Василь Губарець. «Поклик до відплати»

43

Спопеляє землю вітер східний, дикий

І снарядів посвист, і ракетний жах,

Розривають серце із катівень крики,

Безпорадний голос матері в сльозах.

 

Місто понад морем стогне у руїнах,

Вигоріле поле – від вогненних злив,

Та перед чужинцем стати на коліна

Постраждалець навіть кроку не зробив.

 

Від наруги й болю стигне кров гаряча,

Доля посилає нам пізнати лють,

Коли чорний ворон над полеглим кряче

Й похоронки з фронту жалібні ідуть.

 

Грізною рікою час тривожно плине,

Течія відносить варварське, бридке…

Спозаранку вийшла бойова дружина

Захищати вічне, дороге й близьке.

 

Від сьогодні, брате, в серці поєднаєм

І святу ненависть, і святу любов:

Ворога в двобої люто запитаєм

За убиті душі, за пролиту кров.

 

Чуєш, краю рідний: помсти дні настали,

До відплати кличуть в місті і в селі,

Щоб щодня, щоночі і повсюди стало

Ворогові лячно жити на землі.