“Українська літературна газета”, ч. 11 (355), листопад 2023
А ЗАЛИШАЙТЕСЯ ЛЮДЬМИ
Не залишив я заповіту –
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Не нишпоріть в шухлядах справ.
Все, що було, пішло за вітром,
Давно його уже роздав.
Лишив на хліб, лишив на воду…
А що мені потрібно ще?
Родинне слово й пісню горду
Душею грію під плащем.
Є миска, ложка і канапа,
Та ще лишилась жменька сил.
Шепчу сльозі: не треба крапать –
Я ще не в затінку могил.
Я ще живий… іду, кульгаю
І не ховаю статків крам.
Та є слова, які я маю
Сказати, спадкоємці, вам.
Я шанував хлібець насущний,
Не біг плесно за грішми.
І ви – не будьте загребущі,
А залишайтеся людьми.
НЕ ЗАБУВАЙМО СВОГО РОДУ
Не забуваймо свого роду,
Хоч в кожного свої шляхи,
Але вишукуймо нагоду
Обходити земні гріхи.
Принади різні серце тішать,
Оманливий буває світ.
Серед ганьби, мабуть, найгірша –
Забуть родинний заповіт.
Не забуваймо ті поради,
Що батько й мати нам дали.
Не забуваймо… Божа правда
Меди не ставить на столи.
Не забуваймо свого роду,
Бо наші «пра» – нам не чужі.
Не забуваймо – в нагороду
Господь дасть втіху для душі.
Перехрестімось тричі зранку,
Щоб не носити в серці зла.
Нову вдягнемо вишиванку,
Яка барвінком розцвіла.
Єднає всіх нас рідне слово
І силу множить – для завзять,
Щоб добру вдачу, чисту совість
У спадок дітям передать.
Не забуваймо свого роду,
Щоб знали, хто і звідки ми,
Щоб нести всюди вдачу горду
І шануватись між людьми.
НЕ ЗАГУБИ
І знов зневір холодна хмара,
І знов невпевненість шкребе.
Серед покар – найбільша кара –
Утратити в собі себе.
Коли не той, що був раніше,
Взамін сльози лише «хі-хі»,
І вже не ладен власним віршем
Здолати настрої глухі.
Фальшивим голосом не можна
Дістатись радості й журби.
Я знов повторюю тривожно:
– Себе в собі не загуби.
СЮДИ ПРИЙДУ Я ЗНОВ
Коли мені на серці гірко,
Іду я в зарості дерев,
І відчуваю: кожна гілка
Під руку начебто бере.
Хоч мовчимо – навколо тиша,
Але не мертва, а жива,
Та чую, як листочок пише,
Хитаючись, дзвінкі слова.
І я озвучуюся ними,
Здається, вдача вже така.
Підказують дерева рими
Для поетичного рядка.
А цей рядок уже в мажорі,
І смутку позивні мовчать,
І дні – усміхнені й прозорі –
Уже ясніють ув очах.
Вертаюсь, стежка вереснева
Біжить під радісний мотив…
Сюди прийду я знов – дерева
Душі дарують позитив.
В МОЇЙ ДУШІ ВМІСТИВСЯ ЦІЛИЙ СВІТ
В моїй душі вмістився цілий світ,
Де сто облич в незрозумілім складі,
Де з’єднані падіння і політ,
Журба пекуча й незбагненна радість.
В моєму світі безліч почуттів –
Застиглих і в нестримнім русі,
Де є реальне й повно різних див,
Що іноді я й сам себе боюся.
В мені сховалась тисяча уяв,
Їх розгадати хочу я потроху:
Там щось зі сну, щось із життя я взяв,
Розпізнаючи нинішню епоху.
Із тих уяв і мій пісенний цвіт.
Кинь на вуста – вже музика готова…
В моїй душі вмістився цілий світ,
Що прагне перевтілитись у слово.
ПЕРЕМОВИНИ
В моє вікно поглянув вечір
І тихо мовив: «Як ти там?»
«Додумую вірші старечі,
Щоб передати пізнім снам».
Всміхнувся вечір. Щоб утішить,
Сказав, повільно догора:
«Людина, котра пише вірші,
Не може зватися – «стара».
СУД
Як сон здолає всіх давно
І світ потоне в безгомінні,
До мене прийдуть крізь вікно
Предтеч моїх забуті тіні.
Щоб відшукати прийдуть СУТЬ
Між скаламученої суті.
І розпочнеться дивний суд,
Де я на лаві для підсудних.
І озовуться голоси:
– Ти щирим був, а чи злукавив,
Чи совість у душі носив,
Чи все зміняв на булку слави?
Про все кажу, як на духу,
Про все розповідаю щиро.
… І, не сховавшись в ніч глуху,
Чекаю я на їхній вирок.
ПРИЙШЛА ПОРА
Прийшла пора відкинути суєтне,
Немає часу для пустих розваг,
Бо вже скрипить життя мого карета
І біля краю мій життєвий шлях.
У тому коротенькому відрізку,
Що дні мої поставили у ряд,
Ще треба навести чіткіше риску,
Ту риску, котра ставиться між дат.
ПІВДЕННА НІЧ
Ласкаве море котить білу піну,
Протяжну музику дарує для усіх.
Південна ніч, розсунувши коліна,
Зове когось для пристрасних утіх.
Іду я в ніч, бо всидіти не можу.
Ой, хто засне у цій пахкій порі?
Іду – не впасти у любовне ложе,
А надихнутись ніжністю зорі.
Побуть без слів красивих та без жестів,
Забуть, що долі лінія крива.
І, наслухаючи мелодії блаженства,
Знайти під неї і свої слова.
БУДЬМО МИЛОСЕРДНІ
Скрізь кропива й колючі терни
В словах, у вчинках – де не йдеш.
Прошу вас: будьмо милосердні
До себе і до інших теж.
Хай зло очей не запорошить,
І лють не липне до одеж…
Вишукуймо завжди хороше
І у собі, і в інших теж.
Рівненьку не знайти дорогу,
Та не клянімо все без меж,
А помолімось краще Богу
За себе і за інших теж.
ЗГАДАЙ МЕНЕ ТАКИМ
Вже літ і літ… А ніби я не жив,
Не долюбив, не втішився весною,
Не переінакшив творчості мотив,
Щоб веселить мажорною струною.
Перо не раз чіплялось за журбу…
Прошу тебе я, без жалю і скрути:
Згадай мене таким, яким я був,
А не таким, яким я міг би бути.
БО ТРЕБА І МЕНІ
Весняний день. Його не пропущу –
Піду з ним на побачення до саду,
Який пахучими краплинами дощу
Із себе стер зими стару досаду.
Весняний день, де далі осяйні
На себе дивляться у сонячне люстерко…
Піду в цей день, бо треба і мені
Із себе також недоладне стерти.
МАЛЮНОК З ДУБАМИ
Вечір тихл заснув під кущем,
У перині трави на узліссі…
Крає місяць червоним ножем
Житній хліб потемнілої висі.
І дрімучі, старезні дуби,
Недоступні для радості й горя,
Дерев’яні піднявши лоби,
Чорнокнижно читають по зорях.
НЕ ДУМАТИ ПРО СМУТОК
На схилі серпня ми стояли вдвох,
Нам сойчиним крилом кивало літо.
День наливний з утіхи та тривог
Боявся нас від себе відпустити.
Стояли вдвох… і думали про те,
Що принесе для нас пора осіння,
Коли тумани й листя золоте
Всіх заховають у своє склепіння.
А чим тоді душа загомонить?
Чи збережемо теплоти набуток?
Стояли… Літа прощавальна мить
Учила нас не думати про смуток.
КОЛИ ПОДУМАТИ,,,
Життя, коли подумати, – чекання
Любові, радості, грошей чи втіх.
Моє чекання перейшло в мовчання,
Сховавши в закуток і сміх. І гріх.
Мені б одне – поглянути на небо,
Відчути, що в душі ще є тепло,
І втішитись за когось і за себе,
Як власна пісня стане на крило.
А все останнє – начебто омана,
Яка мене не гріє, не пече.
Лише б ця пісня – пташечка весняна –
Комусь тихенько сіла на плече.
ЖИТТЯ УРОКИ
Життя уроки – не малі,
А з них запам’ятати треба:
Чим більше гнемось до землі,
Тим далі будемо від неба.
ОСТАННЄ СЛОВО
У цім вертепі хитрих слів і вчинків,
Де місце шани зайняте ганьбою,
Де в постулатах вже гнила начинка –
Останнє слово я лишаю за собою.
На цім суді, де править бал нечистий,
Де судять честь із посмішкою злою,
Де світ – комедія, а ми усі артисти –
Останнє слово я лишаю за собою.
Хоча за сумнів взято все доцільне,
Хоча життя неначе поле бою,
Хоча я сам у рамочці прицілу –
Останнє слово я лишаю за собою.
Мені брехню уже набридло слухать,
Бо правда чорною прикрита пеленою…
Во ім’я Сина, і Отця, і Духа –
Останнє слово я лишаю за собою.
ОЗВАВСЯ ДЗВІН
Озвався дзвін на Маковія –
Уже до храму треба йти.
І я втішаюся, радію –
Обходжу крики суєти.
На Маковія пахнуть трави,
І пахнуть солодко меди,
Зовуть: «Тривоги нелукаві
Під очі Господа веди».
Тож поклонюся до Ікони,
Погляну в небо голубе.
Послухаю церковні дзвони.
Щоб усвідомити себе.
ТАНГО ДОЩУ
Осінній дощ танцює танго,
Під ритми кожна крапля б’є…
Й мене, здалося так неждано,
На танцювання зве своє.
Хоч дощ, але я вийду з дому,
Відкинувши сухе й сумне…
І вишня в листі золотому
До танцю руку простягне.
І покачається зі мною,
Продемонструє вправне «па».
І музикальною водою
Розчиниться журба сліпа.
І все насуплене – розтане,
\усе криве – зійде у гладь…
Залишиться лиш ніжне танго
І дощ, що вміє танцювать.
БУТИ УКРАЇНЦЕМ
Любить Україну –
Не тільки про це говорити,
Бо слово красиве
Ховає, бува, каламуть.
У справжній любові
Сховались свої колорити.
Про справжність її
Тільки вчинки твої доведуть.
Святі почуття
Починаються з рідної хати,
Із маминих слів,
Що до правди ведуть навпростець.
Любить Україну –
Це значить щодня дарувати
Для отчого неба
І свій осяйний промінець.
Любить Україну –
Крізь крик її мову почути,
І рідне плекати,
Відкинувши звички чужі.
Любити – це значить
Не дати втопитися в скруті,
Не дати пропасти
Її волелюбній душі.
Любить Україну –
Добра запалити багаття,
Стоять за своє
І не стишить до волі ходи.
Тож будьмо українцями,
Будьмо українцями, браття, –
У радості й скруті,
Несхибно, усюди й завжди!
КОЛИ ЖИТТЯ ВІД БІД РЯБЕ
Коли життя від бід рябе
Й тягар невдач на серце тисне,
Картай когось, картай себе,
Та не кляни свою Вітчизну.
Була покара без вини,
Була в дорозі прикрість різна,
Та від прокляття відверни
Ти Бога, Матір і Вітчизну.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.