Валентин Северинюк. «Сліпим рабам свобода не потрібна»

ЖІНКИ УКРАЇНИ

 

Жінки України! Бійці ЗСУ!

Пекельним стожаром спалахує обрій.

У ваші серця, в вашу диво-красу

Реклама

Підпишіться на закритий телеграм УЛГ! Посилання на канал

вп’ялися зіниці голодної кобри.

 

Якби ж то я міг обійняти хоч раз

всіх разом жінок, щоб від куль захистити!

Та тільки молитися можу за вас,

щоб сили небесні до вас прихилити.

 

– Матусенько Божа! Царице цариць!

Шатром омофору свого рятівного

в краю калинових пісень і пшениць

спаси наших доньок від гаддя чужого.

 

Улий в наші ріки живої води

і мертвої крові – у горло вороже.

І знову Месію свого народи –

тепер «Не убий» він сказати не зможе.

 

Зійшлося добро у двобої зі злом.

І має світанок пітьму подолати!

І травень розквітне за нашим вікном,

і сонце загляне до кожної хати!

 

Вкраїнські Мадонни, вклоняюся вам!

Хай небо озветься до вас журавлями.

Простіть, мої рідні солдатки, що сам

не можу стояти між кулями й вами.

 

Настане пора – ночі мирних зірок.

І з’являться храми Святої Офіри.

Хай стане на всіх українських жінок

броні із любові, надії і віри!

 14 березня 2022 р.

 

 

РАБАМ СВОБОДА НЕ ПОТРІБНА

 

Сліпим рабам свобода не потрібна,

вони несуть подоли царських тог.

Для них нагайка – мати рідна,

ім’я тирана ­– їхній бог.

 

Покірний раб і гідність – антиподи,

невігластво – його спокійний сон.

Убивці він складає оди

і кличе демона на трон.

 

Раба клейми вогнем – все буде мало,

з руки царя він радо прийме й смерть.

Йому брехня – що кусень сала,

аби наїстися ущерть.

 

Духовне рабство, нице і трухляве,

ненависне до світла і краси,

у темну ніч волає: «Ave!»

і день здіймає на списи.

 

Воно страшиться усього живого,

саме не здатне жити у добрі,

гачка шукає будь-якого

чужі спалити олтарі.

 

Холопський ум цурається любові,

він – цинік, челядин, пахолок зла.

Йому жбурляють, наче псові,

об’їдки з царського стола.

 

Аби мовчав! І буцімто не бачив,

не чув, як вла́дар тонко гострить ніж,

аби лиш діла не спартачив,

коли згори накажуть: «Ріж!»

 

Країна-раб, найбільша на планеті,

в тяжкім запої хижого виття

взялася світ втопити в Леті

для одурілого вождя.

 

Уся гнилизна випхалась назовні,

таємні коди «рускої душі»:

і достоєвщина уповні,

і «біси», і «товариші»*.

 

Злодійська суть зміїна, вовчий голод,

московська трута, про які Тарас

і сам сказав на повен голос,

й тоді ще попередив нас.

 

Про «братнє око», люте, невситиме,

котре світи далекі, не його,

укравши, жадібно тягтиме

до гробу чорного свого.

 

Бо є рабом, прислужником сваволі,

в якого й серця власного нема,

котрий царю за дрібку солі

продасть і матір крадькома.

 

А ми своєї неньки не зречемось!

Наш синьо-жовтий прапор майорить!

Ми зі щитом із бою повернемось,

бо в нашій крові воля стугонить!

 

*Прим.: достоєвщина – Ф. Достоєвський пропагував шовіністичну ідею «московського месіанізму», що полягала у намаганні представити російський царизм та російський «народ-богоносець» у ролі «просвітника й рятівника людства»: «великая наша Россия, во главе объединенных славян, скажет всему миру, всему европейскому человечеству и цивилизации его своё новое, здоровое и ещё неслыханное миром слово» (сьогодні «нечуване світом слово» втілюється в погрозах з боку Росії усьому світові застосувати ядерну зброю. – В.С.); «біси» – метафора стосовно російських революціонерів-терористів, зображених Достоєвським у романі «Бесы»; «товариші» – збірний образ комуністичної верхівки, котра монопольно керувала Росією та СРСР в 1917–1991 рр.; зараз компартія РФ підтримує війну проти України.  

 

 

ХТО ВІРИТЬ!

 

Хто вірить в Ісуса,

а хто в Магомета,

в Дажбога…

А хтось ні у кого не вірить,

жбурляє у небо смердючі ракети,

над світом глумиться із вищиром звіра.

 

І в усмішку ніжну,

дитячу, привітну,

вривається дике виття горлоріза,

і тиху зорю,

весняну, первоцвітну,

шматує до смерті уламком заліза.

 

Навіщо і звідки приходить оте все?

Від жаху вогненного світ ціпеніє.

Минулись часи давньогрецького Зевса,

а скринька Пандори ніяк не міліє.

 

Чому вас не чути, боги миролюбні?

В земній чи небесній, чи в іншій подобі…

Де ваші покари?

Де ваші підсудні?

Де пекло для тих, що купаються в злόбі?

 

З захмар’я,

із міфів,

з легенд героїчних,

із Тор, із Коранів, із Біблій – зусюди,

усякі – і моно- і пантеїстичні –

спустіться з олімпів, явіться між люди!

 

Погляньте, що діє вінець сотворіння,

кого величає до сьомого поту,

і, може, пошлете невмілим уміння

обдерти з фальшивих ікон позолоту.

 

Німотному – вголос проклясти тирана,

глухому – почути, що совість накаже,

незрячому – слізьми загоїти рани,

герою – подужати воїнство враже!

 

Зберіться, верховні, на раду-пораду –

чи магія буде у ній, чи наука…

Сховайте людей від залізного граду,

укрийте від кігтів двоглавого крука.

 

Над річкою моксель, де мури зубчасті,

він кублище звив із ненависті й злоби,

там всюди – штандарти кривавої масті,

криваві бенкети йому до вподоби.

 

Невже ж і надалі зміїне гніздище

бідою моститиме наші дороги,

і трон дітовбивці підніметься вище

за ваші мечеті, церкви й синагоги?

 

Чекаєте, доки вони стануть груддям

і стліють золою воєнних пожарищ?

Невже ви ганьбою віддячите людям

за тисячі тисяч соборів і капищ?

 

За віру у праведність божого суду,

за тиху надію на милості ваші,

за те, що хотіли повірити чуду,

та спили отрути з сусідської чаші!

 

Вже досить!

Гуркоче страшна громовиця –

це ми добиваємо підлого звіра.

Народ переможе! Він круку помститься!

Бо з нами – свобода!

І правда!

І віра!

м. Запоріжжя