* * *
І сиділи навпочіпки немічні, втрачені душі,
міркували спроквола про різне: про се і про те,
вихваляли чужих, щоб здолати до рідних байдужість,
бо стояло тоді перед ними питання просте.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Їм підкинув його, видно, сам велемовний лукавий,
щоб підняти на глум і віддати курчатам на сміх:
«А чи можуть раби взяти прадідів велич і славу
і її за столом навмання поділити на всіх?»
І від того вони біснуваті ставали, як блохи,
і зростала у кожній із них
за свою безпорадність вина,
і ввижалася кожній із них
у майбутньому власна Голгофа,
а на ній здичавіла, така ж, як вони, бузина.
І не було для них автодафе і суду Пілата,
тільки ролі у тисячах тисяч дрібних мелодрам,
тільки вибір податись такими, як є, у нові герострати,
і спалити вже кимось раніше збудований храм.
І вони міркували про сих, і про тих, і про теє,
ігноруючи волю народу і праведний дух,
і гадали чи можна зробити з поета плебея,
як його одягнути у шапку й вовняний кожух.
м. Хмельницький.