* * *
І молишся за воїнів щоранку,
йдучи крізь дощ і запахи весни.
І потураєш псові в забаганках,
мандруючи мікрорайоном з ним.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
На хідниках озброєні попарно
Йдуть хлопці. Патрулюють. Стережуть.
І відчуття, що все воно не марно,
що є у цім глибинна давня суть,
яка дійшла від П’ятниці Страсної,
коли була відмова від Христа.
Але відмови не було від воєн,
яких чекала справедлива мста…
23 квітня 2022
* * *
Старий «москвич» заводиться в подвір’ї,
своїм ревінням тишу всю псує.
Зіщулились пелю̀стки, наче пір’я,
ховаючи усе єство своє.
Все біле царство вишень, абрикосів
від вибухів зіщулюється вмить
уздовж Дніпра по правім, лівім боці,
що аж не чути, як вода шумить…
Казала бабця: «А я перва друга»
тим, хто чомусь цього не поміча.
Ординська перехвалена потуга
Подібна до старого «москвича»…
28 квітня 2022
ФІЛОЛОГІЧНЕ
Чи можемо казати – на війноньку
пішов наш брат або пішов наш син?
Пішли також чиїсь відважні доньки.
І не пішов із тисячі один.
Чи можемо отой ласкавий суфікс
втуляти поміж буквами «війни»?
Не та вона. У ній жорстока сутність
до українців. Боже борони!
Яка тут, прости Господи, війнонька,
Якщо триває справжній геноцид?
І в слово це не втулиш –енька, -онька,
як і до визначень окупаційних гнид.
3 травня 2022
* * *
І той, хто мав невиліковну хворість,
просивсь на фронт. Підказувала совість.
Така нагода випаде коли?
Але його до війська не взяли.
Комусь війна – і горе, й безнадія.
Йому вона залишила надію,
бо ще триває. Боже, відведи!
Хай не горять будинки і сади,
І станції заправні вздовж дороги.
Не чуються і людський крик, і стогін.
Притихло все. І вишень білий цвіт
не може приховати усіх бід.
І перед ним спиняються у леті
хрущі травневі, нібито естети.
Вони гудуть. Вони живуть на вишнях.
Їм добре там, де біло-біло й пишно.
Але комусь недобре геть ніде.
Куди його дорога заведе?
І множиться до ворога ворожість.
І відступа невиліковна хворість…
6 травня 2022
* * *
Прийшов я вдосвіта до ставу
без тебе, внучку Владиславе.
Ти десь далеко. Ти у Празі.
В розлуці ми тепер наразі.
Нас розлучив, немов у казці,
один герой в огидній масці.
Маленький сірий чоловічок,
який не має добрих звичок,
а все лихі, погані, злі.
І стільки горя на землі
зазнали люди через нього.
А ти в безпеці, слава Богу!
У тебе стільки нових вражень
і емоційних навантажень.
Про тебе думаю над ставом,
мій любий внучку Владиславе…
11 травня 2022
УСПІХ
Хлопцям із Kalush Orchestra
Люди пізнаються у біді.
Пізнаються в радості ще більше.
Як були колись ми молоді,
прагнули до успіхів найбільших.
І були вони, були у нас.
Пригадаймо черги ті на «Тіні…»*,
що Париж заполонили враз
і йому відкрили Україну.
Вічний феномен Івасюка,
що піснями розбудив синхронність
нації, що стала, як ріка,
попри всю наявну безборонність.
В нас на успіх права не було.
І за цим московським алгоритмом
мірялось усе, що відбуло,
залишились незабутні ритми.
Євроуспіх винятком не став.
Знову смерть летить на Маріуполь.
На снарядах ворог написав
скерування за вчорашній успіх.
Нам у цім немає дивини.
Час усе розставив на полиці.
Приховав зернини таїни
в слові невмирущім «паляниця».
Наша мова – то наш оберіг.
Із глибин віків вона воскресла.
Тисяччю незвіданих доріг
йде вона і «Калуська оркестра».
*Йдеться про фільм С. Параджанова «Тіні забутих предків».
15 травня 2022
* **
І з-поміж них знайшовся хоч один,
хто на поля умисне скинув бомби.
І врятував будинок не один,
І не один від страху опритомнів.
І вдячність за врятовані життя
В думках адресувалась чоловіку,
Що мав іще живе людське чуття,
Хоч і гасав у небі, як шуліка.
Так просто все – візьми і не вчини.
І хоч той вчинок буде безіменний,
Подумай хоч на хвильку з вишини –
Що треба, щоб душа була спасенна?
20 травня 2022
КВІТКОВІ ВІРШІ
1.
Чи півонії, чи жоржини,
чи троянд розмаїття барв.
Це поеми моєї дружини—
особливий ліричний жанр.
Не до лірики, дехто каже.
Та у сірій, як дим, канві,
хай ці квіти на мить покажуть,
як важливо, що ще живі.
Що тримаються міцно купи
Їхні промені-пелюстки.
Зупиняють нашестя грубе.
І не тільки тепер. Віки!
9 червня2022
2.
Дивлюсь, фацеліє, на тебе.
Ти синя-синя, наче небо.
А бджоли в унісон гудуть.
І думаєш, у чому суть
життя, що сповнене тривоги
на незахищених дорогах?
Сьогодні був я у райцентрі.
Була сиреною роздерта
вся тиша в ньому й навкруги.
Знов показились вороги.
Готуються до стрічі з ними
ті хлопці, бачу, побратими.
Вони зібралися в дорогу.
І я за них молився Богу.
А особливо за дівча,
в якого світиться в очах
такий ласкавий синій колір,
як у твоїх квіток на полі…
15 червня 2022
3.
Поливав петунії і флокси.
Цілий день у небі літаки
так шугали, нібито наосліп.
Може, то учились новачки.
Хоч відволікає гуркотнява,
знову зосереджує фейсбук.
І не на чиїйсь дешевій славі,
а на тім, що хтось позбувся мук
і пішов у засвіти раптово.
Звиклося, що не один пішов.
Залишив про себе добре слово,
поки час не все перемолов…
28 липня 2022
ПІСЛЯ ІСПИТУ
Поміж цих геноцидних бід,
що підступно влаштовує раша,
від дипломних студентських робіт
на душі стає просто краще.
Он сторінка нова в Інстаграм.
Її назва проста — “Паляниця”.
Тут щоденне розширення рам
про культуру. Не тільки в столиці.
І явили проєкти красу.
Ось рядок виклика хвилювання :
“… і подяка за все ЗСУ,
за можливість оцього складання”.
21 червня 2022
ДОСВІД
Столітній прокурор чекав своєї смерті.
Була родина вся в його житлі.
Він був останній прокурор Нюрнбе͈͈́ргу,
єдиний із усіх ще при житті.
Лежав він тихо. Шепотілись рідні.
І тут до нього внучка підійшла.
І на своїм айфоні колоритнім
цікаве щось для дідуся знайшла.
Там Україна у жахливих ранах.
Напав на неї з півночі мордор.
«Виходить, помирати мені рано», —
зреагував нюрнбе́рзький прокурор…
24 червня 2022
ПОВЕРНЕННЯ
Віночки. Стрічечки то жовті, то блакитні.
Вишѝванки. Дівчата круглолиці.
І напис недоречний очевидний
«Едгар Деґа. Російські танцівниці».
У Лондоні музей. Картина в ньому
із написом для багатьох конфузним.
І помах крил воєнних напоумив
і врешті те творіння обезглуздив.
Вернулись українські танцівниці.
І повели своє одвічне коло.
І сонце омиває їхні лиця
в степу, де не стріляють, не неволять.
І де їх називають тільки тими,
якими сподобѝв Господь для щастя.
Картина. Напис. І вже не чужими
постали танцівниці чудернацькі.
12 квітня 2022
* * *
Він сох на сіні. Пам’ятаєш
той запах давніх юних літ?
Тепер його ти обриваєш,
цей липовий духмяний цвіт.
Бджола летить над головою.
Так тихо. П’янко тій бджолі.
І враження, що із тобою
найзатишніш їй на землі.
І ця трава, і ці дерева,
і пса в траві вертлявий хвіст
вмістила ця пора червнева.
І хто про неї оповість?
Тобі б хотілося, звичайно,
якби не скупчення тривог,
що налітають враз нагально
то вчотирьох, то вдесятьох…
28 червня 2022
* * *
Чи зможеш заховатись від війни,
заходячи у трави й бур’яни,
а надовкола неймовірна тиша?
Шовковиця росте собі сама.
Зриваєш ягоди руками обома,
і кожна у долонях ніби дише.
А в іншому селі неподалік
востаннє проїжджає чоловік,
і люди зустрічають на колінах.
Такий ще молодий. Його везуть.
І перед ним дощем омита путь.
То плаче небо. Плаче Україна.
Тож зовсім не сховатись від війни.
Вона з клеймом проклятої вини,
яка у тім лише , що ми вкраїнці.
І знищується знов за плоттю плоть.
Чи відає, чи бачить це Господь?
А особливо тих, хто на колінцях…
13 липня 2022
ЯБЛУКА
Ігореві Абрам’юкові
Одна-єдина думка щодоби
пронизувала ритми отченашу.
І поряд із провісником судьби
стояв твій син.
В руках – Господня чаша.
Чомусь він уявлявся так тобі
від лютого, страшного і гіркого.
І в день серпневий, в присмерку рябім,
побачилися ви.
Хвалити Бога!
Як він змужнів!
Утіха нароста.
А час пливе, відведений на зустріч.
І нібито історія проста,
та в ній своя, така глибинна сутність.
І тиха ніч спливає за столом.
Спожито все.
І світяться зірками
ті яблука із сонячним теплом,
збереженим праотчими руками…
7 серпня 2022
МАРІУПОЛЬ
«Людей нема. Зостались патріоти», —
комусь у трубку каже окупант
із сумнівом, чи зможе побороти
отих, кому призначено талан
стояти до кінця саможертовно
за кожен азовсталівський підвал
і за містян, що в стані молитовнім
спрямовують святій Марії жаль
і біль тяжкий, і страдницькі благання.
Біля військових туляться осіб.
І діти чи серѐд ночі, чи зрання
дорослих просять про одне. Про хліб…
20 квітня 2022
ТУМАН І ДИМ
Пригадую, як віз мене Буєвський*
з Підкаменя до Львова в «жигулях».
А Львів тоді мав настрої москєвські.
Ми за годину подолали шлях.
Яка була розмова із маестро !
Про музику і про його пісні.
І звуки симфонічного оркестру
з’являлись і зникали вдалині.
Не згадувавсь по радіо сім років.
За прикрий побутовий інцидент.
До геніїв судьба завжди жорстока
чи на літа, чи на єдиний мент.
А зараз в королівському Брюсселі
із музикою нерозлучний він.
Можливо, що буває невеселий,
як інколи накочується сплін.
Вас вістка приголомшила, маестро,
що Дарниця під обстрілом ракет.
І чорний дим здіймався аж гротескно
на той туман , що оспівав поет.
І пісня Ваша гімном Гуляйполя
звучить тепер і зупиня орду,
що рветься так нахабно крізь роздолля,
розсіюючи горе і біду.
Над Дарницею дим. І дим над Гуляйполем.
І хвилі степових духмяних трав.
Світанок. Місто оповите болем.
Бо не туман. То не туман упав…
*Борис Буєвський – геніальний український композитор.
Живе у Бельгії. Автор симфоній, музики до кінофільмів,
популярних пісень, зокрема «На долині туман» на слова Василя Діденка ( родом із Гуляйполя).
* * *
Ми не клялися на вогні.
Само собою зрозуміло,
що в мирний час чи на війні
для нас одне священне діло.
І не клялися ми про те,
що спільні будуть наші втрати.
Що ми не будемо проте
сміття виносити із хати.
Та сталось. Сталось так, як є.
І винеслось. І занесло́ся.
І не шанується своє,
що випадає, як волосся.
4 серпня 2022