“Українська літературна газета”, ч. 22 (340), 11 листопада 2022
***
В хаті сутінь густа
Від стіни до вікон.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Світлоока звізда
Розколошкує сон.
В напівмороці дим
І тривога німа.
Як цю ніч перейти –
В ній же сенсу нема?
А чи є у житті
Після звірства і вбивств?
Я стояв у куті
І до Бога моливсь.
Це ж кому ти давав
Шостий з черги закон?
Тим хто нас ґвалтував ,
Убивав іспокон?
Заборона: «Не вбий»
Лиш стосується нас?
Чом кацапище злий
Не сповня твій наказ?
Всемогутній мовчав,
Я півсонний моливсь,
До імли дослухавсь,
І думками губивсь.
А коли закуняв –
Донеслося здаля:
«Я закон поміняв
На: «Убий москаля»!
КИЇВ 26.02.2022
Закінчилася війна
Для цих, двохсотих.
Господь до себе їх прийняв
За пеклу спротив…
Дими над Києвом течуть,
Сирена виє…
Звідтіль покійників несуть,
Де синь вогніє.
Навшпиньки ангелів юрба
Услід за ними.
Сльоза скотилася скупа,
Хоч – не сльозливий.
Лиш сонця тутечки нема,
Йому до дупи
Війна і люди, і зима –
Усе докупи.
***
На обрії зайнялися пожежі:
Арта працює Богом у війні.
Шукають кулі найкоротші стежі,
Щоб ворога віддати сатані.
Ми знаємо: коли настане тиша
Підемо зосереджені у бій
Туди, де зараз даль вогнями дише
У неба засмальцьований сувій.
Вгризаємось у ворога колони
І смерть за панібрата нам усім.
У наступ ідемо від оборони,
Як лиш арти закінчується грім.
Вернеться хто, а хто тепер поляже –
Вирішує не куля, а пан Бог.
На полі несусвітніх відображень,
Де лиш інстинкти і нема думок.
Отут і пекло видається раєм,
Де гола суть людини без прикрас.
Ми з бою вбиту долю забираєм
І ранений витягуємо час.
Поляже хтось, хтось вернеться в частину
Забруднений від ніг до голови
Із відчуттям приглушеним провини:
Чому друг мертвий, ну а я живий?
Хто носить кулі, той напевне знає,
А в нас лише молитва на вустах:
Нехай трикляті наших обминають,
Як обминув принижуючий страх.
***
Напишу листа тобі сьогодні.
Відповідь не шли. Вже не потрібно.
Обірвалися шляхи Господні
На яких тримався я осібно.
Не чекай, не повернусь до тебе
І вуста палкі не поцілую,
Душу я вивірював по небу,
А про те, що згинув не жалкую.
Ти візьмеш того листа читати
При столі увечері неспішно.
Заметіль за вікнами ридати
В темноті буде сама невтішно.
Згинуть зими в променях зелено,
Весен повибрунькуються миті.
Сину розкажи тоді про мене,
Як любив і, як я ненавидів.
Не печалься, не горюй, не треба.
В очі світу не дивись лякливо,
Пам’ятай про Правду і про небо,
Та живи свобідно і щасливо!
ПЕРЕКЛАДИ ПОЕЗІЙ РАСУЛА ГАМЗАТОВА
РІДНА МОВА
У сні себе вмираючим побачив:
Повислого на урвища краю,
На скелю цівкотіла кров гаряча,
і… впав нараз в обійми ручаю.
В ущелині тече він по камінню.
Сріблисті води миють валуни.
Я землю обіймаю, мов святиню,
А обіч гайдабурять буруни.
Кому цей край призначено як отчий,
Сувору подаровано красу?
У відповідь вгорі орли клекочуть,
Та буйні тури стогнуть унизу.
Вмираючого нікому оплакать:
Нема рідні, коханої нема,
І не закриє очі мій друзяка,
Коли мене прохвиськає пітьма.
Та в той момент, коли зникали сили,
Мандрівників почув я голоси:
Вони про сад, городи говорили.
Про урожай, траву, що тра косить.
Ще про худобу, хмари і погоду,
Про те, яким хитрющим є Хасан, –
На мові це аварського народу –
Глибокій і різкій, мов океан.
Підвівся, затиснувши міцно зуби,
З моїх очей скотилася сльоза:
Зарубцювала рани і рахуби
Аварської балаканки краса.
Не знаю, як народи інші звикли.
За себе їм скажу на всі віки:
Якщо аварська мова завтра зникне –
Сьогодні ж серце трісне на шматки.
Навіщо Аварстан мені, для чого,
Якщо віднімуть мову у дітей,
І чужаниця запанує строго
В оселях поґвалтованих людей?
Ці гори одесную і ошую
Навіщо тут на березі ріки,
Якщо аварську мову не почую,
І як на ній співають юнаки?
Вона в моїй крові, аварця генах,
Остання нам фортеця рятівна.
Хоч не звучить в найвищій Асамблеї,
Та в горах має чутися вона.У школах, що притулені на схилах,
Аварську мають вчити дітваки,
Бо в ній краса народу, наша сила,
Його життя майбутнє на віки.
На ній пісні для нас батьки співали,
Гойдаючи колискою у ритм,
І матінка “щасливо” нам бажала,
Коли ішли дорогами у світ.
То чи ж тепер, вертаючись у гори,
Ми цвенькати повинні, як чужак?
То, може, я останній, хто ще творить
Аварською поезії відтак?
Вірші, Махмуде, пристрасні і вмілі,
Що кров’ю кимсь писались в давнину,-
На мові на аварській зрозумілі,
На іншій мові їх не осягну.
Люблю, Махмуде, Землю цю зелену.
Люблю Вітчизни диво-просторінь.
Аварською співаю їй натхненно
Співатиму і далі я, прецінь.
Але земля аварська більше мила:
тут я родивсь і рідна мова — тут.
Не знаю де помру, але лягти в могилу
Я хочу серед гір, де б’є буркут.
Можливо, хтось повз неї до аулу
Проходячи, промовить у півглас:
“Ось тут Гамзата син, що звавсь Расулом,
Аварську він відстоював для нас!
ЖУРАВЛІ
Мені здається часом, що солдати,
Не повернувшись з бойових полів,
Не в землю полягли, щоб вижидати,
а обернулись в білих журавлів.
Вони й сьогодні із часів далеких
Голосять і летять під небозвід.
Тужливо ми сприймаєм їхній клекіт
І мовчкома їм дивимось услід.
Сьогодні надвечірньою порою
Дивлюся як з туманної імли
Своїм летять невимушеним строєм,
Так по землі людьми вони ішли.
Летять вони, верстають шлях далекий,
Викрикують імення хто згада.
Чи не тому із окликом лелеки
З давен аварська мова співпада?
Летить, летить по небі клин рівненько:
Мої найближчі друзі і рідня.
У тім клину є проміжок маленький,
Займу його колись, можливо, я.
Прийде той час і з журавлиним клином
В такій же сизій пропливу імлі,
Окликнувши пронизливо-пташино
Всіх вас, кого залишив на землі.
Переклад з аварської Василя Куйбіди
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/