ДРУЖНЄЄ ПОСЛАНІЄ ЗЕМЛЯЧКАМ З РЕГІОНІВ
зіскрібуєш з душі налиплих брехень
накип
немов би хто у спину ножа встромив
підступно
різдвяних колядок набожний образ
втратиш
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
добігши до краю
облом
безцільно
ступиш
у пропасть наших днів дихне
провалля холод
сюди (киває пальчик) одразу всі
нахрапом
земних чеснот не приймуть
цинічність
гасне
здогад
все на кону
хіхіка
стара продажна лярва
образитись де смисл мені вже не
пасує
полеміку завести що знять хомут із
зайця
закони ніби дишло по новому
ґвалтують
дожились докотились у образі
паяців
оце так флірт спектакль на більш
ніхто не вартий
повзком під «брата» дудку ці «ДОПОЛЗУТ»
хоч чортом
в очах у двох квадратах
продажності і страху
за «грєчку» за «калбаску» за
«водку с наворотом»
Робята, давайте жить дружно
дорога вузька з порожніми вікнами
на обличчя ти ніби вуаль чіпляєш
насмішку
ще тішимось аурою латентними змінами
котом Леопольдом з придурілими
мишками
під дійсність підводим
безлімітність безпам’ятство
бо що в порівнянні лиш хаос… розгублені речі
минулого слід лементує відбулося
сталося!
десь тихо присяде на лавочку
впокорений вечір
ще хочеш нарватися на усе що не
збулося?
на спокій по очі по горло натягуєш
маски
банальність речей сенс? як
насмішки позбутися?
із телєка кіт Леопольд хилонить
вусами
***
нудотний в чомусь присмак
підвистиглої кави
пара іде від губ напівдорозі висне
і ця дурна сентенція «Запрошуєм
ласкаво!»
на вивісці а в думці «Хіба що рак
як свисне»
гламурно надовкіл потрібний задум
визрів
кому б це знехотя за так заїхать в
пику
двояке поняття
дошукуєшся
зиску
твого порозуміння двох правд
завжди на стику
це місто одуріло в тобі прокинувсь
сором
за даму з декольте за описи рожеві
на стінці у каплиці сльозинка на
іконі
з чого би це взялась під відблиски
пожежі
за столиком ось двоє з святим
безсмертним ликом
ніщо їх не тривожить хита
вчорашній спокій
не сміє оглушити майдан надривним
криком
вколисує мелодія з альбому Модерн
Токінг
від їхньої байдужости сам ходиш
мов би п’яний
словесних перекручень лиш пустота
до скону
пітьма людська страхає мов
привідкрита рана
несправжності
воїстину
неписаних
законів
***
помережені снігом привідкриті вокзали
наших душ непогублених лет
стриножених діб
вітер темний з надривом лементує
вокалом
як коса йде на камінь у тупім
забутті
непоправне недійсне порочне
подвійне
крик бажання торкнеться твоєї руки
то якою ще мовою передати про
рвійне
почуття вглиб воскресле із безодні
ріки
винуватий у всьому путь в назад
неповторний
на узбіччі полишиш ти доступності
такт
нескінченно багато зацних вкинеш спотворень
мов летиш у провалля надломивши
свій карк
все прожито
ніяко
під
непевне відлуння
ця одвіку й довіку неземна
пересить
на крутому шляху обриваються
струни
помережані снігом наших душ голоси
***
мана розкручених уяв іде вночі по
місту
величні габарити підсвічених
будівель
авт припізнілих шик що пролітають
з свистом
і мороку гойдається стіна і місяць бомжуватий півень
прокукурікав все під алкоголь і
каву
до безуму в нічне в пропахлі всім
під’їзди
натруджене повітря ковтнеш не в
тому ж справа
он пари йдуть цілуються проста
ремарка пізня
вітрин високий штиль що тягнуться
у небо
пустих дитячих гойдалок загублених
в піску
а час прошкує звично день витягнув
свій жереб
накрученість уяви без карт
перетасуй
раптово озирнися поглянь стороннім
зором
ображений всіма нікому не
потрібен…
десь крізь п’янке повітря враз
промайнуть прозорі
сумнівні габарити підсвічених
будівель
***
літо неприкаяне снів розкаже казку
добіга початку стежка умлівіч
щось не підпускає мов би ми не
разом
крутяться кіна з нами віч на віч
ніченька все ближче краєм ідеш
кладки
в сутіні хтось інший розкида
каміння
щось водиця вищає оглянешся
вкрадьки
напровсяк промовчиш досяга коліна
в досвітках вербиченька набуває
обрисів
місяць нам поставив на стегні
печатку
ми забуті тіні споконвічних
образів
літо неприкаяне добіга початку
***
в це місто осінь ніколи не прийде
дерева з ночі не оприлюднять
свідчень
павук хоч літо бабине пряде
зумовлене повернення у відчай
туман світань з невиказаних притч
і так мов ніж під ребра вивернутий
наспіх
в минуле камінь кинувши
пришвидш
не лет душі
несправжність
кривд тих
здається небом хвилі котить Прут
під трав печальних рос розчулених
побачень
дерева з ночі засвідчать зірки
згук
це місто
осінь
як
резюме за втраченим
***
освічує осінь цей світ як
несправжній
затягує сліпо тунель задзеркалля
отак мов на камеру по кадру
знімаєш
притемнених в мряці пелюсточки
калів
навіщо ці кадри кому принагідно
минулого мить для когось засвітиш?
на плівці верткій ні облич ані
сліду
лиш місяць у небі цигаркою сліпить
безбожного фарсу снує невідомість
нескінчено йдеш вже ніяк збагнути
земного тяжіння забутого дому
як зірвану вісь двох доль
перетнутих
***
Світлій пам’яті Квітки Цісик
та що співала пісень ніколи не
брала на виступ посторонніх
ніколи не опускала рук й не
тішилася з чужих невдач
а ба більше припадала до небесних
зірниць
забутих на цілу ніч на жіночому
подолку
з яких одна єдина присвічувала їй
по життю
поки не перейшла з нею болем ув
одчайдушну вічність
не бійся страху а укорінених
замовчувань
поглянь на жіночому подолку
ще лежить надкушене Адамом яблуко
***
німих дерев притихлі голоси
про щось мовчать про щось своє
говорять
у вічнім мареві чужа їм ненасить
не пересердствуй схими не повториш
найтонший голос відлунь серед зими
що крає душу погубить оковита
шалених пальців світ не розімкне
межу не перейдеш щоб не сплатити
мита
безцільно безголосо на пам’ять
пада сніг
віддав борги передихнути можна
поклон німих дерев немов обставин
збіг
про щось мовчить й до ніг паде
вельможно
***
задушливих кімнат до стель набитих
книгами
зі стінок віддзеркалює естампів
сірих тло
лиш сонця диск блідий викручується
дзигою
ти віриш в це життя яким би не
було
сліпа щербата оптика знімає нишком
збоку
хиткої правди смисл дошукуєш
кругом
ні
вліво а ні вправо не ступиш зайве кроку
розгубленість у змісті без осуду
його
шукатимеш собі круті у небо сходи
облишиш сенс та сумніви повіриш у
стократ
все дійство було списане з чужих
сухих методик
диск сонечка блідий задушливість
кімнат
м. Яремче на Івано-Франківщині