Винуватиця появи сексу?
Оксана Забужко, опублікувавши колись свої «Польові дослідження з українського сексу», з ходу взяла важкі літературні рубежі і піднялася на нові висоти.
Відомо усім: навіть песику Рексу,
Що в радянській країні не було сексу.
От так, дуже просто: не було і годі –
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Ця істина стала міцніти в народі…
Аж раптом з’явилась Оксана Забужко,
Десь із Заходу секс той втягнула за вушко –
Він прорвавсь крізь завіси й тумани сизі
І тепер поселивсь майже в кожній книзі.
Настрахавши рака
Один із засновників літературної групи Бу-ба-бу – «прокуратор» Віктор Неборак продовжує дивувати світи модерними творами.
Задививсь в літнебо рак –
Там з’явивсь Ве Неборак.
Дивні «па» та «піруети»
Рак побачив від поета.
І скоріш поліз в трубу,
Та зустрівся з Бу-ба-бу.
Хлопці там сиділи дужі
І до раків не байдужі.
Рак скривив від страху рота
І поповз у літболото.
Навіщо відбирати хліб?
Михайло Шевченко, як найперший укладач багатотомного зібрання творів Бориса Олійника, виконав чимало функцій працівників Інституту літератури.
У класики не пнувся і не пнеться,
До праці має ще з дитинства хист
І труднощам життєвим не здається
Цей видавець, поет і журналіст.
Як упорядник, взяв високу ноту:
Усе, що міг, в Олійника розгріб.
Працюючи до надцятого поту,
В текстологів повідбирав весь хліб.
Послідовник Сусаніна
Олександр Глушко, відомий публіцист і науковець, найдовше з усіх письменників (понад чверть століття!) очолював журнал «Вітчизна», довівши його до… закриття.
Ставний, красень, густобровець,
Критик справ і дій лихих,
Журналіст і науковець,
Вихователь молодих.
Він – письменник не останній
І козак – немає слів!..
Він «Вітчизну», як Сусанін,
У трясовину завів.
Письменницькі ігрища
Є в Андрія Кокотюхи одна з перших книг «Шлюбні ігрища жаб», визначена автором як кримінальна повість, де квакливі водяні істоти з’являються лише в чотирьох останніх рядках твору.
Жаби – зчумлені квакухи,
Вирвавшись з ряскових пут,
На Андрія Кокотюху
Подали заяву в суд.
Адже ігрища й дошлюбні
В них були, і став з цим жив,
А з’явивсь письменник згубний –
Тільки шлюбні встановив.
Написав і видав на свою голову
Дмитро Головко, видавши помітним накладом книгу афор та образків «Хто і як завдає марноти?», мріє про її швидку реалізацію.
У поета Головка
Вправна з юності рука.
Він знічев’я і з нудоти
Видав книгу про марноти.
А від тих чумних марнот
Він із ніг впаде от-от.
Зовсім зблід, змарнів з лиця:
Де б знайти їй покупця?
Гарріпотерчата проти Котигорошків
Іван Малкович, поет і директор видавництва «Абабагаламага», наповнив український книжковий ринок багатотисячними тиражами «Гаррі Поттера».
Запитав Івана Лесик:
«Може ти Івась – Телесик?»
Запитав малий Антосик:
«Мозе ти Котигоросик?»
Запитали всі грайливо:
«Може ти Чугайстрик – диво?»
Відповів той без оглядки:
«Ні!» Я – Гарріпотерчатко!».
Поможи, поете, грішми!
Анатолій Качан, автор багатьох книг для дітей, взявся оспівувати давнього та поруйнованого вітряка.
Про кораблики, море бентежне
Дітворі розповів не моряк,
А поет, що кохає безмежно
Поруйнований дідів вітряк.
Пестить він, обіймає скелета,
А вітряк, розкриваючи рот,
Дуже хоче сказати поету,
Щоб підкинув грошей на ремонт.
Котляревський насварив
Тарас Антипович 221 сторінку свого роману «Помирана» наповнив 218 словами ненормативної лексики, незграбно маскуючи кожне з них під зворотне читання.
Макабричного романа
Сміттєзвалищного дна
Написав для всіх нежданно
Сам сараТ чивопитнА.
Котляревський у Полтаві
Насваривсь на земляка:
«Ти купався б краще в славі,
А не в бруді матюка».
ПОРТРЕТИ З НАТУРИ ЛІСОВОЇ НОМЕНКЛАТУРИ
Не догодила Ведмедю
Нахвалялася лисиця всім звірям на горе:
В лісі, де дуби й ялиці, стане прокурором.
Одягла хустину з шовку, вийшла погуляти
І хвостищем перед Вовком почала метляти.
Виставляла ту обнову, вигинала спину,
Щоб за неї добре слово Ведмедю закинув.
Вовк помітив ті красоти і почув прохання,
А тому, відкривши рота, сказав без вагання:
«Якщо хочеш дуже чемно прокурором стати,
То Ведмедю мед щоденно мусиш постачати
І мені за клопотання й золоте словечко
По неділях до снідання присилать овечку…»
Забаганку, як годиться, дуже очевидну,
Постаралася Лисиця виконати спритно.
До барлогу руда леді причвалала гордо…
Все сподобалось Ведмедю: хвіст і навіть морда.
І Лисиця розпочала прокурорську справу,
Вихваляючись, кричала: працює на славу.
А тим часом не одного Лиса покривала,
Що з бюджету лісового гроші викрадали.
На ті гроші поробили собі теплі нори –
З усіх сил тому й любили свого прокурора.
Ведмежата й вовченята в лісі жирували,
Не боялись, а завзято де могли, там крали.
«Тре’ на Лева, Ведмідь свиснув, компромат зібрати,
Щоб звірюку ненависну посадить за грати!»
Прокурорка взялась ями рити і копати,
Днями бігала. Ночами не лягала спати…
А одного ранку стала на весь ліс ридати,
Бо Ведмедеві не мала щось путнє подати:
«Сорок справ малих й великих. І проваджень сорок.
Та в них злочину не бачу. Там – один лиш морок…»
До Ведмедя долетіло, як скиглить хвостата,
Він звелів Лисиці тіло Вовкові віддати.
Вовк накинувся зловтішно на бідну Лисицю:
Тепла шкура і хвіст пишний дістались Вовчиці.
Порадник для Барана
За отару хвилювався
Степ, широкий лан,
Бо до влади в ній пробрався
Молодий Баран.
Той, що м’ясом був налитий
З голови до п’ят,
Що майстерно міг робити
Хіба що ягнят.
У старій отарі знали,
Що Баран – профан,
«В голові його, казали –
Лиш один туман».
Вівцям всілася на роги
Раптом звістка-знак:
Баранові на підмогу
Причалапав Як.
Він покинув рід бичачий,
Всіх рогами бив,
А Баран, коли побачив,
Зразу полюбив.
Не вагавсь, круту посаду
Відпустив йому.
Наказав: «Давай поради,
Я усі прийму!»
Як вхопився за слова ці,
Рикнув, скільки міг,
І під грім гучних овацій
Став дурити всіх.
Баранів узявсь повчати
В чому їх права
І щоденно визначати
Де чия трава.
Радив як скубти і їсти
Зелень на Лану.
На яку овечку лізти
Варто Барану.
З мухи міг слона роздути,
Віднайти сто зрад…
Знав: Баран не має чути
Інших слів-порад.
Научав, як вийти можна
Із води сухим,
Як на запит, скаргу кожну
Робитись глухим.
Випинав дебелі груди,
Все на горло брав.
Тож Баран його усюди
Замість себе слав.
Відправляв за сині гори,
Де жорсткий режим,
Щоб провів переговори
З Бараном чужим.
Став звертатись Як до стада,
Наче сам Баран…
В кут глухий його поради
Завели весь Лан…
Поки вівці всіх питали:
«Де Баран?», «Де лох?»,
Різники прийшли й забрали
На бійню обох.
“Українська літературна газета”, ч. 6 (298), 26.03.2021
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.