Василь Губарець. «Зустрічі в пеклі або Карлик вариться в смолі»

299

Сон чи може напівсон

Бачив дід Гаврило:

Поваливсь кремлівський трон,

Карлик впав безсило.

Аж під лоба закотив

Він свої очища,

Помираючи, просив,

Щоб підняли вище.

Трон ще дужче затріщав,

Лунко впав під небом

І тирана підім’яв

Навіки під себе.

Дід Гаврило все те чув

Й бачив – не прогавив:

Той тиран насправді був

Карликом плюгавим.

Карлик жив колись в Кремлі,

Владою впивався,

А тепер уже в землі –

З пекла обізвався:

«Зізнаюсь, я – людоїд,

Кагебіст запеклий.

Взяти я хотів весь світ,

А дісталось пекло».

Він кавказців убивав –

Чеченців, грузинів

І руїнами встеляв

Землю в Україні.

Все багатств чужих шукав,

Зримих і незримих:

Ліліпутінська рука

Простяглась до Криму…

Вліз військами на Донбас,

Де багатства цінні,

На війну віддав наказ –

Й застряг в Україні.

Там його у гриву й хвіст

Бив завзято й дружно

З хлопцями на повен зріст

Генерал Залужний.

Пекло дихало в огні,

Клекотіло люто

І громи тут день при дні

Можна було чути.

Притягли чорти сюди

Карлика за вуха.

На лиці його сліди –

Певно, їли мухи.

Карлик щось сказати рад,

Кров із рук не стерши –

В цілім світі знаний кат,

Терорист найперший.

То чорти без жодних слів

Б’ють його у зуби.

Карлик знітився присів, ‑

Затремтіли губи.

Враз кривавими слізьми

Заридав, захлипав –

Запекло щось під грудьми,

Ледве-ледве дихав.

Купа чорних чортенят

Стрибнула на нього:

Здерла шкіру аж до п’ят,

І обгризла ноги.

Карлик виє, верещить,

Просить в них пощади:

«Зупиніться хоч на мить,

Я вже зрікся влади».

Стали смажити його

В казані з смолою,

Посипали лисого

Жаром та золою.

Той скуцьорбивсь, сполотнів,

Проклинає долю…

Президенти й королі

Ходять довкіл голі.

Карлик фюрера уздрів

З обгорілим задом.

Люто глянув той з-під брів,

Видавши пораду:

«Замухришка ти якийсь, ‑

Каже Гітлер в очі. –

До Диявола звернись

Хай тобі доточить».

Фюрер в пеклі одубів,

Тече з рота піна:

До брудних своїх грудей

Карлика стискає:

«Рідним сином я тебе

Вже давно вважаю

Бачу вилізла тобі

Боком Україна».

І довірливо затим,

Як про факт, питає:

«Кажуть вже під самий Кремль

Київ підступає?

Ніби «Правий сектор» взяв

Всю Москву в облогу,

Тим, хто Крим весною вкрав,

Відірвали ноги?..»

Карлик смажиться, шкварчить,

Аж вилазять очі,

Треться, зціплено мовчить,

Хоч кричати хоче.

Раптом здибився малюк:

«За таку образу

В рот смоли тобі наллю,

Німцям не дам газу!»

Гітлер вирячивсь, аж піт

Із лоба злітає:

«Я смолу десятки літ

Вже і так ковтаю.

А тепер, напевно, й ти

Взнав, по чім фунт лиха.

Ну а  газу не давай –

Краще сам ним дихай!»

Карлик повзає, кричить,

Щось ледь-ледь белькоче,

А тим часом чортеня

Сік із серця точить.

Чорт з рогами батогом

Карлика шмагає,

А чортиха ще й рогом

В зад його штовхає…

Тихо в пекло ніч прийшла,

Заскрипіли двері…

У котлі кипить смола –

Карлику вечеря.

Тільки він хлепнув з бадді,

Як голос почувся –

То в смолі на самім дні

Сталін ворухнувся.

Карлик Сталіна впізнав,

Підступає боком

І торкається руки,

Наче ненароком.

Погляд в Сталіна страшний –

Блискає і гасне:

«А, з’явивсь до нас таки

Карличок нещасний!

Ти в Чечні мільйон поклав?

Малувато, друже!

Я б усіх там затоптав

В нафтову калюжу.

Ти ж мій учень: кров попив,

Плюнув на ООНи,

Я тобі давно б вчепив

Маршальські погони.

Вдвох із Жуковим могли б

Разом воювати –

Всю Європу узяли б

І пішли на Штати.

Я не ллю тобі єлей,

Бо ти – вождик дутий,

Бо мене у мавзолей

Не схотів вернути.

Тут за Крим ти зможеш мать

Вічну нагороду:

Будеш воші вибивать

З прийшлого народу.

За Донбас – горіть в огні,

Смолою ригати

Та до того ж будеш гній

Носищем копати».

Сталін висякавсь вапном,

Смолу запив гасом

І в казан пірнув на дно:

«Стрінемсь іншим разом».

Глянув Карлик, а на дні

Берія стовбичить –

Лиш кістки на нім одні,

Щось під ніс мурличе:

«Маладєц, їдрона вош,

Хоч дістав по спині,

Але встиг і насолив

Добре Україні.

Ми із Жуковим також

На хохлів зуб мали:

Виселять їх усіх

В тундру планували…

Я тобі притулок дам,

Станем поруч жити.

І за мене всю смолу

Щодня будеш пити…»

Тут чортяка із хвостом

Зміг на груди сісти,

Слів брехливих цілий том

Змусив його з’їсти.

Потім кулями набив

Вуха, рота, носа

І по склу пройтись пустив

Його зовсім босим.

Карлик плаче, верещить,

Кров із нього ллється…

Чорт вогню піддав в цю мить –

Палить і сміється…

Дід Гаврило враз проснувсь,

Костуром постукав,

На видіння ті всміхнувсь:

‑ От щось сон у руку!

І, вдягаючи пальто,

Вимовив по суті:

«Карлик той відомо хто –

Це ж убивця Путін».

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!