Валерій Ясиновський. День до вечора

969

«Еліта»

Затурбовані і наторбані,

Мов у Паску попівський живіт,

Серед нас вони – вічно обрані,

Серед Вибраних – пустоцвіт.

 

Наше з чубчиком! Ґратуляції!

Хоч до дідька пишімо листи,

А на фермі «Еліта нації» –

Тільки роги, копита й хвости.

2014

 

Інавгурація

Все сказав молодцем, як по писаному –

Без красот і шипучих вод.

«Цвіту нації», з пальчика виссаному,

Знов навіяв любити народ.

 

І хапала, мов гончі палицю,

Його погляд придворна рать.

І цвіли, і гадали гадалицю:

Коли ж голови їх полетять.

 

А народ, попоївши ждаників:

«Добре й так… Хоч не гнив у тюрмі.

Не надбаєм ковбас і пряників –

Будем гнати первак із льодяників.

Із чиїх? Догадайтесь самі».

2014

 

***

Хай буде мста безбожна, безборонна,

Щоб кров орди зотліла в порохи!

Вони не воріженьки – вороги,

Антихристова каїнська колона…

 

Охвістя світу, велич безпорода,

Де править храм сокира і колода.

Хто смерть поставив узголів’ям прав,

Той сам себе на пагубу скарав.

2014

 

До Росії

Ні сенде, ні тенде…

Ні світ, ні зоря…

Зашмуляний бренде

«Рубахи-царя»,

 

Куди заподіти

Сопуху боліт:

«Бєрьози-ракіти»,

ГУЛАГівський лід?

 

Безроду породу,

Запоєвий гнів

І лобну колоду

Для думних голів.

 

Що шито і крито,

Та все ж на виду –

Свиняче корито

В калашнім ряду.

 

Ще й валом галопу

Настрахану мить –

«Вікно у Європу»,

З якого смердить.

 

Святошу у шатах

При сотнях карат,

І ката в палатах,

І труп на парад.

2015

 

***

Де сонця схід, там заграви червоні,

Сталевий свист убити порива.

На клято перетоптанім кордоні

До неба поросла розрив-трава.

 

Її не вкласти панцирним армадам,

Азійській сарані, що яко тать.

Не спопелить напалмам, «букам», «градам»,

Не покосити і не поорать.

 

Вона зросла не в мові, не в любові,

Не на межині сутінь потягла,

А на невинній українській крові,

Що Каїна пізнала й прокляла.

2015

 

Передчуття

Від початку до початку,

Не нове, а знов:

Стягуй шини і брущатку,

Став намета і палатку –

Допікає кров!

 

Задурили, заманили

На сільці сліпці.

Покосили наші сили,

Загатили у могили

Ницяві «отці».

 

Нескорботні, безтурботні,

Хвацькі, мов хвости.

Всяк – для себе і сьогодні,

Ну а нас – в Небесні Сотні,

Господи, прости!

 

Це не ґрати. Не дістати

Поки їх ніяк…

Чортові ума палати,

Буде нам на жилах грати,

Бандо злодіяк!

 

Ми терплячі, але зрячі –

Ви ж бо на виду.

Ласі кендюхи удачі,

Без різниці та остачі

Канете в біду!

 

Не Жар-птиця – грозовиця

Вас верне до тьми,

І громниця-попелиця

Стре на попіл ваші лиця,

Спльовані людьми.

2015

 

Білборди

Розкішний степ… Убогі села…

Це ти, мій краю чарівний?

Мій рідний край такий веселий,

Мій рідний край такий сумний!

(Грицько ЧУПРИНКА)

 

Масні слівця, хапливі рухи,

Всі милі, хоч п’ятак лупи.

Перелицьовані кожухи,

Реанімовані клопи.

 

Падлюки, підлі і підліші,

В’юнкі, мов трупні хробаки…

Їх пеські зири із афіші

Нам доїдають печінки.

 

Безвії Вії і повії,

Мерці, що сраму не імуть.

Які ждання? Які надії

Дорогою у вічну путь?

 

Ми їх урядимо в святоші,

В месії, Господи прости.

Себе дамо, і владу, й гроші,

Щоб тут же всіх їх проклясти.

 

І зняти миром рев дебелий,

Про те, хто бідний, бо дурний…

«Мій рідний край такий веселий,

Мій рідний край такий сумний!»

2014

 

***

Солодке моє закордоння,

де царствує мертва хватка,

де у вівтарях гайвороння,

а в кумпалах – жвакла ватка.

 

Солодка моя безпардонія!

Вона мені сласно либиться,

неначе цукерка липецька

в краю, що суціль колонія.

(Липкасті оті шоколади

на нас заряджають «гради»).

 

О, мій невситимо-бездонний,

який ти, бігме, поважний!

відважний і в міру продажний,

такий, як твій бренд «нонкордонний»…

 

Злигалися жерти, не їсти

«рашисти» і «рошеністи».

2014

 

Електорат

Кричать «Вставай!»,

а Він не піднімається.

Похнюплено обвисли прапори…

Куняє, позіха і тихо лається

На отаманів, дідько їх бери.

 

Якби ж то ті намислили топитися,

Всі гамузом, од Ужа й до Дінця, –

Постав би люд, злетівся б подивитися,

І всякий, щоб на тризні причаститися,

Притяг би їм вірьовку й камінця.

2013

 

Молитва

Пустель неозриму чи лютую зиму

Ярмом на карку не нестиму…

Спаси мене, Боже, од Третього Риму

І Другого Єрусалиму.

2014

 

Київ. Зимова гроза

Земля ридає: «Ой, гибле діло!..»

Шаліють хляби – не перейти.

Але загримало, загуркотіло,

Аж дрожем пойнялося тіло:

Небесна Сотня бере щити.

 

Змикає лави, руша убрід –

І хмаровиння тіка на схід.

2015

 

Пісенька

Ой у лузі, при березі –

«Любі друзі» нетверезі,

Що заставили країну

В банк-руїну «Україну».

 

Гендлювали, рвали й крали,

Кров’ю Майдан поливали,

Не своєю, а чужою,

Вкраїнською, молодою.

 

Чужа кровцю, поцідися,

А ти, кумцю, не барися.

Будеш нами панувати,

В білім домі походжати.

 

В білім домі походжати,

Злото-срібло рахувати,

За мурами, за фасадом,

За ласистим шоколадом.

 

«Поклонися, Лисе-ласко,

За пожите в мирі «Бласко»!

Й ти, п’янюго і ледащо,

За рабунок і Таращу!

 

Та і ти, варнацький сину,

Що утік за десятину!

Вбивці, катії і вори,

Беркутня і прокурори,

Йдіть з Навіном пріч од терки

До Липецька по цукерки!

 

А мені сторицю жати,

Люд в Європу поганяти,

Окрайками, обніжками,

Кривавими доріжками».

2015

 

***

Підкіпує під кипою,

Мажорно під менорою…

Зробили край наш липою,

До обдирання спорою.

 

На сошку – сотня з ложками,

На рибку – сто з підсаками…

І п’явками, і вошками,

І водяними знаками.

 

За «чєсть імєю» з «Муркою»,

За позику удавкою

Згребуть яйце із куркою

Та й віника із лавкою.

 

Насіють сльози росами,

Покриють ранки раною –

З розпатланими косами,

З ганьбою вишиваною.

 

Щоб знову десь під ґонтами,

При вівтарях, без страху ми

Синів хрестили Гонтами

Козацькими домахами.

2018

 

***

Прокинемось одного ранку –

Нема ні дому, ні ріллі…

Залишать шепіт, вишиванку

І вічну тугу при золі.

 

Зоставлять для мозолля руки –

В ланцях, подалі од біди,

Розраду про Христові муки,

Ще й заповідь «Не укради».

 

За це допустять до амвонів,

До цілуванія руки,

Але з усіх набатних двонів

Повиривають язики.

 

І класти змусять душу й тіло

За розпинателів-заброд,

Щоб кожне вбоге розуміло:

Є богообраний народ!

2019

 

Вибори

Виходимо на котурни,

Гнані купованим страхом,

І кидаємо в урни

Себе та країну прахом.

 

І як же Вкраїні з-під виборця

До білого світоньку вибраться?

2015

 

З’їзд

Злітайтесь, ситі коршуни-орли,

Які комусь чогось не додали!

Збігайтеся, гієни і шакали,

Які чогось у когось не дорвали!

2017

 

Рік Півня

Поштивий Півнику, ясний Когуте,

(Десь – дужий Кокош, десь – Галаган),

Запій на наше безчасся люте –

Аби запалося за чортів стан.

 

Чумацький Царику, наклич світання!

Щоб ніч не глибила могильний хов,

Віддай дияволові на заклання

Кремлівських карликових «пєтухов».

 

А нашим «вічненьким» згори і збоку –

Проклюй сіятельного баняка:

Нехай їм маряться бодай півроку

Домахи Гонти й Залізняка.

2017

 

Різдвяне

Усе, що нам і гоже, й не вороже,

Нехай благословить Дитятко Боже!

 

Тим, хто блука, чи блудить, чи вита,

Най шлях укаже Зірка золота!

Кому загіркло тяжко у житті,

Хай Бог пошле медвяної куті!

 

А Іродів, що смертю смертять край,

Усіх до цурки, Господи, скарай!

2015

 

Щедрівка

У добрий день, коли зімкнеться прірва,

Скона примат, учений убивати,

Коли остатня вивітриться вирва,

А світ од «вати» перестане рвати.

Коли пірне під кригу вічна річка,

Дорога просто поверне додому, –

Засяє ніч, як у вертепі свічка,

Смертельну одганяючи утому.

 

Стріпнеться хвіртка і сніжок зарипа,

І зореока одсахне фіранку…

Вуста уста спиватимуть до ранку…

 

… О, як тоді їм защедрує липа.

Побіля ганку!

«А я знаю, що пан дома,

Щедрий вечір! Святий вечір!

Сидить собі кінець стола,

Щедрий вечір! Добрий вечір!»

2015

 

***

Соловей лоскоче ніч на міській новобудові,

Аж вибринює квартал – як напнута тятива.

Ловлять зябрами тітки утле марення любові,

І соньки-чоловіки мляво згадують дива…

 

Потекла хмільна медва, пересичена, весіння:

Люд упився од рулад і не вчув у співі цім

Солов’їного плачу, затяжного голосіння –

По гніздів’ю, що його поховав новенький дім.

 

2014

 

***

Вітрець гуля, щоб хвилі підрости,

Кричать ворони голосом валькірій.

А місто шле каштанові листи

Дніпром за море, у країну Ірій.

 

Там шпак зимує, там сумує стриж,

Нім соловей, рахує дні зозуля:

«Коли ж його вертатися, коли ж

Гукне додому провесінь-вістуля?»

 

І хтозна-як (світ не завжди жорсток),

Але, пробившись у дев’яті вали,

На чужину до стужених пташок

Причалить бриз каштановий листок

Із міста, де вони пісні сховали.

 

І першим прочита послання шпак:

«Без вас весна не долетить ніяк!»

2014

 

***

Дощу, блудливий сину, де ж ти блиндав?

Без тебе серпень наварив гризи,

І дзвін печерський, наче флотська ринда,

Запік язик, волаючи грози.

 

Кого шукав заклято манівцями,

З чиїх копит спивав вологу мить,

Щоби отак без міри і без тями –

Гай-гай, ген-ген… і очу не явить?

 

Чужим ярам носив туманів відра,

Гнав очерет, і з полину абсент,

А нас пиняв, яка підступна гідра

Сонцепоклонний наш Гідрометцентр.

 

І все гойдасив горизонту бинду,

Та обіцяв насіяться в четвер…

А дощ гогоче: «Я ще вам обридну,

Бо цілий Світязь хмарами припер.

 

Грибної мряки, на степи – остуди,

Ще й проливні спалілим чагарям…

Ох, знаю вас, вам не догодиш, люди:

Напну свої на ниву халабуди,

Сют-тут – вже й сонця дай плугатарям».

2015

 

Наближення

Вернувся у дідів садок, де трави од пахмуру сині,

де яблука гупали в небо із млостю і стогоном так,

що сипалися зірки на тіло медове Горині

та нишк ув обіймах її в’юнкий чорноокий Жирак.

 

Там сойка звелася на зойк, сова, чи на хвіртці завіса,

чи змрок, а чи голос казок, яких у дитинстві не стрів.

А, може, то в давню даль верста залізницю матриса*,

зганяючи з насипу геть до скубання ласих корів.

 

Стежа не впізнала мене. Ранет, «тарахкулка» і «зорі»

(Ви знаєте ці сорти?) забули про трус дітей.

У корчах корчі, а гілки – мов крики старечо-хорі,

ще й цівкою живоття з розтрісканих їхніх грудей.

 

Полива стекла з відра, що зносило груші-дички

і дзебеніло, як те лякливе курча у руці.

Обперлася об туман тіть бабціної патерички –

уже не бояться її ворони-шпаки-горобці.

 

Десь хлипа Горинь і гойда сухих очеретів списи,

заклакав у вирі сом, якого давно нема.

Та й виру немає.

Садок.

Пах яблук. І крик матриси.

Дорога в один кінець – туди, де цвіте зима.

 

————–

*Так на моїй отчині називають дизель-потяг.

2015

 

***

Завіяло – ні стати, ані сісти,

Ячить довкола крижана печать.

І тільки птаство Боже просить їсти,

Пташки голодні до людей кричать.

 

Не дай упасти за межину сиву:

Стріпнуть безсило крильця, та й усе…

А хто ж тоді у дзьобику на ниву

Весняний ситний дощик принесе?

2013

 

***

Не човгай фейсом у «Фейсбуці»,

Не тлінь по грамах в «Інстаграм»,

Коли купайлиця на луці

Вплелась у солов’їний гам!

 

Он полудень густий, як банош,

І легіт росами упрост…

Це не «зашериш», не «забаниш»

І не увічниш в «перепост».

2018

 

***

Пряду по хмарах наврошки

У срібну рань, в обійми мева –

Послухать, як мовчать пташки

І моляться на сон дерева.

 

Як гасить листя листопад –

Забарно, гайно, величально.

І знати, що стежок назад

Нема тут, як це не печально.

2020

 

СТО СОТ

Не зметемо гидь погану,

Злотоманну як ніхто –

Жить нам, люди, без обману,

Від Майдану до Майдану,

Від АТО і до АТО.

 

***

Чекаємо Глас Божий, сніп огненний,

Ждемо месії, а його нема.

Чого сума обсіла мир хрещений?

Бо мироїдів не глита тюрма.

 

***

У чужому лоні не малійте, люди!

Не шукайте з ночі, хто вам нині пан!

Якщо кат на троні, тоді плаха всюди,

Там, де блазень править, – буде балаган.

 

***

Вірлами не стануть гади –

Дай їм «буки», дай їм «гради»:

Клуби гиддя, пліддя зради…

Влада «вати»…

Вата «влади»…

 

***

На карликах – атлантів амуніція…

Мишва на Жаб, або Базар-Вокзал…

Що далі тліє наша коаліція,

То більше в ній годованих коал.

 

***

«Куди ж нам?.. Ошую?.. Одесну?..

У літо?.. У зиму?.. У весну?..

По сю сторононьку?.. По ту?..»

Більмасті ведуть сліпоту.

 

***

Раз істина в тумані блудить,

Нам зостається вовком вить.

Колись історія розсудить,

Та буде нікого судить.

 

***

Животіння за довготерпіння,

За хлібець – битий шлях нанівець…

Що нам варто розбити склепіння,

Наш одчай, безкінечний кінець?

Тільки й того: зібрати каміння –

Із-за пазух, із душ і сердець.

 

***

Вп’ялися і сисуть…

Не струсимо, не скинемо…

Чужі на нас живуть,

А ми за себе гинемо.

 

***

Сіяє богомазна ватра,

Там де святий огонь зачах.

Таке блискуче наше завтра,

Що нині сліпнемо в очах.

 

***

Не хапай чужого, не твори скорботи –

Най чорти у пеклі здохнуть без роботи.

 

***

Сторозпрокляті попит і пропозиція,

Де дурних і довірливих мають неситі.

Вчора – банда, а нині – свята опозиція,

А вчорашні ізгої – при владнім кориті.

 

Гадське коловороття, злидьби хоровод…

Що поробиш? Так волить умерти народ.

 

***

Безсмертя – це, бува, як ляже карта,

Чи як фортуна зглянеться на вас.

При вічній славі з іменем Тарас –

Нетлінне тління пана Енгельгардта.

 

***

Немає ніжок у імперських тронів,

Є кістяки – без часу і без меж.

На всіх огнях пожерливих пожеж

Тріпоче і регоче лик Неронів.

 

***

Яка ж ти прикра, пам’яті потребо!

Твої ази зчорніли від сльози.

Ячиш, немов у хмаровинні небо…

Але без хмари не бува грози.

 

***

Словом божить – умліває клір,

Очі – хоч сьогодні на ікони,

А душа тонка, немов папір

З водяними знаками мамони.

 

***

Ні горя, ні біди

У «Города ЗЕЛО ЗЕРО»:

То «Чістиє Пруди»,

То «Лебедине озеро».

І Годунова арії

В кремлівськім колумбарії.

 

***

Став читати медичну газету,

Животіти без чарки і сала,

Ревно сів на спасенну дієту,

А вона піді мною… сконала.

 

***

Най буду я панда, собака Муму,

Ворона, що карка і кряка, –

Вкраїнську я вивчив би тільки тому,

Що нею Пуйло не балака.

 

***

О, культурко моя премила,

Як тебе на ТеБе ухопила

За горлянку злидьба од гроша!

Стільки хлюпання, стільки «мила» –

Аж у чорному лепі душа.

 

***

Руїни великої міни.

Міняємо Сєню на Бєню,

Що люблять свою кишеню

До глибини України.

 

***

За клички і догідливі налички

Не видуриш в цариці черевички,

Вакуло з оком денної сови.

Не уклякай при чорті на колінця,

Не наливай «до себе» поза вінця.

При кулаках ще треба й голови

І не з ганчірки серця українця.

 

2014-2015

 

***

Прийдуть усі, підступлять під поріг,

удивляться в заклепані зіниці,

та будуть урочисто-благолиці:

«Ну, слава Богу… вічна пам’ять… ліг…»

 

Умочать жала в утлий сахарин,

на вовчий блим натягнуть поволоку,

щоб стати строєм траурним ізбоку,

мов баняки, накинуті на тин.

 

І, не відчувши покаяння мус,

жбурнуть у яму жменьку докоризні,

та й переможно загудуть на тризні,

їдво-питво мотаючи за вус.

2017

 

***

Життя поділили на кроки,

І круки обсіли упень…

Допоки нам, Боже, допоки

Свічею стікатиме день?

 

Мамона вихвицює скоки,

У голови гатить хрести…

Допоки нам, Отче, допоки

На дітях барвінком цвісти?

 

2017

 

“Українська літературна газета”, ч. 1 (293), 15.01.2021

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!