(ІЗ НОВОЇ КНИЖКИ “СОРОЧКА ГЕРАКЛА”)
Віддалені за сотні кілометрів.
Відчужені від материнських гнізд.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Блукаємо у спогадах , як нетрях,
Вишукуючи в них глибинний зміст.
І постає усе забуте явним.
Докопуємось до людських чеснот.
І оживають ті картини давні,
Якими омолоджується плоть.
Уявою всього не охопити.
У ній лиш те, що сіяне колись.
І пожинаєш досі теє жито,
що сходить попри тисняву коліс.
У плитці і у тесанім камінні
Вже кожен інкрустовується двір.
І зводяться усе нові будівлі
обставинам новим наперекір.
Відчутнішає щораз домагання
у всьому викладатись на всі сто.
Для кого ці потуги і старання? —
Не відповість упевнено ніхто…
8 травня 2020
***
Дивився. І не думалось про те,
Що час мине і кущ цей пожовтіє.
А зараз він розгонисто біліє,
пишається відверто, що цвіте.
Коли уперше глянув на дівча,
і ум немов зайшов тоді за розум.
Не відалось, не думалось про час,
Який своє очікує на розі.
Він нібито нікуди не спішить.
Та вносить помаленьку корективи
у вроду, у волосся кожну мить.
Тут іншої нема альтернативи.
Вже осінь переброджує ріку.
І йде у ліс, щоби його змінити.
Яку ж то барву випросить? Яку? —
Сказалось й передумалось просити…
9 жовтня 2020
***
Живемо в глобальному селі,
як передбачав іще Мак-Люен.
З будь-якої точки на Землі
будь-коли відшукують нас люди.
Безліч павутинок-павутин
в просторі снує навколоземнім.
Не страшна віддаленість вершин
чи океанічних вод буремність.
Маємо глобального села
всі ознаки, притаманні риси.
І цей дар осіннього тепла,
що в кленовім зосередивсь листі…
25 жовтня 2020
***
Маску вдягнув.
І між люди пішов.
Йдуть вони,
ніби якісь насторожені.
Ставляться, видно,
до даних умов
кожен по своєму.
Кожен із кожною.
Навіть знайомих
не впізнають.
Зовсім уваги
Месія позбавлений.
Люди говорять.
По вулиці йдуть.
В чергу стають
на поштові відправлення.
Ходить по Києву
в масці Ісус.
Звісно, сліди
відшукав Він апостола.
Воду з Дніпра
прикладає до уст.
Не впізнають Його.
Зайняті постами…
9 вересня 2020
***
Що ти ще не виблагав у влади?
Виблагай негайно. Не барись.
Кажуть, що на то немає ради:
Хочеться людині, хоч убийсь
мати хоч якусь винагороду.
Ні, високу саме. Не якусь.
Що скажу, казав, свойму народу
класик, що зазнав нервовий струс
не один. Хоча б такий, наприклад.
Виклик був черговий у цека.
В час розмови на столі, як звикле,
чай і цукор. І тремтить рука,
дістаючи грудку край газети.
Та газета зовсім не проста.
«Рада» її назва. Там, поете,
впізнаєш свій вірш ?
Літа, літа
пролетіли, як за Крути кулі.
Пам’яти ( присвята) тридцяти.
Твоїм віршем спрямували дуло
в посивілу скроню, щоби ти
в колотнечі днів не забувався.
На тобі цей орден. Ще й оцей.
Як давно ти щиро не сміявся !
Не лилася пісня із грудей.
І нема ні ради, ні поради.
Ти своє, поете, віджуривсь.
Хтось чогось не виблагав у влади.
Хочеться людині. Хоч убийсь.
10 вересня 2020
У ТІНЯХ ЛІСУ
Триптих
Романові ПЕТРУКУ,
братові і скульптору
- ПОРІГ
Іллінецької церкви руїни
обпікали і тіло, і душу.
Через них, через біль України
йшов і тишу пекельну порушив.
А із купола, що розвалився,
уцілілих підняв янголяток.
Йшов до Рудник.
Ішов біля лісу,
через тіні від гілок крислатих.
У тих тінях приховані духи,
що з’явились ще до християнства.
Літній день.
Пражить сонце.
Задуха.
Іде скульптор в село,
прошу паньства.
А на вигоні ген біля лісу
зустріча його тітка Тетяна.
Чути звуки вербового листу,
що до уст приклада, як до рани.
І мелодія лине предивна.
А із пазухи вуж визирає.
Він холодний.
Він захист натільний.
Скульптор дивиться
і уявляє
ту майбутню скульптуру відунки.
Так і станеться.
Згодом.
У Львові.
Ось і батьківська хата.
Полудне.
Сонце переступає поволі
дерев’яний поріг.
В кут похмурий
проника і ляга на підлогу.
Так, подумав, і кожна скульптура
чимсь подібна
до того порогу…
18 грудня 2019
- СКУЛЬПТУРКИ
Виробляли з верби у дитинстві
різні символи, різні скульптурки.
І носили ті дивні фігурки
на Старий Новий рік у торбинці.
І заходили з ними в домівки.
А господар виймав із торбини
діда, бабу, будівлю, маржину,
старостів, вулика чи сопілку.
Те, що вийняв, було символічне,
визначальне у році грядущім.
Ті фігурки купляв невмирущі
в день отой – чотирнадцяте січня.
І дивився захоплено скульптор,
як такий йому трапивсь колядник.
На долоні тримав їх і гладив,
не відводив очей від фігурок.
І ознаки сакрального місця
уявились йому, одчайдуху,
і присутність міфічного духу,
що у тінях живе. Тінях лісу.
4 березня 2021
- ЗНАКИ
Все колись нагадує про себе.
Рано. Пізно. Навіть на одрі.
Із глибин захмареного неба
знак свій подає земній корі
тінями розпеченого листя,
що на ту пекучість не зважа,
виявом дарованого хисту,
дотиком холодного вужа…
6 березня 2021
ПОЧЕРЕЗ МЕНЕ УБРІД
Ті, що ішли убрід через ріку
і згадуються інколи у віршах,
і далі йдуть дорогою, яку
я не знайшов у полі бездоріжнім.
І всі мої писання – не про них.
Це вже якщо уважніше вчитаться.
І кожен з них – для мене провідник,
і кожен з них – моя маленька частка.
Про себе я писав передовсім.
Ішли мої герої через душу.
Я прихисток у ній давав не всім.
Якщо давав, то тільки для віддушин.
Ідуть вони, ідуть через ріку.
Я чую, ніби сам стаю рікою.
Вдивляюся в ходу їх нешвидку.
А тіні залишаються зі мною…
6 березня 2021
МОНОЛОГ ЮВІЛЯРА
Знаєш, я дивлюсь на себе збоку.
Бачу, що зникаю на очах.
І немилий світ мені широкий.
І вогонь цікавости зачах.
Я стаю в цій осені травою,
на яку злітаються листки.
Піднімаю легко над собою
втрачені й загублені роки.
І про що із ними говорити ?
Втрачене не має вороття.
Ними не сховати, не прикрити
пережите несвоє життя…
20 жовтня 2020
УЧИТЕЛЬ
Пам’яті В. Д. Стеф’юка
В шкільній історії були свої приваби,
Що десь лишились в глибині сердець.
Пригадується, коли йшли обабіч
дороги біля церкви навпростець
з учителем, що недалеко мешкав.
Яка була змістовна та ходьба!
Після уроків розступались межі,
І він, як кажуть, із плеча рубав.
І діставалось урядові тому
за те, що все російщилось тоді.
Бувало, що давав мені, малому,
якусь книжчину.
І хвилини ті
наповнювали душу новим змістом.
Чомусь мені учитель довіряв.
Побачив, певно, ті ознаки хисту,
яких я сам іще не помічав.
Я дякую і досі за довіру.
І за розмови ті позашкільні.
Було повсяк йому в життєвім вирі.
І навіть пережив трагічні дні.
Було мені цікаво йти додому
з учителем.
Хоч рідко це було.
А як було, так то було вагомо.
І теплоту на серці зберегло.
Сільський учитель із сільського роду,
що прагнув до мандрівок, до вершин,
подарував мені ключа від коду
до пізнання справжнісіньких глибин…
31 березня 2020
***
Чи інтонація, чи натяк,
чи для підсилу кілька слів
спроможні вогнище здійняти,
яке, здавалось, погасив
могутній час, відомий лікар.
А виявляється, що він,
неначе ідол многоликий,
вдається інколи до змін
і повертає дні минулі,
оті, з ознаками біди,
які влітають, ніби кулі,
крізь ці зимові холоди.
І не поможуть співчутливі
гримаси, погляди, слова.
І роздивляєшся дрантиве
життя, що пам’ять прошива.
І оживає з попілинок
давно погаслого вогню
непроминальності відтінок,
що йде навстріч новому дню.
Не згадуй всує, без потреби
чи натяком, чи чимсь іще.
Хтось, може, дивиться із неба.
І погляд той когось пече…
12 лютого 2021
***
Мусиш перейматися усим.
І не тільки тим, що є глобальне.
Час марнуєш знову, а затим
контури шукаєш визначальні.
В плетиві морОчливих дрібниць
гаснуть іскри творчі мимоволі.
І від вересневих зоряниць
оживають, як вогні на полі.
Подих вітру — і вони горять.
Полум’я злітає аж до неба.
А дрібниці виструнчились в ряд.
Кожну хоч би роздивитись треба.
24 вересня 2020
СЛУХ
Пам’яті Павла МУРАВСЬКОГО
Розладнується геть музичний слух
на вулицях, де сотні одчайдух
гасають на своїх автомобілях.
Вплітаються у звукову канву
пташки, що пильно дивляться в траву
і скрикують, немовби очманілі.
Проходить тими колами хорист,
Немов у плесі річковому лист,
що звуками наповнений водиці.
Побути має він на самоті.
Годинки дві у тиші. Аж тоді
годиться його слух до репетицій.
13 листопада 2020
***
Аж двадцять кілометрів песик біг,
малесеньке, тендітне песенятко.
Шалених залпів одночасний збіг
схопив його, мов пазурами, хватко.
Не так злякав той вибухів букет.
Причина інша в цім страшнім конфузі.
У складі вибухівок щось таке,
що позбавляє нюху наших друзів.
Для псів це все одно, що сліпота.
Вони біжать. Куди ? Самі не знають.
Причина лиха – ваша глупота,
хто вибухами ночі розриває.
А песика маленького знайшли.
А ще один, що із породи хаскі,
Дніпро, почувши вибух, переплив.
Такі пригоди стались чудернацькі.
В цій оповіді є своя мораль.
Читається вона поміж рядками.
Невже незмінна часова спіраль
із кожними прожитими роками?
грудень 2020
ЗВУК
Мирославі Приході
Студент поставить звук на мінус,
залишить знімок та й піде.
А ми лишаємось із кимось,
хто, знаємо, не підведе.
Таке онлайнове навчання.
Такий ведеться полілог.
І зовсім він не віртуальний.
Йому позаздрив би Сам Бог,
що й не такі уроки виніс.
Бувало, все втікало з рук,
коли мільйонами на мінус
Його притишувався звук.
16 листопада 2020
ПОМОЛІМОСЬ ХРЕСТАМ
ПомолІмось хрестам.
Не отим,
що стоять на могилах.
ПомолІмось хрестам
придорожнім,
на кручах і схилах.
Край полів,
перехресть чи криниць,
що захищені
Від блискавиць.
На них вішали сорочкИ
тих, що мали
страшні болячкИ.
З днів дитячих
згадалось,
як нива
починалась хрестом.
Як на диво,
перед ним
купа ріща росла.
Хто ішов
від села до села,
мусив кинути
гілочку хмизу.
Не чиїсь то, повірте,
капризи.
Оповитий легендою хрест
називається Бабиним.
Все ж
він єдиний
у всій тій окрузі.
Тут сиділа
в дрантивім кожусі
стара баба.
Й замерзла в снігах.
І поставили хрест
попри шлях.
На перЕтині лісу і ниви.
І хто йде,
має бути поштивим.
Має вкинути
перед хрестом
гілку разом
із дарчим теплом,
щоб воно вже
нікуди не щезло.
І людина
тут більш
не замерзла.
І коли на межі роздоріж
заболить, ніби всунуто ніж
І розрізано всі перевесла.
Тоді бачиш дорогу до хрЕста
того Бабиного біля ниви.
Віднаходиш забуті мотиви.
І у бурі, і в люті вітрища
свою гілку вкидаєш до ріща.
І душа відчуває в ту мить,
Як той хрест біля неї стримить.
І до неба спрямовує погляд.
Й відчуття позбавляє безодні.
ПомолІмось хрестам.
Не отим,
що стоять на могилах.
ПомолІмось хрестам
придорожнім,
на кручах і схилах…
9 травня 2020
“Українська літературна газета”, ч. 7 (299), 9.04.2021
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.