більше не подам тобі руки,
Тобі на зло я заведу коханку!
Але ж коли б знаття! Коли б знаття!
Яке ж то щире золото – Вітання.
Гудки й гудки… І промина життя,
Як проминає нетривке кохання.
ВУЛИЦЯ МАРКА ЧЕРЕМШИНИ
Не піду я повз вулицю Марка Черемшини –
Через колію на русанівські буйні сади:
Бо немає в мене дружини…
Там налито в озера дощової води.
Там баптисти купаються.
Розпаношені грози,
А сади у рясному цвіту.
Китиці цвіту на тинах обскубують кози…
Повз вулицю Черемшини більш не піду.
Вздовж дороги розкидані чорні шини,
А у шинах розквітли перші тюльпани.
Не піду повз вулицю Марка Черемшини,
Де дебелі хати за тинами.
Вулиця Марка Черемшини в мене за плечима!
Померла Марія… Не піду на дачу.
На торохтілці там їздить
із Єрусалима Хима,
А я на кінцевій зупинці плачу.
ДРАЧЕВА ЛИПА
Цвіла ти, липо, і за Хмеля
В древлянськім краї в час світання.
Ти – наречена вічна Леля –
Бога бджільництва і кохання.
Де золоті стоять ворота
Біля будинку голубого,
Ти пахла нам… У нас скорбота:
Тебе понищено, небого.
Мов не росла – пішла у Лету.
А гілля ж бджолами дзижчало.
Контора знала, як поету
В п’яту встромить отруйне жало.
Як побивавсь він за тобою.
Так, мов ридала й Україна.
Тужив, неначе за сестрою:
Дерева – кровна в нас родина.
О боже – липцю, дай нам меду!
Зважай, в Мари – колюче терня.
Спиляли липу у середу,
Була, немов з горіха зерня.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.